ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 820/3023/17
адміністративне провадження № К/9901/47297/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 (суддя - Заічко О.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018 (головуючий суддя - Кононенко З.О., судді: Бондар В.О., Калиновський В.А.) у справі №820/3023/17.
встановив:
Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" (далі - ДП "Завод імені В.О. Малишева") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) від 05.07.2017 №0009681202 та №0009701202.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2017, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Харківській області від 05.07.2017 №0009681202. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у Харківській області оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2017, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018 та прийняти у справі нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування своїх доводів ГУ ДФС у Харківській області посилається на те, що позивачем не підтверджено правомірність формування податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями з огляду на порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та їх подальше використання в господарській діяльності, у зв`язку з чим відсутні підставі для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
У відзиві на касаційну скаргу ДП "Завод імені В.О. Малишева" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Харківській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП "Завод імені В.О. Малишева" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника датку за березень 2017 року, про що складено акт № 4659/20-40-12-02-26/14315629 від 15.06.2017.
Висновками акту перевірки встановлено наступне:
на підставі пунктів 200.4, 200.12 статті 200 Податкового кодексу України встановлено відсутність права у ДП "Завод ім. В.О. Малишева" на отримання бюджетного відшкодування за березень 2017 року та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 5774899 грн.;
в порушення пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, завищено суму податкового кредиту на загальну суму 583560,00 грн., що, на думку контролюючого органу, призвело до завищення від`ємного значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту (р. 19 декларації) та, відповідно, до завищення залишку від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2017 року на 583560,00 грн., чим порушено абз. в) пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України.
Також, перевіркою встановлено порушення ДП "Завод ім. В.О. Малишева" граничного терміну реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунку коригування.
На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем 05.07.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009681202, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 583560,00 грн. за березень 2017 року та податкове повідомлення-рішення № 0009701202, згідно з яким за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних застосовано штраф у загальній сумі 2001,26 грн.
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 05.07.2017 № 0009681202 були обставини щодо непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Металенерготрейд", ПП "Техномаркет", ТОВ "Вторцветметресурс", ТОВ "Східна Металургійна Компанія".
Обґрунтовуючи свою позицію ГУ ДФС у Харківській області послалось на те, що під час проведення аналізу податкової звітності контрагентів по ланцюгу постачання до позивача встановлено невідповідність груп придбаних товарів для подальшої реалізації; контрагенти-постачальники позивача формували податковий кредит за рахунок товариств, які в свою чергу формували податкові зобов`язання при відсутності податкового кредиту. Крім того відповідач зазначає про відсутність у спірних контрагентів в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов`язань перед контрагентами.
Рішення судів в частині задоволення позову обґрунтовано тим, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що операції по придбанню позивачем товарно-матеріальних цінностей у спірних контрагентів є реальними, фактично відбулися, у зв`язку з чим прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення є неправомірним.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені позивачем до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: договорів, рахунків на оплату, банківських виписок, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, перепусток на ввіз матеріальних цінностей, прибуткових ордерів, податкових накладних, видаткових накладних, розрахунків коригування, накладних на внутрішнє переміщення матеріалів до цеху, талонів лімітно-заборної відомості, витягів з сертифікатів якості, прибуткових ордерів тощо.
Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ДП "Завод ім. В.О. Малишева" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.
Також судові інстанції обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ГУ ДФС у Харківській області під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.07.2017 № 0009681202 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів попередніх інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -