ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 820/647/18
адміністративне провадження № К/9901/24643/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/647/18
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне Управління Державної міграційної служби України у Харківській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Іванов Дмитро Аркадійович,
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, ухвалене суддею Біловою О.В
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді: Мельнікової Л.В., суддів: Бегунца А.О., Рєзнікової С.С.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
1. 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), де просив:
1.1. скасувати рішення ДМС України від 28 грудня 2017 року № 495-17 (далі - рішення ДМС України № 495-17);
1.2. зобов`язати ДМС України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, 19 серпня 2016 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС України в Харківській області) із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на що отримав повідомлення від ГУ ДМС України в Харківській області від 18 січня 2018 року № 4, про те, що відповідно до статті 6 Закону України від 08 липня 2011 року № 3671-VІ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закоy № 3671-VІ), йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VІ відсутні, на підставі рішення № 495-17.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ДМС України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ГУ ДМС України в Харківській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.
4. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою задоволено позовні вимоги.
5. Постановою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року касаційну скаргу ДМС України задоволено, рішення судів попередніх інстанцій у цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду. скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд виходив з того, що суди не дослідили всіх необхідних обставин, з якими положення Закону № 3671-VI пов`язують надання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, суд апеляційної інстанції не обґрунтував наявність у позивача безумовних законних підстав для покладення на ДМС України обов`язку визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи.
6. За результатами нового розгляду справи рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення ДМС України № 495-17. Зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду. В задоволенні інших вимог - відмовлено.
6.1. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в Сирії станом на момент прийняття спірного рішення існував тривалий збройний конфлікт, який супроводжувався обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охоплювали значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там була дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформували численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорювали міжнародні організації, тож ці обставини доказування у цій справі не потребують, а отже вказані обставини підтверджують, в тому числі, наявність небезпеки для життя в тому числі у населеному пункті, де проживав позивач до прибуття в Україну, який розташований в провінції Дамаск.
6.2. Також, суди попередніх інстанцій зазначили, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем у заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
6.3. Водночас, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ДМС України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у зв`язку із не дослідженням відповідачем у повному обсязі підстав та обставин, з яким Закон № 3671-VI пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а саме дослідження ситуації в країні походження позивача, наявні підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
7. 06 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Іванов Дмитро Аркадійович, у якій скаржник просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року - в частині відмови у задоволення позовної вимоги про зобов`язання ДМС України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 . Просить прийняти нову постанову, якою задовольнити вказану позовну вимогу.
8. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладену у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 520/133/19, від 27 травня 2021 року у справі № 380/5727/20, від 24 грудня 2020 року у справі № 2040/6507/18.
8.1. Скаржник зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що інформація по країні походження, що існувала на момент звернення позивача за захистом в Україні та розгляду поданої заяви, не є актуальною станом на дату повторного розгляду справи судом, є безпідставними, оскільки конфлікт у країні походження позивача триває, та його побоювання досі не втратили актуальності.
8.2. Звертає увагу, що у Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 2020 р. №75/193 "Положення в області прав людини в Сирійській Арабській Республіці", А/RES/75/193, зазначено: <…Генеральная Ассамблея, решительно осуждая тяжелое положение в области прав человека в Сирийской Арабской Республике, неизбирательные убийства гражданских лиц, в том числе гуманитарных работников, и преднамеренные нападения на них, включая продолжающееся неизбирательное применение тяжелых вооружений и бомбардировки с воздуха, в результате которых погибло более 500 000 человек, в том числе более 17 000 детей, продолжающиеся систематические массовые грубые нарушения и ущемления прав человека и нарушения международного гуманитарного права, включая принуждение гражданского населения к голоду как метод ведения войны и применение химического оружия, в том числе зарина и газообразного хлора и сернистого иприта, которые запрещены международным правом, а также акты насилия сирийского режима, нагнетающие межконфессионалъную напряженность среди сирийского населения, с глубокой обеспокоенностью отмечая ставшую системной безнаказанность сирийского режима за совершаемые в ходе текущего конфликта наиболее серьезные нарушения международного права и нарушения и ущемления прав человека, иной разравносильные военным преступлениям и преступлениям против человечности, которая служит питательной средой для дальнейших нарушений и ущемлений…>.
8.3. Скаржник зауважує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
8.4. Крім того, скаржник указує, що зважаючи на існування підстав для скасування рішення ДМС України № 495-17 та повноту встановлення судами обставин справи щодо наявності загрози життю, безпеці та свободі позивача у разі повернення його до Сирії, існують достатні умови для повного задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та прийняття рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
8.5. Наголошує, що повторний розгляд заяви позивача органами ДМС може мати негативні наслідки для завершення навчання та працевлаштування позивача в Україні.
9. 06 липня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Губська О.А., Калашнікова О.В.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 січня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 4 частини першої статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
12. 30 липня 2021 року від ДМС України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач посилається на не обґрунтованість доводів цієї касаційної скарги та просить її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
13. Вказує на те, що при вивченні документів та матеріалів справи позивача, стосовно надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту враховувалася інформація по країні походженні постійного проживання заявника на момент розгляду заяви-анкети, а саме станом на 2017 рік - остання офіційна інформація УВКБ ООН по країні походження, шукачів захисту з Сирійської Арабської Республіки, оприлюднена на сайті УВКБ ООН - "Рекомендації з питань міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку. Редакція VI" за листопад 2015 рік та "Актуальна інформація про країну походження в допомогу при використанні рекомендацій УВКБ ООН по Сирії" за лютий 2017 рік, де зазначено, що конфлікт набув широкого масового поширення по всій території країни та відбувається із серьйозними порушеннями прав людини та норм гуманітарного права з боку всіх сторін конфлікту.
13.1. Водночас наявна інформація опублікована в мережі Інтернет ЗМІ, щодо безпекової ситуації в Сирійській Арабській Республіці на теперешній час, вказує на те, що не вся територія Сирії охоплена ситуацією загального насильства. Інформація вказує на поступове збільшення кількості населених пунктів, що приєдналися до процесу перемир`я в Сирії, яке було оголошене 27 лютого 2016 року.
13.2. Крім того, зазначає, що інформація щодо ситуації в інших регіонах країни постійного проживання заявника, вказує на те, що не вся територія Сирії охоплена ситуацією загального насильства, що свідчить про наявність у заявника альтернативи внутрішнього переміщення.
Установлені судами фактичні обставини справи
14. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки.
14.1. У 2012 році позивач прибув до України з метою навчання у Харківському національному медичному університеті.
14.2. 19 серпня 2016 року позивач звернувся до ГУ ДМСУ в Харківській області із відповідним пакетом документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14.3. Як слідує із заяви ОСОБА_1 від 19 серпня 2016 року, що підтверджується і протоколом співбесіди із заявником, останній вказує на неможливість повернення на свою батьківщину через громадянську війну. По закону своєї країни він є військовозобов`язаним, а тому може бути призваним до лав армії та буде змушений вбивати своїх співгромадян, що суперечить його внутрішньому переконанню та поглядам. У разі відмови стріляти, його можуть вбити як дезертира.
14.4. Позивач також у заяві-анкеті від 19 серпня 2016 року зазначав, що його будинок зруйновано, його родина вимушена була бігти з міста, та оселилася в іншому районі у родичів, просить позивача не повертатися до Сирії, оскільки там дуже небезпечно. Родина позивача шукає будь-які шанси переїхати до іншої країни. У зв`язку з вибухами загинула значна кількість друзів та знайомих позивача, все зруйновано, та життя там неможливе з огляду на небезпеку.
14.5. Під час співбесіди позивач зазначив, що щодо продовження строку перебування була проблема з фірмою, яка займається іноземними студентами, через невірне проведення реєстрації, здійснене тією фірмою, позивачу відмовили в продовженні строку перебування. Позивач зазначив, що коли звернувся до органів ДМС для продовження строку перебування, в нього посвідку забрали, у зв`язку з завершенням строку її дії, і там же позивачу повідомили, що з університету його не відраховано.
14.6. На питання посадових осіб ГУ ДМС позивач зазначив, що в липні 2014 року він виїжджав до Сирії, літаком до Лівану, а потім на таксі з Лівану до ОСОБА_2 . Кордон позивач перетинав без проблем, оскільки мав довідку про навчання в Україні. З ОСОБА_2 позивач їздив в Аталь, де зараз проживає його родина. Пробув у Сирії місяць, поки були канікули.
14.7. Позивач є військовозобов`язаним, проте службу в сирійській армії не проходив, оскільки навчається, про що повідомив владу Сирії через посольство, у зв`язку з чим його не призивали.
14.8. Також зазначав, що паспорт за результатами звернення в посольство було продовжено до 17 березня 2018 року. Пізніше він його втратив, про що повідомив в поліцію, де позивачу було надано довідку про неможливість знайти паспорт.
14.9. На запитання посадових осіб ГУ ДМС повідомив, що планує повернутися після налагодження ситуації в Сирію. В якості причин через які не може повернутися до країни походження зазначив, що ситуація в країні походження дуже погана, там небезпечно, та сирійцям вже не можна нікуди їхати, оскільки їх ніхто не приймає, якщо позивач повернеться, після цього вже не зможе приїхати в Україну, бо це складно. По поверненню позивач зазначив, що його призовуть воювати або можуть щось з ним зробити, наприклад, вбити. Зазначив, що планує завершити навчання та знайти роботу, хоче бути стоматологом та сподівається на завершення війни, а також на те, що життя в Сирії налагодиться, та він зможе повернутися до рідних в Сирію.
14.10. Під час співбесіди 31 вересня 2016 року позивач зазначив, що не перебуває в політичних, релігіозних або громадських організаціях, повідомив, що постійно стежить за ситуацією на батьківщині. В області ОСОБА_2 йде боротьба армії президента з терористичними угрупуваннями. Дамаск підконтрольний терористичним угрупуванням.
14.11. Щодо посилань позивача на побоювання призову в армію позивач зазначив, що він зараз в тому віці, коли молодих чоловіків забирають в армію, та не знаючи хто він, одні можуть вважати його прихильником урядової армії, інші вважатимуть, що він прихильник якогось угрупування. По приїзду позивач не зможе вільно пересуватися, оскільки навкруги снайпери, які можуть вбити.
14.12. Повідомив також, що його родина переїхала в Аталь після обстрілу, біля їх будинку впала ракета. Раніше він з родиною проживав в м. Зараста. Тепер там небезпечно, зачиняють місто, там йдуть обстріли як ззовні, так і всередині міста, ООН входить в місто та допомагає провізією.
14.13. Позивач зазначив, що він проти війни, не бачить сенсу вбивати один одного.
14.14. 09 вересня 2016 року наказом № 146 ГУ ДМСУ в Харківській області відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що заява є очевидно необґрунтованою бо відсутні умови, зазначені пункту 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону Закон № 3671-VІ.
14.15. Позивач не погодився з вказаним наказом та направив 15 вересня 2016 року скаргу до ДМС України, яку було задоволено і його заяву було прийнято.
14.16. 16 жовтня 2017 року ГУ ДМС у Харківській області складено висновок, згідно якого у заявника - ОСОБА_1 не існує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи. При поверненні до країни громадянської належності життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.
14.17. 28 грудня 2017 року рішенням ДМС України № 495-17 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирії ОСОБА_1, у зв`язку з тим, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону Закон № 3671-VІ, відсутні.
14.18. Підставою прийняття відповідачем спірного рішення став той факт, що не існує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи. При поверненні до країни громадянської належності життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.
14.19. 27 січня 2018 року позивач отримав повідомлення від ГУ ДМС у Харківській області № 4 від 18 січня 2018 року про те, що відповідно до статті 6 Закону З№ 3671-VІ йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні, на підставі рішення ДМС України № 495-17.
15. Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Нормативне регулювання
16. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
17. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
18. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
19. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
20. Частиною п`ятою статті 5 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
21. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
22. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
24. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
25. Згідно пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
26. Пунктом 195 Керівництва визначено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
27. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.