ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 826/10077/18
адміністративне провадження № К/9901/32299/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будівництво і фундамент" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будівництво і фундамент" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Глущенко Я. Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.)
У С Т А Н О В И В:
РУХ СПРАВИ
І. Короткий зміст позовних вимог
1. ТОВ "Компанія "Будівництво і фундамент" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі -відповідач, податковий орган) у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.06.2018, а саме: № 0008131401, № 0008141401 та № 0008151401
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що висновок відповідача про нереальний характер господарських операцій, здійснених позивачем з ТОВ "БК "Профітван" є необґрунтованим, оскільки, недоведений належними доказами, які у своїй сукупності дозволили б встановити факт порушення вимог податкового законодавства. Крім того, позивач посилається на те, що він не отримував копії Наказу № 7656 від 26.04.2018, на підставі якого було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "КОМПАНІЯ "БУДІВНИЦТВО І ФУНДАМЕНТ", у зв`язку з чим відповідач втратив право на проведення такої перевірки.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року позов задоволено.
3.1. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (04116, м. Київ, вул.Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 13.06.2018 № 0008131401 форми "Р", яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість: за податковим зобов`язанням у розмірі 210 346, 00 грн. та 52 586, 50 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
3.2. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 13.06.2018 № 0008141401 форми "Р", яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств: за податковим зобов`язанням у розмірі 217 127, 00 грн. та 54 282, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
3.3. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві (04116, м. Київ, вул.Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 13.06.2018 № 0008151401 "Форми В4", яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 38 092, 00 грн.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що добросовісний платник податку не несе відповідальності за діяльність недобросовісного контрагента, не повинен і не зобов`язаний контролювати, чи дотримується контрагент податкового законодавства, що є завданням саме контролюючого органу. Реальність господарських операцій, здійснених позивачем, підтверджена останнім, натомість відповідачем під час перевірки не досліджено обставин реального руху активів в процесі здійснення відповідних господарських операцій, не наведено доказів залучення позивача до схеми мінімізації податкового навантаження та отримання неправомірної податкової вигоди, зокрема, відсутні докази порушення фіскальних інтересів за результатами таких взаємовідносин, ухилення від сплати податків.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
6. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
7. 27 листопада 2020 року Позивач не погодившись із постановою апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права щодо відмови задоволення позовних вимог, просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року.
7.1. Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у цій справі скаржником зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
7.2. Так, позивач зазначає, сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
7.3. Також позивач звертає увагу на те, що відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18 (адміністративне провадження № К/9901/61751/18), до винесення вироку в рамках кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Відповідно, протокол допиту свідків директора ТОВ "БК "ПРОФІТВАН" ОСОБА_1 не є належним доказом.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у пункті 21 постанови від 27 червня 2019 року у справі № 826/16685/17 (адміністративне провадження № К/9901/63857/18), для підтвердження реальності господарських операцій наявність первинних документів є обов`язковою умовою, проте не виключною, адже наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування як витрат так і податкового кредиту, а отже обов`язковою умовою для підтвердження реальності є також встановлення реального руху активів в процесі господарських операцій.
7.4. Крім того, судом першої інстанції було обґрунтовано відхилено доводи контролюючого органу щодо наявності посилань у акті перевірки на матеріали кримінальних проваджень щодо невстановлених осіб, за ознаками складу кримінальних правопорушень передбачених частинами першою та другою статті 205 Кримінального кодексу України та частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, оскільки контролюючим органом не було надано доказів наявності, зокрема, вироку суду відносно позивача та його контрагентів за ознаками вказаних злочинів, або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій, або того, що укладені позивачем з вказаними контрагентами договори були у судовому порядку визнані недійсними.
7.5. Позивач наголошує, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. У Акті перевірки Головним управлінням ДФС у місті Києві не зазначалось про помилки чи неточності у оформленні первинних бухгалтерських документів. Про існування будь-яких інших доказів про фіктивність ТОВ "БК "ПРОФІТВАН", крім протоколу допиту свідка, судом в Постанові не зазначено
8. Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
9. 08 грудня 2020 року справа №826/10077/18 надійшла на адресу Верховного Суду.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
10. Суди попередніх інстанцій установили, що посадовими особами відповідача у період з 02 по 07 травня 2018 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ "Будівельна компанія "Профітван" за період травень - серпень 2017 року.
11. За наслідками перевірки 15 травня 2018 року складено акт, яким зафіксовано порушення:
- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункта 134.1.1. пункта 134.1. статті 134 Податкового кодексу України, пункта 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Витрати", внаслідок чого у 2017 році занижено податок на прибуток на 217127,00 грн.;
- пункта 44.1 статті 44, пункта 185 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 210346,00 грн., в тому числі за травень 2017 року - 32938,00 грн., червень 2017 року - 68850,00 грн., липень 2017 року - 51908,00 грн., серпень 2017 року - 56650,00 грн.
12. Перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість встановлено завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 38092 грн., в тому числі за: липень 2017 року в сумі 34534 грн. та серпень 2017 року в сумі 3558 грн.
13. 13 червня 2018 року відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:
- № 0008131401 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 262932,50 грн., з яких: 210346,00 грн. - за основним зобов`язанням та 52583,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- №0008141401 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на суму 271409,00 грн., з яких: 217127,00 грн. - за основним зобов`язанням та 54282,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- №0008151401, згідно з яким ТОВ "Компанія Будівництво і фундамент" зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредита наступного звітного (податкового) періода за липень 2017 року на 24534,00 грн. та серпень 2017 року на 3558,00.
14. Уважаючи податкові повідомлення - рішення необґрунтованими, платник податків звернувся з відповідним позовом до суду.
V. Позиція Верховного Суду
15. Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
16. Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
17. Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, який регулює спірні правовідносини з 01.04.2011, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
18. Підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України закріплено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством.
19. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
20. Підпунктом 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності.
21. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
22. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, який регулює спірні правовідносини в частині формування податкового кредиту з 01.01.2011, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
23. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
24. Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
25. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
26. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
27. Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.
28. Аналіз зазначених норм свідчить, що право на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків в результаті придбання товарів/послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання товарів/послуг у постачальника повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платників податків у зв`язку з господарською діяльністю.
29. У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.
30. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції. Податковий кредит з податку на додану вартість обов`язково має бути підтверджений ще й податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість.
31. Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих валових витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.
32. Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.
33. Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).
34. У свою чергу, господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
35. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
36. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
37. За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
38. Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
39. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків про дотримання позивачем законодавчих вимог при відображенні у податковій звітності операцій з придбання консультаційних та юридичних послуг зі спірними контрагентами.
40. Приймаючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог у цій частині суд апеляційної інстанції виходив з того, що представлені Товариством копії первинних документів містять лише загальні нормативні та статистичні відомості, що не є достатнім підтвердженням фактичного виконання договорів з отримання позивачем спірних послуг.
41. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у частині задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані первинні документи не відображають реальність господарських операцій та не є підставою для формування податкового обліку платника, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення у цій частині є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
42. Також Суд апеляційної інстанції зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, так само як і договір, підписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть уважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.
43. Водночас, Судом апеляційної інстанції не в повній мірі досліджено та надано оцінку документів (у сукупності з поясненнями осіб у кримінальному провадженні), які були надані позивачем на підтвердження взаємовідносин із означеними вище контрагентами та без обґрунтування підстав для неприйняття до уваги таких документів. Такими документами є:
- Договір оренди техніки № 1.06/17.1 від 01.06.2017; додатком до Договору № 1 від 01.06.2017; рахунки-фактури № 31 від 30.06.2017; акт наданих послуг № 34 від 30.06.2017; податкову накладну № 135 від 30.06.2017; виписки банку від 12.07.2017 та 20.07.2017; Додаток до Договору № 2 від 01.07.2017; рахунок-фактури № 26 від 31.07.2017; акт наданих послуг № 26 від 31.07.2017; податкову накладну № 285 від 31.07.2017; виписку банку від 11.08.2017 та 18.08.2017; додаток до Договору № 3 від 31.08.2017; рахунок-фактури № 46 від 31.08.2017; акт наданих послуг № 51 від 31.08.2017; податкову накладну № 373 від 31.08.2017;
- Договір про надання послуг від № 3,05/17.3 від 03.05.2017; рахунок-фактури № 6 від 15.05.2017; акт наданих послуг № 6 від 15.05.2017; податкову накладною № 39 від 15.05.2017; рахунок-фактури № 7 від 15.05.2017; акт наданих послуг № 7 від 15.05.2017; податкову накладну № 37 від 15.05.2017; виписку банку від 01.06.2017; акт наданих послуг № 21 від 15.06.2017; податкову накладну № 49 від 15.06.2017; рахунок-фактури № 22 від 15.06.2017; акт наданих послуг № 22 від 15.06.2017; податкову накладну № 50 від 15.06.2017; виписку банку від 04.07.2017 та 06.07.2017; рахунок-фактури № 27 від 31.07.2017; акт наданих послуг № 27 від 31.07.2017; податкову накладну № 283 від 31.07.2017; виписку банку від 04.08.2017; рахунок-фактури № 52 від 31.08.2017; акт наданих послуг № 57 від 31.08.2017 та податкову накладну № 425 від 31.08.2017;
- Договір про виконання робіт № 5.05/17.5 від 05.05.2017; рахунок-фактури № 8 від 15.05.2017; акт наданих послуг № 8 від 15.05.2017; податкову накладну № 38 від 15.05.2017; виписку банку від 01.06.2017 та 06.07.2017; рахунок-фактури № 23 від 15.07.2017; акт наданих послуг № 20 від 15.07.2017; податкову накладну № 8 від 15.07.2017; виписку банку від 07.08.2017; рахунок-фактуру № 56 від 31.08.2017; акт наданих послуг № 58 від 31.08.2017; податкову накладну № 383 від 31.08.2017;
- Договір купівлі-продажу № 12.07/17.02 від 12.07.2017; рахунок-фактуру № 19 від 12.07.2017; видаткову накладну № 14 від 12.07.2017; податкову накладну № 10 від 12.07.2017 та виписки банку від 12.07.2017, 11.08.2017 та 19.08.2017.
44. Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог обмежився лише тим, що акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в не містять інформації про використання позивачем рукава гумового, з`єднувача, ущільнення, які придбані ТОВ "БК "Профітван", під час виконання договорів підряда, а також наявністю відкритого кримінального провадження № 42017100000000570 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.
45. Проте Суд вважає, що суду апеляційної інстанції необхідно було досліджувати всі наявні первині документи у сукупності з наявністю кримінального провадження відкритого кримінального провадження № 42017100000000570.
46. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що у даній справі дослідженню підлягає саме реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності.
47. Суд повинен надати належну правову оцінку всім доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.
48. Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
49. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
50. У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановивши всі фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
51. Не дослідження вказаних обставин та не надання оцінки всім доказам по справі, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів, що, в свою чергу, є підставою, відповідно до статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України для направлення на новий розгляд даної справи для достовірного з`ясування обставин та правильного вирішення спору по суті.
52. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
53. За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
54. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -