ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 818/398/17
адміністративне провадження № К/9901/40698/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (суддя Опімах Л.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року (головуючий суддя Зеленський В.В., судді: П`янова Я.В., Чалий І.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ЛІТ" до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
В березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ЛІТ" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 грудня 2016 року №0002161407 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 1 720 131,00 грн. та №0002151407 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 8 094 201,00 грн., у тому числі за основним платежем - 6 475 361,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 618 840,00 грн., а також від 16 грудня 2016 року №0013411201 про застосування штрафних санкцій у розмірі 103,90 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами (ТОВ "Дельта Фокс" та ТОВ "Філін Прайм"), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року заяву Товариства про залишення частини позовних вимог без розгляду задоволено й залишено без розгляду позовні вимоги Товариства щодо визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2016 року №0013411201 про застосування штрафних санкцій у розмірі 103,90 грн.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року, позов задоволено.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, прийшли до висновку, що операції між позивачем та ТОВ "Дельта Фокс" і ТОВ "Філін Прайм" фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування податкових вигод, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень за неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють порядок формування податкових вигод, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій з контрагентами ТОВ "Дельта Фокс" та ТОВ "Філін Прайм", на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх товарності належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів.
Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд вказує на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що у період з 28 листопада 2016 року по 02 грудня 2016 року посадовою особою Управління проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ "Дельта Фокс" та ТОВ "Філін Прайм" за травень-вересень 2016 року, за результатами якої складено акт від 06 грудня 2016 року №236/14-07/39727750/61, в якому, в свою чергу, зазначено про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за перевіряємий період травня-вересня 2016 року на загальну суму 6 475 361,00 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у вересні 2016 року на 1 720 131,00 грн.
Зміст акту перевірки свідчить, що податковим органом поставлено під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Дельта Фокс" і ТОВ "Філін Прайм" з придбання паливно-мастильних матеріалів у травні-вересні 2016 року й до таких висновків податковий орган дійшов, опрацювавши отриману податкову інформацію, в якій зазначено про відсутність у контрагентів позивача матеріально-технічних і трудових ресурсів.
На підставі акту перевірки 15 грудня 2016 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0002161407, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 1 720 131,00 грн., та №0002151407 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ в загальній сумі 8 094 201,00 грн., з яких: за основним платежем - 6 475 361,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 618 840,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а").
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України).
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
У справі, що розглядається, суди встановили, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ "Дельта Фокс" і ТОВ "Філін Прайм" (як постачальниками) були укладені договори поставки нафтопродуктів відповідно №ДФ05-0031 від 10 травня 2016 року, №ФП-0008 від 01 червня 2016 року, №ФП-0031 від 01 липня 2016 року, №ФП-0016 від 01 серпня 2016 року, №ФП-0001 від 01 серпня 2016 року, №ФП-0104 від 01 вересня 2016 року, а також додаткові угоди до останніх, на виконання яких між контрагентами відбувалися господарські операції, в тому числі і в періоді, що охоплений податковою перевіркою, - з травня по вересень 2016 року.
Так, за змістом пунктів 4.2 та 4.5 вищевказаних договорів поставка товару здійснюється партіями протягом поточного місяця в кількості та за ціною, визначеними в додаткових угодах, на умовах EXW-резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, належних ПАТ "Дніпронафтопродукт"; підтвердженням факту поставки слугують акти приймання-передач.
Суди з`ясували, що фактичне придбання нафтопродуктів підтверджується копіями первинних документів, а саме: додатковими угодами та актами приймання-передачі нафтопродуктів, податковими накладними, акцизними накладними.
Після придбання бензину та дизельного пального останні передавались на зберігання ПАТ "Дніпронафтопродукт", звідки позивач транспортував нафтопродукти безпосередньо до своїх АЗС; транспортування відбувалось спеціальним транспортом - автомобілями ТОВ "ТД "Кременчукнафтопродуктсервіс" на підставі укладеного із ним господарського договору, що також підтверджується товарно-транспортними накладними, податковими накладними, актами прийняття робіт, платіжними документами.
В подальшому нафтопродукти приймались та оприбутковувались автозаправними станціями позивача відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що підтверджується службовими чеками.
Отже, оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди вказали, що наявні податкові накладні та первинні документи дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, ідентифікувати їх учасників та перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, а відтак, дійшли переконання, що у ході перевірки Товариством подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.
Водночас, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому, податкова інформація щодо контрагентів сама по собі не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій. В той же час у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Разом з тим, суди відмітили, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків.
Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Враховуючи наведене вище в сукупності, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 327, 341, 343, 349, 355 КАС України, Суд