ПОСТАНОВА
Іменем України
28 січня 2022 року
Київ
справа №805/3576/17-а
адміністративне провадження № К/9901/54072/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларна"
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року (головуючий суддя - Шувалова Т.О.)
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Арабей Т.Г., судді - Міронова Г.М., Казначеєв Е.Г.)
у справі № 805/3576/17-а
за позовом Головного управління ДФС у Донецькій області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларна"
про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року Головне управління ДФС у Донецькій області (далі - позивач, платник, ГУ ДФС у Донецькій області) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларна" (далі - відповідач, Товариство, ТОВ "Ларна") про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків.
На обґрунтування позовних вимог контролюючий орган зазначив, що Товариство недопустило посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки за наявності законних підстав для її проведення, що згідно з підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України є однією з підстав для застосування адміністративного арешту майна.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2018 року, адміністративний позов задоволено, підтверджено обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна платника податків ТОВ "Ларна", застосованого на підставі рішення від 21 вересня 2017 року № 23444/10/05-99-14-11.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та вказали, що положення статті 94 Податкового кодексу України та частини восьмої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення до суду з адміністративним позовом) щодо необхідності перевірки обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків протягом 96 годин стосуються виключно особливого провадження за поданням податкового органу, в той час як перевірка обґрунтованості адміністративного арешту майна в порядку позовного провадження здійснюється в загальному порядку без обмеження вказаним строком та без можливості негайного виконання рішення суду у разі підтвердження обґрунтованості арешту до набрання рішенням законної сили у встановленому нормами Кодексу адміністративного судочинства України порядку.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивачем пропущений передбачений Податковим кодексом України 96 - годинний строк для підтвердження арешту майна у судовому порядку, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, наказом Головного управління ДФС у Донецькій області від 13 вересня 2017 року № 1076 призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами за період з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2016 року.
18 вересня 2017 року уповноваженими особами позивача здійснено вихід за податковою адресою ТОВ "Ларна" з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Проте, керівник Товариства Суворова Олена Михайлівна відмовилась від підписання та отримання наказу на проведення перевірки, а також допуску посадових осіб податкового органу до проведення перевірки, у зв`язку з чим, посадовими особами відповідача складено Акт № 1191/05-99-14-11/40432522.
21 вересня 2017 року позивач прийняв рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна ТОВ "Ларна" № 23444/10/05-99-14-11.
У відповідності до вимог статті 94 Податкового кодексу України ГУ ДФС у Донецькій області звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Товариства. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року по справі № 805/3272/17-а відмовлено у прийнятті подання, у зв`язку з наявністю між сторонами спору про право, а саме оскарженням ТОВ "Ларна" в судовому порядку наказу про проведення перевірки від 13 вересня 2017 року № 1076.
У подальшому контролюючий орган звернувся у загальному порядку з позовною заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
На думку колегії, суддів рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами частини четвертої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкти владних повноважень мають право звернутись до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Право звернення до суду суб`єктом владних повноважень - податковим органом визначено статтею 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: на суд покладено обов`язок перевірити обґрунтованість рішення контролюючого органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Відтак, для здійснення судового контролю за рішенням податкового органу, яке зачіпає права та інтереси платника податків, податковий орган зобов`язаний звернутись до суду.
Зверненню податкового органу до суду передує процедура застосування адміністративного арешту, встановлена статтею 94 ПК України, відповідно до якої контролюючим органом може бути накладено арешт на майно платника податків, який полягає в обмеженні або забороні платнику податків у реалізації прав розпорядження або користування його майном. Адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом (пункт 94.1 статті 94 ПК України).
Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків (пункт 94.6 статті 94 ПК України).
Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні (пункт 94.10 статті 94 ПК України).
Припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв`язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим (підпункт 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України); скасуванням судом або контролюючим органом рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про арешт (підпункт 94.19.6 пункту 94.19 статті 94 ПК України); прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту (підпункт 94.19.7 пункту 94.19 статті 94 ПК України).
Тобто, відповідно до підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв`язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10 статті 94 ПК України, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, оскільки з моменту прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків (21.09.2017) вже минуло 96 годин, встановлених для його перевірки, застосований адміністративний арешт є припиненим відповідно до підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 ПК України, що помилково не було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 820/5045/18.
Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345, 349, 351, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,