ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 640/14575/21
адміністративне провадження № К/9901/44723/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року, постановлену у складі судді Іщука І.О. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Костюк Л.О. (доповідач), Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, у якому просила:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Луганського апеляційного суду від 21.01.2021 у справі №409/299/18;
1.2. зобов`язати Державну казначейську службу України виконати постанову Луганського апеляційного суду від 21.01.2021 у справі №409/299/18 щодо стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 75000,00 грн.
IІ. Установлені судами фактичні обставини справи
2. Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 18.05.2020 по справі №409/299/18 у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
3. Постановою Луганського апеляційного суду від 21.01.2021 у справі №409/299/18 частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та скасовано рішення Біловодського районного суду Луганської області від 18.05.2020 у зазначеній справі. Ухвалено нове рішення, яким стягнуто з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивачів грошову компенсацію у розмірі по 75000,00 грн кожному.
4. 24.03.2021 представником позивача в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", до Державної казначейської служби України було направлено заяву про виконання судового рішення разом з копіями судових рішень, а також виконавчим листом, виданим Біловодським районним судом Луганської області від 10.03.2021 р. у справі №409/299/18, однак відповідач, розглянувши подану заяву, листом №5-06-06/9065 від 29.04.2021 р. надав інформацію, відповідно до якої вбачається, що зазначене рішення залишено ним без виконання.
5. Вважаючи таку відмову відповідача у виконанні рішень суду, що набули законної сили, незаконною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
6. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 31 травня 2021 року, яку залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року, у відкритті провадження у вказані справі відмовив на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
7. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.
7.1. При цьому, суди керувалися правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №522/10140/17 та від 29.07.2020 у справі №580/1264/19.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
8. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
9. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення повністю та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
10. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення без врахування правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 травня 2020 року у справі № 200/72614/13-ц та Верховним Судом у постанові від 10.02.2021 року у справі №200/7261/13-ц щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Натомість суд першої та апеляційної інстанцій керувались при прийнятті рішень правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №522/10140/17, від 29.07.2020 у справі №580/1264/19, які за своїми обставинами, підставами для звернення до суду, статусом сторін, обґрунтуванням, предметами спорів, не є тотожними зі справою № 640/14575/21. Суд першої інстанції зазначив в оскаржуваному рішенні, що ним постановлено ухвалу з урахуванням висновків, викладеними у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №522/10140/17 та від 29.07.2020 у справі №580/1264/19, але такі постанови не можуть бути релевантними до поточної справи. Ключовим у справі є оцінювання статусу сторін та повноважень суб`єкта владних повноважень, проте у вищезазначених справах, на які посилається суд відповідачем є органи Пенсійного фонду.
10.1. Позивач звертає увагу, що стаття 383 КАСУ, на яку посилалися суди, відмовляючи у відкритті провадження, роз ташована у Розділ IV Кодексу адміністративного судочинства України, який регламентує проце суальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, але ж справа касанта, яка не виконується відповідачем є цивільною і тому застосовувати інститут "судового контролю", визначений цим кодексом по справі, розглянутій за правилами іншої юрис дикції та судом іншої юрисдикції, взагалі неможливо. Таким чином, за результатами аналізу оскаржуваних рішень єдиним висновком може бути наступний - зазначена стаття (ст. 383 КАС України) підлягає застосуванню лише у випадку, коли спір між сторонами вирішено у порядку адміністративного судочинства. У той самий час, у пото чній справі спір між позивачем та відповідачем пов`язаний із не виконанням останнім судових рішень у цивільній справі.
10.2. Скаржник вказує, що спірні правовідносини по справі № 640/14575/21 виникли між позивачем та Держав ною казначейською службою України, під час виконання останньою судового рішення у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Зазначає, що до спірних правовідносин є правомірним застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 05 травня 2020 року но справі № 200/72614/13-ц, відповідно до яких ВП ВС прийшла до висновку, що спір щодо оскарження фізич ною особою відмови Державної казначейської служби України, яка є суб`єктом владних пов новажень, виконати судове рішення у цивільній справі має ознаки публічно-правового і під лягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Також позивач посилається на висновки, висловлені Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.02.2021 року за справою №200/7261/13-ц, відповідно до яких спори, що виникають під час виконання центральним органом вико навчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Зазначе не узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постано вах від 20 червня 2018 року у справі № 916/1227/16 (провадження № 12-105гс18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 913/356/15 (провадження № 12-5гс19)".
11. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалася, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
V. Джерела права й акти їх застосування
12. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
13. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
14. Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
15. Згідно з пунктами 1 - 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
16. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
17. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.