ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 640/7933/21
адміністративне провадження № К/9901/31138/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року (суддя Кармазін О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року (судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., Черпіцька Л.Т.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
23 березня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року позов залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення за судовим захистом.
Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин у справі та порушення норм процесуального права, просив її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначав, що копію оскаржуваної постанови не отримував, а про наявність такої дізнався лише 16 березня 2021 року з листа на його заяву від 23 лютого 2021 року. Наголошує, що місцевим судом застосовано надмірний формалізм, внаслідок чого його позбавлено можливості доступу до правосуддя.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року змінено мотивувальну частину ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року, виключивши з її мотивувальної частини посилання на частину п`яту статті 74 Закону України "Про виконавче провадження". У решті судове рішення залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вірогідність дізнатися про порушення свої прав з травня 2019 року спірною постановою у позивача була високою, адже він мав можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, тобто у позивача не було перешкод для того, щоб дізнатися про рішення суб`єкта владних повноважень. За таких обставин, підстави для обрахунку строку звернення до суду з моменту отримання листа за результатами розгляду заяви позивача, а саме з 16 березня 2021 року, відсутні.
Суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про виключення із мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції посилання на частину п`яту статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", з огляду на те, що цією нормою передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Оскільки предметом примусового виконання у виконавчому провадженні є постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, тому вищенаведена правова норма не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Провадження в суді касаційної інстанції
ОСОБА_1, уважаючи рішення судів попередніх інстанцій, ухваленими з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Така позиція ґрунтується на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували доводи позивача та не надали їм належної оцінки, неповно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є порушенням норм процесуального права.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що не отримував документ, який є предметом оскарження (постанова про стягнення виконавчого збору), а тому позивач звернувся у десятиденний строк з моменту отримання відповіді, за якою відмовлено позивачу у закінчення виконавчого провадження. На переконання позивача, він не може бути позбавленим доступу до належного правосуддя та вирішення цього спору через невиконання виконавчою службою вимог статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" в частині не направлення постанови про стягнення виконавчого збору та інших постанов боржнику. Позивачу зазначає, що звернувся до суду з позовом у десятиденний строк після отримання 10 березня 2021 року офіційної відповіді на його заяву щодо закінчення виконавчого провадження №55045401.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача до Верховного Суду не надило відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 січня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями частини третьої статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою та другою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України визначено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях зазначили, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенні у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
Частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України визначено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися пропорушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Так, предметом оскарження у цій справі є постанова Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору №55045401 від 20 лютого 2018 року з примусового виконання постанови №52067915 від 20 лютого 2018 року.
Разом з тим, з вказаними позовними вимогами до суду позивач звернувся 23 березня 2021 року.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на подачу адміністративного позову, позивач зазначив про те, що він фактично дізнався про постанову про стягнення виконавчого збору №55045401 від 20 лютого 2018 року 16 березня 2021 року. Позивач зазначає, що 23 лютого 2021 року звернувся до відділу із заявою, в якій просив закінчити виконавче провадження №55045401 з примусового виконання постанови №52067915 від 20 лютого 2018 року Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в сумі 391254,00 грн.
У позовній заяві позивач зазначив, що про спірну постанову йому стало відомо лише 16 березня 2021, з моменту отримання листа відповідача №1758/7 від 10 березня 2021 року.
Разом з тим, в матеріалах справи наявна заява від 11 травня 2019 року представника боржника Яреми Н.І (т. 2, а.с. 58), по виконавчому провадженні №55845401, в якому представник боржника наголошував на обізнаності про наявність постанови від 20 лютого 2018 року про стягнення виконавчого збору та про постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, які виведені в окреме виконавче провадження, де також просила відповідача зняти арешт (т.2, а.с. 63) з коштів ОСОБА_1 накладеного постановою державного виконавця від 26 жовтня 2018 року в межах виконавчого провадження № 55845401.
Вказане свідчить про те, що про наявність спірної постанови позивачу було відомо ще у травні 2019 року, оскільки представник боржника звертався до державного виконавця із заявою про зняття арешту з коштів ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №55845401, яке відкрито 22 лютого 2018 року з примусового виконання постанови №52067915 від 20 лютого 2018 року про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 391254,00 грн.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 грудня 2019 року позивач звертався до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника, винесену з метою виконання оскаржуваної у цій справі постанови державного виконавця. Вказаних обставин позивач в касаційній скарзі не спростовує.
З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вірогідність дізнатися про порушення свої прав з травня 2019 року спірною постановою у позивача є високою, адже він мав можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, тобто у позивача не було перешкод для того, щоб дізнатися про рішення суб`єкта владних повноважень. За таких обставин, підстави для обрахунку строку звернення до суду з моменту отримання листа за результатами розгляду заяви позивача, а саме з 16 березня 2021 року, відсутні.
Можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з даним позовом залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб`єктивний характер. Будь-яких поважних причин, що перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, судом у цій справі не встановлено.
За установлених обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, що позивачем пропущено строк на звернувся до суду із вказаним позовом, а також не наведено поважних причин для поновлення такого строку, що є підставою для залишення позовної заяви в цій частині без розгляду,
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано рішення судів попередніх інстанцій, не дають підстав вважати висновки судів помилковими, а застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій постановлено законне і обґрунтоване судове рішення, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для скасування оскаржуваного судового рішень відсутні.