ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 813/6371/15
адміністративне провадження № К/9901/18972/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року (суддя Мартинюк В.Я.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року (судді: Довгополов О.М., Гудим Л.Я., Святецький В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної служби у місті Львові про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із заявою, в якій просив замінити боржника у виконавчому провадженні за виконавчим листом №813/6371/15 від 31 березня 2016 року з Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Львові (79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19, код ЄДРПОУ 39962825) на Департамент патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646).
Заяву обґрунтовано тим, що Департамент патрульної поліції у спірних правовідносинах є правонаступником прав та обов`язків Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у м. Львові.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року заяву задоволено. Замінено боржника у виконавчому листі №813/6371/15 від 31 березня 2016 року з Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м.Львові (79053, м.Львів, вул.Перфецького, 19, код ЄДРПОУ 39962825) на Департамент патрульної поліції (03048, м.Київ, вул.Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646).
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що фактичним адміністративним (публічним) правонаступником відповідача у спірних правовідносинах є Департамент патрульної поліції, а тому заява позивача про заміну боржника у виконавчому провадженні підлягає задоволенню.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У поданій касаційній скарзі скаргу Департамент патрульної поліції з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про заміну сторони виконавчого провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що Департамент патрульної поліції не є правонаступником Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м.Львові, оскільки це не передбачено у постанові Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" чи інших актах законодавства. Також скаржник указує на те, що Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Львові (код 39962825) на цей час ще фактично не припинене (перебуває в процесі припинення), що виключає будь-яке правонаступництво.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує про необґрунтованість доводів відповідача, зазначених у касаційній скарзі, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ Управління патрульної служби МВС у м. Львові від 06 листопада 2015 року № 28 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу моніторингу, аналітичного та правового забезпечення Управління патрульної служби МВС у м. Львові; поновлено Іщука на посаді заступника начальника відділу моніторингу, аналітичного та правового забезпечення Управління патрульної служби МВС у м. Львові з 07 листопада 2015 року; стягнуто з Управління патрульної служби МВС у м. Львові на користь ОСОБА_1 43771,38 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за виключенням податків та інших обов`язкових платежів. Також суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної служби МВС у м. Львові на користь ОСОБА_1 487,50 грн сплаченого судового збору.
Оцінка висновків суду, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
За правилами частини першої статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Частиною четвертою статті 379 КАС України передбачено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 1404-VIII стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Положеннями абзацу 1 частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
З аналізу наведених вище правових норм слідує, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження є припинення її юридичної особи та перехід її прав і обов`язків до іншої юридичної особи.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17) та від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.
У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.
У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.
Згідно з пунктом 51 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 13 січня 2011 року у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що "інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих".
Указані правові висновки щодо правонаступництва зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №9901/348/19.
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що боржником у виконавчому листі №813/6371/15, виданому 31 березня 2016 року Львівським окружним адміністративним судом щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 43771,38 грн зазначено Управління патрульної служби у м. Львові.
14 квітня 2015 року МВС України видано наказ №431 "Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ".
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", серед іншого визначено про ліквідацію Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Львові.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснена державна реєстрація припинення Управління патрульної служби МВС у м. Львові 16 серпня 2021 року, номер запису 1004151110003037090.
На час розгляду судами попередніх інстанцій заяви позивача, Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Львові (код 39962825) фактично ще не було припинено (перебувало у процесі припинення).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 26 лютого 2019 року №79аз/41/12/01-2019 Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції повідомило представника позивача про те, що основні засоби (крім будівель - оренда), які перебували на балансі УПС МВС у м. Львові, передано на баланс Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Листом від 06 березня 2019 року №25/2/2-16аз Департамент державного майна та ресурсів Міністерства внутрішніх справ України повідомив представника позивача про те, що майно, яке обліковувалося на балансі Управління патрульної служби МВС у м. Львові, передано зі сфери управління МВС до сфери управління Національної поліції України на баланс або у користування Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Листом від 10 травня 2019 року №120аз/3/41/5/05-2019 Департамент патрульної поліції Національної поліції України повідомив представника позивача про те, що була здійснена передача майна з Управління патрульної служби МВС України у м. Львові на баланс Департаменту патрульної поліції.
Листом від 24 січня 2020 року №42/41/12-2020 Ліквідаційна комісія Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України у м. Львові на адвокатський запит представника позивача повідомила, що всі рахунки Управління у банках та інших фінансових установах, зокрема ГДКСУ у Львівській області закриті ще 20 жовтня 2016 року. Ліквідаційна комісія не отримує кошти та не здійснює виплати заборгованості по грошовому забезпеченню станом на січень 2020 року. Виплати по грошовому забезпеченню через інші організації не проводились. Державної установи, організації, уповноваженої здійснювати виплату заборгованості по грошовому забезпеченню не визначено, оскільки припинення Управління відбувається шляхом ліквідації юридичної особи без правонаступництва. З 06 грудня 2016 року по 01 січня 2020 року виплати заборгованості по грошовому забезпеченню на підставі рішення суду не проводились.
Змінюючи сторону у виконавчому листі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Департамент патрульної поліції з огляду на свій правовий статус і обсяг повноважень є фактичним правонаступником ліквідованого Управління патрульної служби МВС у м.Львові, а отже покладення на нього обов`язків по відновленню порушених прав ОСОБА_1 відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі №813/6371/15, суди попередніх інстанцій виходили з аналізу норм постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730, згідно з якою територіальні органи Міністерства внутрішніх справ ліквідовувалися з одночасним створенням відповідних територіальних органів Національної поліції.
Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань основним видом діяльності в Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Львові (код 39962825) та Департаменту патрульної поліції (код 40108646) є КВЕД 84.24 "Діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки".
З урахуванням вище зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Департамент патрульної поліції є правонаступником Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Львові, навіть не зважаючи на відсутність прямої вказівки про це у зазначеній постанові Кабінету Міністрів України чи інших актах законодавства.
Водночас Верховний Суд уважає передчасним висновки судів попередніх інстанцій виходячи з такого.
Відповідно до матеріалів справи, на час розгляду судами попередніх інстанцій заяви позивача, Управління патрульної служби Міністерства внутрішніх справ у м. Львові (код 39962825) фактично ще не припинене (перебувало у процесі припинення).
Вирішуючи питання публічного правонаступництва, Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме: тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. При цьому, такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
У цій постанові Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень.
Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень (повне правонаступництво).
У випадку повного правонаступництва до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками.
Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.
Виконавчий лист у цій справі видано на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року, якою стягнуто з Управління патрульної служби МВС у м. Львові на користь ОСОБА_1 43771,38 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за виключенням податків та інших обов`язкових платежів.
Отже, спір у цій справі виник у відносинах публічної служби у зв`язку з проходженням та припиненням позивачем служби в органах внутрішніх справ.
Таким чином, обов`язок боржника, що випливає з постанови Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року, не стосується публічно-владних функцій у сфері служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, що були передані органам поліції у процесі реорганізації органів внутрішніх справ.
У такому випадку заміна ліквідованого Управління патрульної служби МВС у м. Львові як боржника за вказаним рішенням може мати місце виключно у випадку фактичного її вибуття унаслідок припинення, та переходу всіх його прав та обов`язків до правонаступника (повного правонаступництва).
Суд в контексті цих спірних правовідносин, зазначає, що частинами другою та третьою статті 81 ЦК України встановлено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права; цим Кодексом встановлюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права; порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.
Порядок утворення, реорганізації або ліквідації юридичних осіб публічного права врегульовано спеціальним законодавством, а саме: Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) та постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади" від 20 жовтня 2011 року №1074 (далі - Порядок № 1074).
Частиною першою статті 1 Закону № 3166-VI передбачено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права (частини перша статті 4 Закону); міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за погодженням із Прем`єр-Міністром України (частини перша статті 5 Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 3166-VI, територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до пункту 1 Порядку №1074, цей Порядок визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Пунктом 5 Порядку № 1074 передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Пунктом 6 Порядку № 1074 визначено, що права та обов`язки органів виконавчої влади переходять:
у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття;
у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади;
у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу;
у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади;
у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань і функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Таким чином, законодавством передбачено правонаступництво територіальних органів міністерства-юридичних осіб публічного права. Виключення становить лише випадок, коли держава відмовляється від виконання функцій та завдань, які виконував орган виконавчої влади, що ліквідовується.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 28 жовтня 2015 року №878, Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах, зокрема, забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг.
Відповідно до відомостей, які зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Управління патрульної служби у м. Львові, його засновником являлося Міністерство внутрішніх справ України; основний вид діяльності - діяльність з охорони громадського порядку та безпеки; рішення про створення та припинення вказаної юридичної особи публічного права приймались Міністерством внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 червня 2015 року №742 затверджено Положення про Департамент патрульної служби Міністерства внутрішніх справ, згідно з яким однією із функцій є забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій.
З огляду на викладені обставини, Верховний Суд уважає, що держава не відмовилась від виконання завдань і функцій по діяльності з охорони громадського порядку та безпеки, які виконувались Управлінням МВС України патрульної служби у м. Львові, вказані завдання і функції згідно з постановою Кабінету Міністрів України №878 від 28 жовтня 2015 року закріплені за Міністерством внутрішніх справ України.
Однак судами попередніх інстанцій, указане залишено поза увагою та не досліджено, які саме функції та завдання виконувало Управління МВС України патрульної служби у м. Львові та Департамент патрульної служби Міністерства внутрішніх справ, зважаючи на те, що позивач був звільнений з органів Міністерства внутрішніх справ та до органів Національної поліції переведений не був.
У цій же справі судами попередніх інстанцій не встановлено обставин та не досліджено доказів, якими би підтверджувався факт правонаступництва ліквідованого Управління патрульної служби у м. Львові саме на Департамент Національної поліції, а не до територіального підрозділу.
При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
У частині четвертій статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
На підставі викладеного касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.