ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа №813/2241/18
адміністративне провадження № К/9901/11244/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року (головуючий суддя Онишкевич Т.В., судді: Кухтей Р.В., Обрізко І.М.) у справі №813/2241/18 за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівській завод збірних конструкцій" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство Міністерства оборони України "Львівській завод збірних конструкцій" (надалі - позивач, підприємство) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (надалі - відповідач, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 2 березня 2018 року №0058601213 та №0058641213.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 2 березня 2018 року №0058601213 та № 0058641213.
20 лютого 2019 в судовому засіданні позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат і 25 лютого 2019 року на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду від підприємства надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення у справі в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань податкового органу на користь позивача витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 4000 грн.
В обґрунтування заяви, заявник посилається на понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в судах у розмірі 4000 грн.
Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року заяву підприємства про прийняття додаткового рішення щодо стягнення судових витрат задоволено. Прийнято додаткову постанову, якою стягнуто з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Задовольняючи заяву, суд апеляційної інстанції виходив із приписів частин 6 і 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутності будь-яких обґрунтованих застережень щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу зі сторони відповідача та належним чином підтвердження таких витрат.
Не погодившись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає про несправедливість та необґрунтованість додаткової постанови, оскільки судом апеляційної інстанції не враховано, що позивачем не надано всіх належних документів в обґрунтування вартості таких послуг, не доведено, що ці витрати були понесені позивачем за надання правової допомоги саме у даній справі.
Позивач 15 травня 2019 року надав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість додаткової постанови, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а додаткову постанову без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 20 лютого 2019 року в судовому засіданні представником підприємства зроблено заяву про подання доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу (правову) допомогу у даній справі в суді апеляційної інстанції впродовж 5-ти днів з моменту ухвалення рішення суду. Вказана заява мотивована тим, що відповідна допомога, станом на момент розгляду справи ще надавалась, а відтак документи, що підтверджують обсяг наданої правничої (правової) допомоги та її оплату, не могли бути сформовані та подані суду.
Позивачем в підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 20 вересня 2018 року, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням "Західна правова група", детальний опис виконуваних робіт (надаваних послуг) адвокатами адвокатського об`єднання "Західна правова група" у рамках представництва інтересів підприємства у даній справі в суді апеляційної інстанції, акт приймання-передачі наданих послуг від 19 лютого 2019 року №1902, акт приймання-передачі наданих послуг від 20 лютого 2019 року №2002, рахунок-фактури від 19 лютого 2019 року №СФ-0000033 на суму 4000 грн, платіжне доручення від 20 лютого 2019 року №202 на суму 4000 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом першим частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною сьомою цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Наведеною нормою передбачена можливість стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, не всіх понесених протилежною стороною витрат, а лише тих, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу.
За вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Ураховуючи наведені норми та встановлення судом апеляційної інстанції доведеність, обґрунтованість та співмірність витрат на правничу допомогу, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що заявлена відповідачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн є співмірною зі складністю справи та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на непідтвердження понесених позивачем витрат, оскільки такі доводи відповідача досліджено та надана їм відповідна правова оцінка судом апеляційної інстанції.
Судом апеляційної інстанції ретельно перевірено доводи та докази щодо підтвердження витрат на правову допомогу та надано їм відповідну оцінку.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу та співмірністю таких витрат у розмірі 4000 грн.
Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного додаткового рішення, судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права або не дотримано норм процесуального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, розглянуто заяву у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване додаткове рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -