ПОСТАНОВА
Іменем України
27 січня 2022 року
Київ
справа №560/5358/20
адміністративне провадження № К/9901/31316/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року (судді: Залімський І.Г., Кузьмишин В.М., Сушко О.О.) у справі № 560/5358/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу у день звільнення 05 грудня 2019 року всіх сум, що належали йому до виплати при звільненні, у тому числі середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2019 року по 04 грудня 2019 року;
- стягнути з ГУ НП в Хмельницькій області середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 06 грудня 2019 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 119543,91 гривень.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з ГУ НП в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2019 року по 27 серпня 2020 року в сумі 43035,00 гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року змінено рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року і викладено абзац другий резолютивної частини рішення цього суду в такій редакції: "Стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2019 року по 27 серпня 2020 року в сумі 3038,84 грн, без утримання з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів". У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Після апеляційного перегляду справи ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив вирішити питання про стягнення з ГУ НП в Хмельницькій області судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у зв`язку із апеляційним переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3632,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення.
Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року скасовано додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року, а справу (в цій частині) направлено на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
У постанові Верховний Суд зауважив, що апеляційним судом безпідставно відмовлено у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу з тих мотивів, що позивач не надав журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Також зазначено, що квитанція від 15 лютого 2021 року № 251984, яку надав позивач на підтвердження оплати послуг адвоката, потребує належної правової оцінки, зокрема, з урахуванням нормативного регулювання сфери правовідносин, у яких застосовується цей документ, у той час як апеляційний суд помилково розцінив вказаний документ як квитанцію до прибуткового касового ордера.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року заяву позивача про ухвалення додаткового рішення призначено до розгляду в порядку письмового провадження у приміщенні Сьомого апеляційного адміністративного суду, витребувано у позивача оригінал квитанції від 15 лютого 2021 року серії ААВ № 251984.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року відмовлено у задоволені заяви про ухвалення додаткового рішення.
На виконання постанови Верховного Суду апеляційним судом досліджено оригінал квитанції форми № ПО-Д2 від 15 лютого 2021 серії ААВ №251984 та встановлено, що такий документ складено за формою № ПО-Д2, яка затверджена наказом Укрсоюзсервіс від 29 вересня 1995 року №8.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що за своїм змістом послуга з надання професійної правничої допомоги не може вважатись послугою, яка надається виключно у присутності замовника. Крім того, відсутні підстави вважати таку послугу побутовою, про що також свідчить норма пункту 291.7 статті 297 Податкового кодексу України. Відповідно адвокат Бондар В.Б. не може вважатись суб`єктом господарювання, який надає побутові послуги.
Також суд врахував, що з квитанції форми № ПО-Д2 від 15 лютого 2021 серії ААВ №251984 не простежується, що зазначені у ній кошти сплачені саме позивачем.
З огляду на наведене та з урахуванням нормативного регулювання сфери правовідносин, у яких застосовується форма № ПО-Д2, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що квитанція форми № ПО-Д2 від 15 лютого 2021 року серії ААВ № 251984 не може слугувати належним доказом оплати позивачем послуг адвоката Бондара В.Б., наданих відповідно до умов договору № 31 від 01 вересня 2020 року.
Також суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи не містять жодних інших доказів на підтвердження сплати позивачем вказаних коштів адвокату Бондару В.Б.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати спірну додаткову постанову і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП в Хмельницькій області судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3632,00 грн.
Позивач зазначає, що Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення у справі без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Єресько Л.О., Соколова В.М. відкрито касаційне провадження на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року призначено справу до розгляду.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Порядок розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення визначений статтею 252 КАС України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За приписами частини другої статті 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина третя статті 252 КАС України).
З аналізу вищевказаної норми вбачається, що додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що квитанція форми № ПО-Д2 від 15 лютого 2021 року серії ААВ № 251984 не може слугувати належним доказом оплати позивачем послуг адвоката Бондара В.Б., наданих відповідно до умов договору № 31 від 01 вересня 2020 року.
Проте, враховуючи приписи частини сьомої статті 139 КАС України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року в справі № 686/5064/20, від 4 червня 2021 року в справі №160/13273/19.
Верховний Суд зазначає, що питання щодо застосування процесуальних норм права, які регулюють порядок розподілу судових витрат за надану професійну правничу допомогу на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою було предметом дослідження судами різних юрисдикцій.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року в справі №648/1102/19, де аналізувалися аналогічні положення ЦПК України, суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Також, висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, зроблено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду в складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19.
Тобто, факт оплати таких послуг не є обов`язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи.
Як свідчать матеріали справи, позивачем, крім вказаної квитанції для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подано копії: договору про надання професійної правничої допомоги від 01 вересня 2020 року № 31; акту виконаних робіт відповідно до умов договору від 29 січня 2021 року на суму 3632,00 грн., у тому числі за підготовку та формування процесуальних документів (відзив на апеляційну скаргу, клопотань, заяв) у розмірі 2724 грн. та за вивчення та аналіз судової практики у розмірі 908.00 грн.
Пунктом 5 договору про надання професійної правничої допомоги від 01 вересня 2020 року № 31 передбачено, що за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар згідно акту виконаних робіт. Клієнт погоджується з проведенням інших витрат, платних послуг (проведення досліджень, тощо) компенсує їх адвокату, а у разі відсутності коштів на їх оплату своєчасно повідомляє про це адвоката. За дорученням клієнта виплата адвокату гонорару та витрат може бути здійснена третіми особами.
Отже, колегія суддів висновує, що суд апеляційної інстанції, фактично посилаючись на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу відповідно до умов договору № 31 від 01 вересня 2020 року, дійшов помилкового висновку про відсутність документального підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу.
Також Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Враховуючи ту обставину, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, не надано жодних доказів та не наведено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, які суд не має права встановлювати самостійно і не ставить під сумнів заявлений до стягнення розмір витрат позивача на правничу допомогу, Верховний Суд вбачає за необхідне стягнути суму судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у зв`язку із апеляційним переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3632,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Отже, Верховний Суд констатує, що судом апеляційної інстанції постановлена ухвала про відмову у відшкодуванні на користь позивача судових витрат на оплату правничої допомоги без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, від 4 червня 2021 року у справі № 160/13273/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 3 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з вимогами статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.
Ураховуючи відсутність потреби аналізу й оцінки доказів щодо співмірності заявлених витрат, за умови відсутності ініціативи про таке з боку відповідача і підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт матеріалами справи, про що встановлено судом апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність потреби направлення цієї справи на новий розгляд та можливість ухвалення рішення про відшкодування витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката у зв`язку із апеляційним переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3632,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП в Хмельницькій області.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд