ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 420/1340/19
адміністративне провадження № К/9901/33996/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" на рішення Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Андрухіва В.В. від 13 червня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Градовського Ю.М., суддів Крусяна А.В., Яковлєва О.В. від 06 листопада 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Українське Дунайське Пароплавство" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 грудня 2018 року №0054061402 та №0054031402.
Суди встановили, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства, у тому числі, з питань правильності та повноти оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, за результатами якої складений акт від 13 листопада 2018 року №2481/15-32-14-01/01125821, в якому, окрім іншого, зафіксовано виявлені перевіркою порушення, а саме вимог: підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів нерезидентів за ставкою 15% із джерелом їх походження з України, виплачених останнім за договорами оренди у вигляді лізингової/орендної плати у загальній сумі 112484,05 євро (3111656,67 грн.), в результаті чого занижено податкові зобов`язання з названого платежу на загальну суму 466748,50 грн.; підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, пункту 103.9 статті 103 ПК України, Наказу Міністерства доходів і зборів України від 30 грудня 2013 року №872 "Про затвердження форми податкової декларації з податку на прибуток підприємства" та Наказу Міністерства фінансів України від 20 жовтня 2015 року №897 "Про затвердження форми податкової декларації з податку на прибуток підприємства", що полягало у здійсненні виплати нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України без подання при цьому Додатків ПН до Податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 2015 рів, І квартал 2016 року, півріччя 2016 року, 9 місяців 2016 року, 2016 рік, І квартал 2017 року, півріччя 2017 року, 9 місяців 2017 року, 2017 рік, І квартал 2018 року.
Зокрема, перевіркою встановлено, що у розглядуваному періоді Товариство здійснювало виплату доходів нерезидентам з джерелом їх походження з України, а саме: орендної плати за оренду нежитлового приміщення на користь нерезидента - орендодавця Sonja und Franz-Josef Wolf (адреса: Deutschland, Hofgartenweg la 93051 Регенсбург) за договором оренди нежитлового приміщення від 30 січня 2013 року; орендної плати за оренду квартири на користь нерезидента - орендодавця ОСОБА_2 (паспорт В.І серія НОМЕР_1, виданий поліцією Галац в 1996 році в якості власника кв. АДРЕСА_1 ) за контрактами від 29 грудня 2015 року №6, від 29 грудня 2016 року № 7 та від 30 грудня 2017 року №8; орендної плати за оренду гаражу для паркування автомобілю на користь нерезидента - орендодавця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) за контрактами від 28 грудня 2014 року №4, від 28 грудня 2015 року №5 та від 28 грудня 2017 року №7; лізингової плати за оренду автомобіля TOYOTA Avensis Limousine на користь нерезидента - орендодавця Toyota Leasing GmbH (адреса: Toyota-Allee 5, Koln-Marsdorf Deutschland) за договором оренди від 03 березня 2014 року; лізингової плати за оренду автомобіля Mercedes-Benz на користь нерезидента - орендодавця Car-Projekt Fahrzeugleasing GmbH (адреса: Trostr 109-111, 1100, Wien, Austria) за договором оренди від 08 лютого 2011 року; лізингової плати за оренду автомобіля Volkswagen Entry на користь нерезидента - орендодавця Саr-Projekt Fahrzeugleasing GmbH (адреса: Trostr 109-111, 1100, Wien, Austria) за договором оренди вантажного автомобіля від 08 лютого 2011 року, проте не утримувало та не перераховувало до бюджету податок з таких доходів за ставкою 15%; при цьому не надало належним чином оформлених документів, передбачених статтею 103 ПК України, які надають право самостійного звільнення (зменшення) від оподаткування доходів нерезидентів на момент їх виплати; також до перевірки не надано документів, які підтверджують, що нерезиденти - отримувачі доходу є бенефіціарними (фактичними) отримувачами (власниками) доходу.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 грудня 2018 року №0054061402, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток нерезидентів на загальну суму 724210,28 грн., у тому числі 466748,50 грн. - за податковими зобов`язаннями, 257461,78 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0054031402, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 8500 грн. за платежем "податок на прибуток іноземних юридичних осіб".
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на час виплати доходів нерезидентам Товариство не мало документів, передбачених статтею 103 ПК України, які надають право для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України, тому позивачем в порушення вимог підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів нерезидентів за ставкою 15% з джерелом їх походження з України, що свідчить про законність прийнятих відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень та необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить оскаржувані рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотивуючи касаційну скаргу, посилається на помилковість позиції судів першої та апеляційної інстанцій про заниження позивачем податкових зобов`язань, адже останніми залишено поза увагою відсутність доказів, що джерелом походження доходів, які були виплачені Товариством окресленим нерезидентам за договорами оренди у вигляді лізингової/орендної плати, є територія України та, відповідно, наявність обов`язку утримання податку з таких доходів, й не враховано, що платежі на користь нерезидентів проводилися з банківських рахунків за кордоном, розпорядниками коштів яких є Головні Агентства Товариства в Австрії, Румунії та Німеччині; також зазначає, що у ході розгляду справи суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки довідкам про податкове резидентство орендодавців за лізинговими платежами за оренду автомобілів Mercedes-Benz, TOYOTA Avensis Limousine та про податкове резидентство Sonja und Franz-Josef Wolf, які перекладені на українську мову.
Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
За змістом підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) під доходом з джерелом походження з України розуміється будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
У відповідності до підпункту 134.1.3 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є, зокрема, дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.4 статті 141 цього Кодексу, з джерелом походження з України.
Відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податку, зазначеного, зокрема, у пункті 141.4 статті 141 цього Кодексу, покладається на платників податку, які здійснюють відповідні виплати (пункт 137.3 статті 137 ПК України).
Особливості оподаткування нерезидентів регламентовано пунктом 141.4 статті 141 ПК України.
Так, відповідно до пункту 141.4 статті 141 ПК України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є, зокрема, лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди (підпункт "ґ").
За змістом підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Таким чином законодавством України передбачено, що оподаткуванню податком на прибуток за ставкою в розмірі 15% підлягають виплачені резидентом на користь нерезидента лізингові/орендні платежі за договорами оперативного лізингу/оренди.
Статтею 103 ПК України регламентовано порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.
За приписами пункту 103.1 статті 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Відповідно до пункту 103.2 статті 103 ПК України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Як установлено пунктом 103.4 статті 103 ПК України, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (пункт 103.5 статті 103 ПК України).
За змістом пункту 103.8 статті 103 ПК України особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.
Водночас у відповідності до пункту 103.10 статті 103 ПК України у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.
Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що платник податку має право застосувати звільнення (зменшення) від оподаткування при виплаті доходів нерезиденту за наявності таких умов: якщо це передбачено положеннями чинного міжнародного договору України з країнами резиденції особи, на користь якої здійснюються виплати; якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, що підтверджується відповідною довідкою (або її нотаріально засвідченою копією), яка повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування протиправності податкових повідомлень-рішень посилався на те, що під час перевірки та в подальшому разом із запереченнями на акт перевірки контролюючому органу Товариством були надані належним чином оформлені документи, передбачені пунктом 103.5 статті 103 ПК України, які підтверджують, що нерезиденти, яким виплачувалися доходи у вигляді лізингових/орендних платежів, є резидентами країн, з якими укладено міжнародні договори Україною, та надають право позивачу застосувати звільнення від оподаткування таких доходів із джерелом їх походження з України. На походження таких доходів із інших джерел, ніж територія України, або ж неправильного визначення контролюючим органом природи таких платежів Товариство не вказувало.
З огляду на викладене, враховуючи положення пункту 141.4 статті 141 ПК України щодо особи, на яку покладається обов`язок утримання податку з доходів нерезидентів, а також наявні в матеріалах справи докази, правова оцінка яким надавалася судами при вирішенні спору, посилання позивача на інші джерела походження коштів, ніж територія України, які були виплачені Товариством нерезидентам, не заслуговують на увагу, адже судами попередніх інстанцій встановлено, що джерелом походження доходів, які перераховувалися на користь нерезидентів у вигляді лізингових/орендних платежів та податок з яких не нараховувався й не сплачувався до бюджету позивачем, є територія України - місце податкового резидентства Товариства.
При цьому суди, надавши правову оцінку поданим Товариством під час перевірки та залученим до матеріалів справи доказам, дійшли висновку, що на час виплати доходів нерезидентам з січня 2015 року по березень 2018 року, позивач не мав належним чином оформлених документів, передбачених статтею 103 ПК України, які б підтверджували, що нерезиденти Sonja und Franz-Josef Wolf (Німеччина), ОСОБА_2 (Румунія), ОСОБА_1 (Румунія), Toyota Leasing GmbH (Німеччина), Car-Projekt Fahrzeugleasing GmbH (Австрія) є резидентами країн, з якими укладено міжнародні договори України, та надавали б право на застосування звільнення (зменшення) від оподаткування таких доходів на момент їх виплати на користь цих нерезидентів.
Таку свою позицію суди, серед іншого, обґрунтували тим, що додані позивачем до заперечень на акт перевірки та залучені до матеріалів справи копії Сертифікатів резиденства Toyota Leasing GmbH від 09 жовтня 2018 року №223/5819/0479 та Sonja und Franz-Josef Wolf та від 07 серпня 2018 року №244/289/80219 (враховуючи дату їх складення) були відсутні у позивача на час виплати доходів нерезидентам з січня 2015 року по березень 2018 року; до того ж остання не містить даних на підтвердження податкового року резидентства Німеччини підприємства Sonja und Franz-Josef Wolf, назви посади та офіційної гербової печатки німецького податкового органу. Жодних довідок про підтвердження податкового резидентства ОСОБА_2 (Румунія), ОСОБА_1 (Румунія) та Car-Projekt Fahrzeugleasing GmbH (Австрія) як до перевірки, так і під час розгляду справи, як зазначили суди, Товариством взагалі надано не було.
Також суди виходили із відсутності будь-яких документів, які б підтверджували, що згадані нерезиденти - отримувачі доходу є бенефіціарними (фактичними) отримувачами (власниками) доходу у розумінні пунктів 103.2, 103.3 статті 103 ПК України за договорами лізингу/оренди.
Враховуючи наведене законодавче регулювання та фактичні обставини, не можна не погодитися із висновком судів про те, що позивачем в порушення вимог підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів нерезидентів за ставкою 15% з джерелом їх походження з України, що свідчить про законність збільшення контролюючим органом відповідної суми грошового зобов`язання з податку на прибуток нерезидентів.
Пунктом 103.9 статті 103 ПК України визначено, що особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов`язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
За змістом пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.
Як передбачено абзацом другим пункту 48.1 статті 48 ПК України, форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Встановлені під час перевірки та не спростовані у ході судового розгляду обставини свідчать, що у період з січня 2015 року по березень 2018 року Товариство здійснювало виплату нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України, неподаючи при цьому Додатків ПН до декларацій з податку на прибуток підприємства за 2015 рів, І квартал 2016 року, півріччя 2016 року, 9 місяців 2016 року, 2016 рік, І квартал 2017 року, півріччя 2017 року, 9 місяців 2017 року, 2017 рік, І квартал 2018 року.
Наведені вище обставини та правове регулювання спірних правовідносин свідчать про цілком об`єктивний висновок судів попередніх інстанцій щодо доведеності відповідачем вчинення Товариством порушення вимог податкового законодавства й, як наслідок, підстав для прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень, який не спростовується мотивами, наведеними у касаційній скарзі позивача, і не дає підстав для задоволення вимог скаржника.
Касаційна скарга не містить необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях застосували норми матеріального права (податкового закону) всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню, або ж порушили процесуальні норми при досліджені та оцінці доказів у справі.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд