ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 140/2087/18
адміністративне провадження № К/9901/11070/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2019 (головуючий суддя: Старунський Д.М., судді: Багрій Д.М., Курилець А.Р.) у справі №140/2087/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальсько-пресове підприємство" до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковальсько-пресове підприємство" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2018 №0074521206, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 510,00грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належні позивачу об`єкти нерухомого майна є будівлями промисловості, а відтак останні не є об`єктом оподаткування в силу приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 11.12.2018 позовні вимоги залишив без задоволення.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з правомірності застосування податковим органом штрафних санкцій, з огляду на те, що позивач не є суб`єктом, на якого поширюється податкова пільга, яка передбачена підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, адже спірні нежитлові приміщення використовуються підприємством з метою здачі в оренду, тобто не за функціональним призначенням.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 21.03.2019 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 скасував та прийняв нове про задоволення позовних вимог.
Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. В той же час дійшов висновку про те, що належні позивачу нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки такі у розумінні статті 266 Податкового кодексу України відносяться до будівель промисловості, при цьому підставою для прийняття такого висновку стало врахування основного виду діяльності позивача. Крім того суд визнав необґрунтованими посилання відповідача на Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, оскільки такий класифікатор є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації та призначений для вирішення інших завдань, аніж класифікація об`єктів нерухомого майна для цілей оподаткування. Також відзначив про помилковість позиції суду першої інстанції про використання позивачем об`єктів нежитлової промисловості з метою здачі в оренду.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказував на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена на підставі поверхневого дослідження та оцінювання доказів, зокрема через те, що об`єкти нежитлової нерухомості фактично позивачем не використовуються за їх функціональним призначенням, тобто у промисловій діяльності підприємства, натомість такі об`єкти здаються в оренду.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а постанову суду апеляційної інстанції, яку просить залишити без змін, - обґрунтованою та законною.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою діяльністю "Ковальсько-пресове підприємство" зареєстроване як юридична особа 14.07.2009, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій, є платником податків та знаходиться на обліку в Ковельській ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області.
05.07.2018 податковим органом проведено камеральну перевірку податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За результатами камеральної перевірки складено акт №10796/03-20-12-06/36523079 від 05.07.2018, за висновками якого Товариством з обмеженою діяльністю "Ковальсько-пресове підприємство" порушено приписи підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, а саме: не подано податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016-2018 роки.
В акті перевірці зазначалося, що згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів виявлено, що товариство надає щомісячно послуги оренди ТзОВ "Ковельсільмаш" в період з січня 2015 року по даний час; підприємству із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко" в період з січня 2015 року по грудень 2015 року; ТзОВ "Компанія Гелікон" в період з січня 2016 року по даний час.
На запит контролюючого органу про надання пояснень щодо цільового використання об`єктів нерухомого майна з наданням копій договорів: купівлі-продажу житлових/нежитлових будівель, найму (оренди) тощо отримано відповідь, у якій зазначено, що за товариством рахуються об`єкти нежитлової нерухомості, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Однак, у наданій відповіді інформація щодо цільового використання об`єктів нерухомого майна відсутня, копії договорів, а саме: купівлі-продажу житлових/нежитлових будівель, найму (оренди) тощо товариством не надані.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято повідомлення-рішення від 17.07.2018 №0074521206, яким до позивача згідно з пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України застосована штрафна санкція за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 510,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 02.10.2018 №31989/6/99-99-11-03-01-25 податкове повідомлення-рішення від 17.07.2018 №0074521206 залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.
Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
За правилами