ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2022 року
м. Київ
справа №806/2504/17
адміністративне провадження № К/9901/57546/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Житомирській області
на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шевчук С.М., судді - Мацький Є.М., Шидловський В.Б.)
у справі № 806/2504/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар`єр"
до Головного управління ДФС у Житомирській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар`єр" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "Омелянівський кар`єр") звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Житомирській області), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Житомирській області (далі - ГУ ДПС у Житомирській області) в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.06.2017 № 0010901401, яким ТОВ "Омельянівський кар`єр" визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем - 66000,00 грн, за штрафними санкціями - 33000,00 грн, всього у розмірі 99000,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.06.2017 № 0010911401, яким ТОВ "Омельянівський кар`єр" визначено суму грошового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення за основним платежем - 116859,59 грн, за штрафними санкціями - 58429,80 грн, всього у розмірі 175289,39 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.06.2017 № 0010871312, яким ТОВ "Омельянівський кар`єр" визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем - 8792,10 грн, за штрафними санкціями - 3386,22 грн, пеня - 2414,36 грн, всього у розмірі 14592,68 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.06.2017 № 0010881312, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з військового збору за основним платежем - 600,75 грн, за штрафними санкціями - 231,38 грн, пеня - 137,47 грн, всього у розмірі 969,60 грн;
- стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 4325,70 грн та на адвокатські послуги у розмірі 28838,00 грн.
На обґрунтування своїх позовних вимог Товариство зазначило про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача. Зокрема, позивач вказав про правомірність формування Товариством податкового кредиту за результатами господарських операцій із ПАТ "ЗЗБК ім. Ковальської", а також зазначив про помилковість висновків контролюючого органу про заниження позивачем плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 16 червня 2017 року:
- № 0010871312, яким ТОВ "Омелянівський кар`єр" визначено до сплати грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем - 8797,10 грн, за штрафними санкціями - 3386,22 грн, пеня - 2414,36 грн, всього на загальну суму - 14592,68 грн;
- № 0010881312, яким Товариству визначено до сплати грошове зобов`язання з військового збору у сумі 969,60 грн, в тому числі: за основним платежем -- 600,75 грн, за штрафними санкціями - 231,38 грн, пеня - 137,47 грн;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ТОВ "Омелянівський кар`єр" судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 2162,85 грн та витрат на правову допомогу у сумі 14419,00 грн, а всього у сумі 16581,85 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність формування Товариством податкового кредиту за результатами господарських відносин із контрагентом - ПАТ "ЗЗБК ім. Ковальської". Також суд першої інстанції вказав про безпідставність віднесення платником до складу витрат витрат на збут, оскільки умовами договорів на поставку щебеневої продукції передбачено, що витрати на поставку продукції несе покупець.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до Житомирського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Омелянівський кар`єр" задоволено, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову та розміру судових витрат, що підлягають стягненню на користь ТОВ "Омелянівський кар`єр" з Головного управління ДФС у Житомирській області, та прийнято у цій частині нову постанову, якою:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0010901401 від 16.06.2017 яким визначено Товариству суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем - 66000,00 грн, за штрафними санкціями - 33000,00 грн;
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0010911401 від 16.06.2017 про визначення позивачу грошового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення за основним платежем - 116859,59 грн, за штрафними санкціями - 58429,80 грн;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ТОВ "Омелянівський кар`єр" судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 6521,67 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 28980,00 грн.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16.06.2017 № 0010901401 та № 0010911401, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані платником первинні документи підтверджують правомірність віднесення позивачем до складу витрат витрат, понесених ним на навантаження щебеневої продукції. Апеляційний суд зазначив, що відповідач під час проведення перевірки протиправно не з`ясував зміст та перелік фактично понесених платником витрат на збут продукції, натомість виходив лише з того, що згідно з умовами договорів поставки витрати на перевезення продукції несе покупець. Також Житомирський апеляційний адміністративний суд зазначив, що надані платником первинні документи підтверджують правомірність віднесення Товариством до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 66000,00 грн за результатами господарських відносин з ПАТ "ЗЗБК ім. С. Ковальської".
Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що надані позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з контрагентом - ПАТ "ЗЗБК ім. С. Ковальської" документи не підтверджують надання контрагентом обумовлених договором послуг, не розкривають їх змісту, не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів. Контролюючий орган також вказує, що при розрахунку вартості одиниці видобутої корисної копалини за фактичними цінами реалізації платником безпідставно зменшувалася вартість реалізованої щебеневої продукції на вартість витрат на збут, оскільки умови укладених з покупцями договорів не передбачають здійснення компенсації понесених постачальником витрат на збут.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
27 вересня 2018 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Товариство зазначає про законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
31 березня 2021 року від Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - ГУ ДПС У Житомирській області) надійшло клопотання про заміну відповідача - ГУ ДФС у Житомирській області на правонаступника - ГУ ДПС у Житомирській області.
Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи вищевикладене, Суд вважає за необхідне задовольнити клопотання ГУ ДПС У Житомирській області та замінити відповідача - ГУ ДФС у Житомирській області на правонаступника - ГУ ДПС у Житомирській області.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 19.05.2017 №240/06-30-14-01/00292400 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем, зокрема, вимог:
- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 120916,00 грн, зокрема, за лютий 2014 року - 299,00 грн, за липень 2014 року - 328,00 грн, за жовтень 2014 року - 2130,00 грн, за лютий 2015 року - 1344,00 грн, за листопад 2015 року - 50815,00 грн, за лютий 2016 року - 6000,00 грн, за березень 2016 року - 6000,00 грн, за квітень 2016 року - 6000,00 грн, за травень 2016 року - 6000,00 грн, за червень 2016 року - 6000,00 грн, за липень 2016 року - 6000,00 грн, за серпень 2016 року - 6000,00 грн, за вересень 2016 року - 6000,00 грн, за жовтень 2015 року - 36000,00 грн, за листопад 2016 року - 6000,00 грн, за грудень 2016 року - 6000,00 грн;
- підпункту 263.6.2 пункту 263.6 статті 263 Податкового кодексу України, пункту 252.8 статті 252 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено плату за користування надрами за ІІ квартал 2014 року в сумі 55400,78 грн, за ІІ квартал 2015 року в сумі 61458,81 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв, зокрема, податкові повідомлення - рішення від 16.06.2017:
- № 0010901401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 180926,00 грн, з яких за основним платежем - 120617,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 60309,00 грн;
- № 0010911401, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення на загальну суму 175285, 39 грн, з яких за основним платежем - 116859,59 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 58429,80 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податку та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції, чинній на час вирішення спору), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податку має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та ПАТ "Завод ЗБК ім. С. Ковальської" (Виконавець) укладено договір від 01.02.2016 № 01/02/16 ОК про надання інформаційних (консультаційних) послуг, за умовами якого Виконавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, надає Замовнику за плату інформаційні (консультаційні) послуги по підтримці функціонування програмного забезпечення в обсязі та на умовах, визначених цим договором, зокрема: консультаційні послуги по функціонуванню програмного комплексу; послуги по написанню нових звітів в програмному комплексі під потреби Замовника; виправлення помилок та інтерфейсу в існуючих звітах програмного комплексу; закупка ліцензій; впровадження нових модулів; інші налаштування; підключення та обслуговування комп`ютерної техніки. Додатком 1 до договору від 01.01.2016 № 01/02/16 ОК визначено, що вартість наданих інформаційно - консультаційних послуг за один місяць складає 36000,00 грн.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії актів виконаних робіт, актів приймання - передачі наданих послуг, податкових накладних.
Підставою для нарахування платнику суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість стали висновки відповідача про відсутність у власності або у користуванні Товариства програмного забезпечення "ІТ-Підприємство". Таким чином, контрагентом згідно з наданими платником документами нібито надавалися позивачу послуги відносно неіснуючого програмного продукту "ІТ-Підприємство".
Разом з цим, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, у спірному періоді позивачу надавалися наступні послуги: налаштування, перезавантаження системи програмного забезпечення вагів; усунення системних помилок, налаштування та підключення вагів до ситеми після ремонту; налаштування та підключення системи автозаправки АЗС; розробка та впровадження звітів про рух пального по партіям; супроводження наладки та обслуговування автоматики дробарно-сортувальної лінії "МЕТСО"; монтажні роботи по встановленню системи відеоспостереження; прокладання оптиковолоконної мережі; оновлення програми "М.Е. Doc"; налаштування серверного обладнання; заміна управляючої плати.
Крім того, судом апеляційної інстанції під час розгляду справи встановлено, що позивач володів засобами та основними фондами, щодо яких ПАТ "ЗЗБК ім. С. Ковальської" надавалися послуги.
За таких обставин, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача від 16 червня 2017 року № 0010901401.
Щодо податкового повідомлення - рішення від 16 червня 2017 року № 0010911401, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення на загальну суму 170289,39 грн, Суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 263.1.1 пункту 263.1 статті 263 ПК України (в редакції, що була чинною станом на ІІ квартал 2014 року) платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб`єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об`єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі - спеціальний дозвіл) в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об`єктах (ділянках) надр.
Згідно з абзацом "а" підпункту 263.2.2 пункту 263.2 статті 263 ПК України до об`єкта оподаткування належить обсяг товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин з надр на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб`єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною.
Відповідно до підпункту 263.5.1 пункту 263.5 статті 263 ПК України базою оподаткування є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничодобувного підприємства).
Підпунктом 263.6.1 пункту 263.6 статті 263 ПК України визначено, що вартість відповідного виду видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) обчислюється платником для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничодобувного підприємства) за більшою з таких її величин: за фактичними цінами реалізації відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини); за розрахунковою вартістю відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), крім вуглеводневої сировини.
Згідно з підпунктом 263.6.2 пункту 263.6 статті 263 ПК України у разі обчислення вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за фактичними цінами реалізації вартість одиниці відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) встановлюється платником за величиною суми доходу, отриманого (нарахованого) від виконаних у податковому (звітному) періоді господарських зобов`язань з реалізації відповідного обсягу (кількості) такого виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини).
Сума доходу, отриманого (нарахованого) від реалізації відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за податковий (звітний) період зменшується на суму витрат платника, пов`язаних з доставкою (перевезенням, транспортуванням) обсягу (кількості) відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) споживачу в розмірах, установлених у договорі купівлі-продажу згідно з умовами постачання.
Підпунктом 263.6.3 пункту 263.6 статті 263 ПК України визначено, що до витрат платника, пов`язаних з доставкою (перевезенням, транспортуванням) товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) споживачу, належать, зокрема, а) витрати, пов`язані з доставкою (перевезенням, транспортуванням) товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) із складу готової продукції платника (вузла обліку, входу до магістрального трубопроводу, пункту відвантаження споживачу або на переробку, межі розділу мереж із споживачем) споживачу, а саме: з доставкою (перевезенням, транспортуванням) магістральними трубопроводами, залізничним, водним та іншим транспортом; із зливанням, наливанням, навантаженням, розвантаженням та перевантаженням; з оплатою послуг портів, зокрема портових зборів; з оплатою транспортно-експедиторських послуг.
Згідно з підпунктом 252.1.1 пункту 252.1 статті 252 ПК України (в редакції, що була чинною станом на ІІ квартал 2015 року) платниками рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб`єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об`єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі - спеціальний дозвіл) в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об`єктах (ділянках) надр.
Відповідно до підпункту 252.3.1 пункту 252.3 статті 252 ПК України об`єктом оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій у користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин у податковому (звітному) періоді, приведеної у відповідність із стандартом, встановленим галузевим законодавством, до якої належать, зокрема, обсяг товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин з надр на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими, ніж платник рентної плати, суб`єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною.
Базою оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничого підприємства) (пункт 252.6 статті 252 ПК України).
Згідно з пунктом 252.7 статті 252 ПК України вартість відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у податковому (звітному) періоді обчислюється платником для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничого підприємства) за більшою з таких її величин: за фактичними цінами реалізації відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини); за розрахунковою вартістю відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), крім вуглеводневої сировини.
Відповідно до пункту 252.8 статті 252 ПК України у разі обчислення вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за фактичними цінами реалізації вартість одиниці відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) встановлюється платником рентної плати за величиною суми доходу, отриманого (нарахованого) від виконаних у податковому (звітному) періоді господарських зобов`язань з реалізації відповідного обсягу (кількості) такого виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини).
Сума доходу, отриманого (нарахованого) від реалізації відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за податковий (звітний) період, зменшується на суму витрат платника, пов`язаних з доставкою (перевезенням, транспортуванням) обсягу (кількості) відповідного виду товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) споживачу в розмірах, установлених у договорі купівлі-продажу згідно з умовами постачання.
Підпунктом 252.9.1 пункту 252.9 статті 252 ПК України визначено, що до витрат платника рентної плати, пов`язаних з доставкою (перевезенням, транспортуванням) товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) споживачу, належать, зокрема, витрати, пов`язані з доставкою (перевезенням, транспортуванням) товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) із складу готової продукції платника рентної плати (вузла обліку, входу до магістрального трубопроводу, пункту відвантаження споживачу або на переробку, межі розділу мереж із споживачем) споживачу, а саме: з доставкою (перевезенням, транспортуванням) магістральними трубопроводами, залізничним, водним та іншими видами транспорту; із зливанням, наливанням, навантаженням, розвантаженням та перевантаженням; з оплатою послуг портів, зокрема портових зборів; з оплатою транспортно-експедиторських послуг.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що вартість видобутої корисної копалини за фактичними цінами її реалізації підлягає зменшенню на суму витрат, понесених платником не лише у зв`язку з доставкою (перевезенням, транспортуванням) видобутої корисної копалини споживачу, а і на суму витрат, понесених на навантаження такої продукції.
Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем плати за користування надрами для видобування корисних копалин за рахунок зменшення Товариством вартості видобутої корисної копалини (щебеневої продукції) за фактичними цінами її реалізації на вартість витрат на збут, понесення яких не передбачено умовами договорів поставки щебеневої продукції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що реалізацію щебеневої продукції позивач здійснював покупцям: ПАТ "ЗЗБК ім. Ковальської" згідно з договором поставки від 01.04.2013 №01/010413; ТОВ "Бетон Комплекс" згідно з договором поставки від 01.04.2013 №01/020413; ПАТ "Дарницький завод ЗБК" згідно з договором поставки від 01.04.2013 №06/01042013; ТОВ "Автобудкомплекс-К" згідно з договором поставки від 01.04.2013 №04/010413; ПАТ "Будіндустрія" згідно з договором поставки від 01.04.2013 №05/010413.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність зменшення Товариством доходу від реалізації щебеневої продукції на суму витрат, понесених платником на навантаження продукції, оскільки надані платником копії первинних документів та копії фактичних аналізів собівартості щебеневої продукції, у яких детально розшифровано суму понесених витрат, підтверджують фактичне понесення Товариством витрат на навантаження продукції.
Колегія суддів суду касаційної інстанції критично ставиться до доводів контролюючого органу про те, що умови укладених з покупцями договорів не передбачають здійснення компенсації понесених постачальником витрат на збут та зазначає, що для цілей податкового обліку беруться до уваги насамперед економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення відповідних операцій.
Крім того, у касаційній скарзі відповідач посилається на неправильність здійсненого судом апеляційної інстанції розрахунку стягнутої на користь Товариства суми судового збору та витрат на правничу допомогу, проте не наводить належного обґрунтування зазначених доводів та не надає суду відповідного розрахунку.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,