ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 820/296/17
адміністративне провадження № К/9901/4702/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Старосєльцевої О.В. від 31 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чалого І.С., суддів П`янової Я.В., Зеленського В.В. від 08 серпня 2017 року у справі за позовом Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Предметом розгляду судів у цій справі були позовні вимоги Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (далі - позивач, Підприємство) до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 31 жовтня 2016 року №0000514100 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 265369,50 грн., в тому числі 176913 грн. за основним платежем та 88456,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди встановили, що за результатами проведеної відповідачем камеральної перевірки даних, задекларованих Підприємством у деклараціях з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2016 року та 1 півріччя 2016 року, складено акт від 07 жовтня 2016 року №667/28-09-41-14/14310052, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 57.1-1.2 пункту 57.1-1 статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме за результатами нарахування та сплати частини чистого прибутку у згаданому періоді не здійснено відповідні платежі з авансового внеску з податку на прибуток у загальному розмірі 176913 грн., нарахованого на суму виплачених дивідендів.
На підставі вказаного акту контролюючим органом прийнято оспорюване податкове повідомлення - рішення, не погодившись з яким, Підприємство звернулося до суду із цим позовом.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 31 жовтня 2016 року №0000514100.
Задовольняючи позові вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що у періоді, за який було проведено перевірку, контролюючий орган вказав на порушення позивачем вимог підпункту 57.1-1.2 пункту 57.1-1 статті 57 ПК України, ототожнивши виплату частини чистого прибутку (доходу) з виплатою дивідендів; позивач же нараховував та відображав у документах податкової звітності не дивіденди, а частину чистого прибутку (доходу), тому відсутні підстави для нарахування та сплати Підприємством авансового внеску з податку на прибуток внаслідок здійснення таких відрахувань.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та процесуальних норм, просив скасувати судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказував на неправильність позиції судів попередніх інстанцій та відповідність оспорюваного податкового повідомлення-рішення вимогам законодавства, адже вважає, що відображена позивачем у звітності та сплачена до Державного бюджету України частина чистого прибутку безпідставно розцінена судами як така, що не може прирівнюватися до дивідендів, а відтак висновок про відсутність у Підприємства обов`язку сплачувати авансовий внесок з податку на прибуток суперечить вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
Позивач правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд виходить з такого.
Пунктом 57.1-1 статті 57 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок сплати податкового зобов`язання з податку на прибуток при виплаті дивідендів.
Так, за положеннями підпунктів 57.1-1.1 - 57.1-1.2 вказаної норми у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів платник податку на прибуток - емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 137 цього Кодексу.
Крім випадків, передбачених підпунктом 57.1-1.3 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток.
Авансовий внесок розраховується з суми перевищення дивідендів, що підлягають виплаті, над значенням об`єкта оподаткування за відповідний податковий (звітний) рік, за результатами якого виплачуються дивіденди, грошове зобов`язання щодо якого погашене. У разі наявності непогашеного грошового зобов`язання авансовий внесок розраховується зі всієї суми дивідендів, що підлягають виплаті. Авансовий внесок обчислюється за ставкою, встановленою пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу. Сума дивідендів, що підлягає виплаті, не зменшується на суму авансового внеску.
За змістом абзацу сьомого підпункту 57.1-1.2 пункту 57.1-1 статті 57 ПК України це положення поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому органом виконавчої влади, до сфери управління якого належать такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.
Підпунктом 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у згаданій вище редакції) було передбачено, що дивіденди - це платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв`язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у періоді, який перевірявся, позивач нараховував та відображав у податковій звітності не дивіденди, а частину чистого прибутку (доходу).
Законом України "Про управління об`єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року №185-V, зокрема його частиною 5 статті 11 та статтею 11-1 передбачено випадки, коли частина чистого прибутку (доходу) суб`єкта господарювання спрямовується на виплату дивідендів, так і випадки, коли частина чистого прибутку (доходу) суб`єкта господарювання сплачується до бюджету безвідносно до виплати дивідендів.
При цьому, у першому з наведених випадків (коли частина чистого прибутку (доходу) суб`єкта господарювання спрямовується на виплату дивідендів відповідно до частини 5 статті 11 вказаного Закону) обрахування розміру платежу відбувається за підсумками календарного року, але не за наслідками звітних податкових періодів з податку на прибуток.
Зміст наведених положень у їх зв`язку свідчить про те, що поняття "частина чистого прибутку (доходу)" та "сума нарахованих і сплачених дивідендів" не є тотожними.
Враховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин та встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що за період, який перевірявся податковим органом, достатніх правових підстав для ототожнення виплати частини чистого прибутку (доходу) з виплатою дивідендів не було, що свідчить про безпідставність визначення Підприємству суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та штрафних санкцій за порушення порядку нарахування та сплати авансового внеску до бюджету.
Також суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зауважили, що з дати набрання чинності (з 1 січня 2017 року) Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, яким підпункт 14.1.49 пункту 14.1 статті 14 ПК України був доповнений новим абзацом 2 наступного змісту: "Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюється також платіж у грошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв`язку з розподілом чистого прибутку (його частини)", змінилося правове регулювання спірних правовідносин, однак вказані зміни не поширюються на правовідносини 2016 року, які є предметом дослідження у цій справі.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23 липня 2020 року у справі №П/811/1766/16.
Наведене, а також зміст встановлених фактичних обставин свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі прийняті за правильного застосування норм матеріального права й доводи касаційної скарги цього не спростовують.
Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, підстави для задоволення касаційної скарги контролюючого органу відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 КАС України, Суд