ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 815/7327/12
адміністративне провадження № К/9901/3509/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Саксесс-Строй" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року (суддя Токмілова Л.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2014 року (головуючий суддя Шляхтицький О.І., судді: Крусян А.В., Ступакова І.Г.) у справі за позовом Приватного підприємства "Саксесс-Строй" до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство "Саксесс-Строй" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006732210 від 23 листопада 2012 року, яким йому збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 49 376,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 12 344,00 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентом (ТОВ "Інвесттехнагляд"), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, прийшли до висновку про правомірність прийнятого Інспекцією податкового повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи не підтверджують факту надання послуг та виконання робіт, передбачених укладеними ним договорами, відтак господарські операції з контрагентом ТОВ "Інвесттехнагляд", на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку є нереальними, а їх товарність не доведена належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Підприємство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на ті ж доводи і мотиви, що вже наводились ним в позовній заяві та апеляційній скарзі, просило їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що Підприємство зареєстровано Виконавчим комітетом Одеської міської ради 31 жовтня 2005 року за №15561020000013355 й відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами його діяльності за КВЕД є: 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель, 77.32 - надання в оренду будівельних машин і устаткування, 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля, 47.52 - роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.
В період з 29 жовтня 2012 року по 02 листопада 2012 року посадовою особою Інспекції на підставі наказу №2470 від 29 жовтня 2012 року та направлення на перевірку №003241/2902 від 29 жовтня 2012 року й згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства щодо підтвердження господарських взаємовідносин з платником податків ТОВ "Інвесттехнагляд" (код ЄДРПОУ 37401981) за листопад 2011 року, за результатами якої складено акт №6776/22-1/33865986 від 09 листопада 2012 року, в якому, в свою чергу, зазначено про порушення Підприємством статті198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 49 376,00 грн., у тому числі в листопаді 2011 року на 49 376,00 грн.
На підставі акту перевірки Інспекцією 23 листопада 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення №006732210, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 61 720,00 грн., з яких: 49 376,00 грн. - основний платіж та 12 344,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.
Не погодившись із прийнятим Інспекцією податковим повідомленням-рішенням, Підприємство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а").
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
При цьому, згідно з частиною 2 цієї ж статті первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.
Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону №996-ХІV.
Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у виді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між Підприємством (як покупцем/замовником) та ТОВ "Інвесттехнагляд" (як продавцем/виконавцем) укладено договір купівлі-продажу №б/н181 від 01 листопада 2011 року та договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту обладнання №б/н182-У від 01 листопада 2011 року.
Так, відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу №б/н181 від 01 листопада 2011 року продавець зобов`язався передати у власність покупцю товар згідно виставленого рахунку, який є невід`ємною частиною договору, а покупець взяв на себе зобов`язання прийняти такий товар та оплатити його повну вартість в обумовлений договором строк.
На підтвердження виконання договору позивачем надано видаткову накладну №РН-011105 від 01 листопада 2011 року, податкову накладну №10 від 01 листопада 2011 року, копії виписок з банківського рахунку та рахунок-фактуру №28 від 01 листопада 2011 року.
При цьому, суди з`ясували, що копіями виписок з банківського рахунку про сплату грошових коштів за товар згідно договору від 01 листопада 2011 року підтверджується оплата останнього лише в сумі 135 000,00 грн., тоді як відповідно до податкової та видаткової накладних товар отримано позивачем на суму 223 658,79 грн.
Також, в пунктах 3.1 та 3.2 договору про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту обладнання №б/н182-У від 01 листопада 2011 року сторони передбачили, що розмір оплати за очищення елементів будівельної опалубки від стороннього бруду та ремонт будівельної опалубки визначається згідно актів до договору; замовник оплачує виконавцю послуги по очищенню елементів будівельної опалубки від стороннього бруду та ремонту будівельної опалубки згідно цього договору, або додаткових актів до нього.
В підтвердження виконання умов договору позивач надав акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-301165 від 30 листопада 2011 року, податкову накладну №866 від 30 листопада 2011 року та рахунок-фактуру №32 від 01 листопада 2011 року; доказів оплати не надано.
Разом з тим, як зазначили суди, позивачем не надано жодних доказів, які б доводили здійснення доставки/перевезення придбаного товару (м.Київ-м.Одеса), хоча умовами пункту 5.1 договору купівлі-продажу №б/н181 від 01 листопада 2011 року такий обов`язок покладено на покупця (Підприємство).
Водночас слід звернути увагу на те, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку такі документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.
Судами ж встановлено, що надані позивачем документи, у даному випадку, не є достатніми для висновку щодо виконання умов укладених із ТОВ "Інвесттехнагляд" угод (щодо продажу товарів й надання послуг), не відображають хід їх виконання та не дають можливості перевірити здійснення господарських операцій у цілому.
Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. Показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертизи.
За правилами частин 1 та 4 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Дослідивши умови укладених договорів, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, суди дійшли переконання про доведеність контролюючим органом відсутності у позивача права на формування податкових вигод за взаємовідносинами із ТОВ "Інвесттехнагляд".
Крім того, суди підставно не прийняли до уваги надані позивачем докази передачі в оренду ТОВ "Монтаж-23", ТОВ "Фірма "Скорпіон-РП", ПП "Компанія - ХХІ-Век", ПП "Генір-Буд", ПрАТ "БМУ-17" елементів опалубки, оскільки вони жодним чином не підтверджують реальності виконання спірних господарських операцій між Підприємством та ТОВ "Інвесттехнагляд".
Враховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи ж касаційної скарги Підприємства не впливають на правильність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд