ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 826/17709/14
адміністративне провадження № К/9901/36464/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Кисличенко О.В.,
представника позивача - адвоката Бебеля О.О.,
представника відповідачів - Стрільчук Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/17709/14
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про скасування наказу, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року, постановлене суддею Арсірієм Р.О.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Кузьмишиної О.М., суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О.,
УСТАНОВИВ:
Суть спору
1. До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовною заявою до Офісу Генерального прокурора далі - відповідач 1), Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач 2), де, з урахуванням заяви від 17 лютого 2021 року, просив суд:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України № 1512к від 24 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Одеської області;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Одеського області з 25 жовтня 2014 року;
1.3. стягнути з Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, адреса місцезнаходження: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 25 жовтня 2014 року і до моменту поновлення на публічній службі;
1.4. зобов`язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; адреса місцезнаходження: вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
2. В обґрунтування позову зазначав про протиправність оскаржуваного наказу Генеральної прокуратури України щодо звільнення позивача з огляду на порушення гарантованого Конституцією України права на працю, статей 58 та 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може відповідати за діяння, які станом на час їх вчинення не визнавалися як правопорушення, а юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
2.1.Також позивач указував на те, що його звільнення відбулося з порушенням низки норм міжнародного права та міжнародних принципів проведення люстрації, без урахування практики Європейського суду з прав людини, зокрема, відповідно до яких люстрація повинна бути обмежена тільки тими посадами, стосовно яких існують підстави вважати, що особа, яка їх обіймає, може їх використати з метою створення суттєвих загроз правам людини або демократії і тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані; якщо держава застосовує люстраційні заходи, вона повинна забезпечити дотримання всіх процесуальних гарантій у відповідності до Конвенції в тій частині, яка стосується проведення таких заходів.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. Згідно наказу Генеральної прокуратури України від 15 вересня 2010 року № 1257к першого заступника прокурора Одеської області державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 переведено на посаду заступника прокурора цієї ж області.
4. Наказом Генерального прокурора України від 26 січня 2012 року № 73к державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Одеської області з 26 січня 2012 року в порядку переведення за його згодою на іншу роботу в апарат прокуратури цієї області.
5. Наказом Генеральної прокуратури України від 24 липня 2014 року № 1056к призначено державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 першим заступником прокурора Одеської області, звільнивши його з посади заступника прокурора цієї області.
6. З 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади" 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).
7. Наказом Генерального прокурора України від 24 жовтня 2014 року № 1512к державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника прокурора Одеської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Підставою звільнення зазначено: довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 .
8. Обставини та підстави звільнення стали передумовою звернення позивача до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної, касаційної інстанцій
9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1512к від 24 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Одеської області, поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Одеської області з 25 жовтня 2014 року, стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 жовтня 2014 року по 03 березня 2021 року в розмірі 1 235 769,75 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
9.1. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. При цьому, на час роботи позивача на посадах, в силу зайняття яких його звільнено з роботи з органів прокуратури, не існувало законів, які б визначали правопорушенням зайняття таких посад, а відтак в силу положень статті 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття ним. У зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а відтак, враховуючи, крім іншого, що займана позивачем посада не є політичною, не доведено і правомірності застосування процедур, передбачених цим Законом.
9.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині застосування для обрахування позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням пункту 10 Порядку № 100 суд першої інстанції виходив з того, що Кабінет Міністрів України постановою від 09 грудня 2020 року № 1213 (далі - Постанова № 1213) вніс зміни до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок 100). Змінами передбачено, зокрема, виключення пункту 10 Порядку № 100, який визначав порядок проведення коригування виплат при підвищенні окладів, а відтак, на думку суду першої інстанції, такі вимоги не можуть бути задоволені.
9.3. Судом першої інстанції встановлено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, складає 1 235 769,75 грн (775,75 грн х 1593 робочих днів).
9.4. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, визначеної частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII суд першої інстанції зазначив, що цим Законом та Положенням про Реєстр не передбачено можливості відкликання відомостей про застосування заборони та суб`єктів, які б могли відкликати такі відомості. Натомість, встановлено, що у випадку надходження до Реєстратора - Міністерства юстиції України відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, відомостей про особу щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII вилучаються з Реєстру.
10. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, абзац 4 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року змінено та викладено у наступній редакції: "Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2014 року по 03 березня 2021 року в розмірі 4 443 790,29 грн". В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року залишено без змін.
10.1. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необхідності застосування при обчисленні розміру середнього заробітку пункту 10 Порядку № 100 відповідно до якого заробітна плата коригуються на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
10.2. При цьому, апеляційним судом враховано, що пункт 10 Порядку №100 був чинним до 11 грудня 2020 року, з урахуванням Постанови № 1213, яка набрала законної сили 12 грудня 2020 року, тому застосував цей пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення лише по дату 11 грудня 2020 року.
10.3. Суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09 грудня 2015 року № 1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року № 505, далі - Постанова КМУ № 1013) відбулося підвищення розміру посадового окладу за посадою позивача з коефіцієнтом 1,25 з 01 грудня 2015 року. Посадовий оклад становив 3 885,00 грн.
10.4. Також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" (далі - Постанова КМУ № 657) внесені зміни, зокрема, до Додатку 1 до постанови КМУ від 31 травня 2021 року № 505 Схеми посадових окладів працівників Генеральної прокуратури України, яка набрала законної сили 06 вересня 2017 року. Згідно із Схемою підвищення посадового окладу за посадою позивача відбулося з коефіцієнтом 2,85, оклад становив 8 870,00 грн.
10.5. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1155 від 11 грудня 2019 року, яка набула чинності з 16 січня 2020 року коефіцієнт підвищення склав 4,04.
10.6. Судом також зазначено, що після чергового підвищення розмірів посадових окладів прокурорів, яке відбулося з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 (далі - рішення КС України № 6-р/2020) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та відповідно до передбачених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ) норм і положень, розмір місячного посадового окладу позивача становив 52 970,40 грн. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати за період з 26 березня 2020 року по 11 грудня 2020 року становить 17,04.
10.7. Залишок періоду вимушеного прогулу з 12 грудня 2020 року по 03 березня 2021 року розраховувався апеляційним судом за загальним правилом без коефіцієнту підвищення.
10.8. Судом також визначено, що загальна кількість робочих днів складає 1 590 днів, замість зазначених судом першої інстанції 1 593 днів, виходячи з періоду вимушеного прогулу з 25 жовтня 2014 року по 03 березня 2021 року включно.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
11. 06 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, де відповідач просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, зменшивши суму стягнення.
12. В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке полягає у неправильному застосуванні положень Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ) стосовно проведення розрахунку середнього заробітку прокурорам, які не пройшли атестацію, пункту 10 Порядку № 100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів" (далі - Постанова № 1155).
12.1. Наголошує, що оскільки всі підвищення посадових окладів відбулися з 01 грудня 2015 року та 06 вересня 2017 року тощо, а відповідно до Порядку № 100 розрахунок середньоденної заробітної плати обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (тобто серпень-вересень 2014 року), то здійснити розрахунок середньої заробітної плати з вказаних дат не є можливим, а тому коефіцієнт підвищення посадового окладу, на думку скаржника, не належить застосовувати під час обчислення середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу.
12.2. Скаржник підкреслює, що Постановою КМУ № 1213 з 12 грудня 2020 року пункт 10, яким було визначено, що у випадках підвищення посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення, виключено із Порядку № 100.
12.3. Скаржник указує, що згідно із частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII визначено заробітну плату прокурора, яка регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
12.4. Проте, згідно із абзацом 3 пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
12.5. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505.
12.6. Постановою № 1013 з 01 грудня 2015 року підвищено посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505).
12.7. Щодо прийняття окремої Постанови № 1155, то, як зазначає скаржник, вона передбачає розмежування оплати праці саме для тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію та можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур або які взяли участь у відкритому конкурсі на вакантні посади в Офісі Генерального прокурора, обласні та окружні прокуратури, про що вказано у пояснювальній записці до цієї постанови.
12.8. Оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур і окружних прокуратур регулюється нормами статті 81 Закону № 1697-VII з дня ухвалення Рішення № 6- р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
12.9. При цьому, на думку скаржника, прокурори, яких не призначено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури продовжують отримувати заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови № 505.
12.10. Скаржник уважає, що розрахунок втраченого заробітку потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора), а саме сума середньої заробітної плати, належної до виплати ОСОБА_1, за час вимушеного прогулу становить 1 233 442,50 грн (775,75 грн х 1590 робочих днів).
12.11. При умові перебування в трудових відносинах, розрахований середній заробіток ОСОБА_1 становив би 2 573 279,12 грн, а не 4 443 790,29 грн, як зазначено в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року:
- за період з 24.10.2014 по 30.11.2015 - 213 331,25 грн (775,75 грн х 275 роб.дн.);
- за період з 01.12.2015 по 05.09.2017 - 427 632,19 грн (775,75 грн х 1,25 х441 роб.дн.);
- за період з 06.09.2017 по 03.03.2021 - 1 932 315,68 грн (775,75 х 2,85 грн х 874 роб.дн.).
13. 06 жовтня 2021 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційної скаргою.
15. Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 826/17709/14 - задоволено. Зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 826/17709/14 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення касаційного провадження у справі.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 08 грудня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні відповідно до частини п`ятої статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
17. 06 грудня 2021 року від адвоката Бебеля Олесія Олександровича, який діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1, до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, де представник позивача просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
18. У цьому відзиві наполягає, що судом апеляційної інстанції встановлено факти підвищення за нормативно-правовими актами, посадових окладів прокурора за посадою позивача, викладено їх конкретний розмір у той чи інший проміжок часу (період), підтверджено відповідність цих розмірів окладів тій посаді, яку позивач ОСОБА_1 займав на час звільнення з огляду на встановлене прирівняння посад прокурора до відповідної групи оплати праці внаслідок їх перейменування.
18.1. Наголошує, що на момент виникнення спірних правовідносин за обставинами адміністративної справи № 826/17709/14 за позовом ОСОБА_1, пункт 10 Порядку № 100 при розрахунку середньоденного заробітку підлягав застосуванню та відповідно, безумовно підлягає застосуванню до дня втрати ним чинності. Водночас Порядок № 100 не містить норм, які б передбачали зменшення вже застосованого коефіцієнту, відтак застосований коефіцієнт підвищення посадового окладу станом на 11 грудня 2020 року (кінцевий день чинності пункту 10 Порядку № 100) має бути застосований і у період вимушеного прогулу з 12 грудня 2020 року (коли пункт 10 Порядку № 100 виключено) по 03 березня 2021 року (дата прийняття судового рішення).
18.2. Указує, що чергове підвищення посадових окладів прокурорів згідно із передбаченими статтею 81 Закону № 1697-VII законодавчими нормами відбулося з дня ухвалення рішення КС України № 6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
18.3. Відтак, на думку представника позивача, доводи скаржника, що на підставі Закону № 113-IX відбулося збільшення посадових окладів тих працівників, які пройшли атестацію, і неможливості застосування приписів пункту 10 Порядку № 100 до обчислення заробітку тих прокурорів, які її не проходили, на думку представника позивача, є безпідставними, оскільки факт проходження прокурором атестації, запровадженої Законом № 113-ІХ жодним чином не впливає на порядок визначення розміру посадового окладу позивача ОСОБА_1, який встановлено статтею 81 Закону № 1697-VII. Застережень щодо необхідності проходження прокурорами атестації рішення КС України № 6-р/2020 не містить, натомість його дія поширюється на усіх прокурорів.
18.4. Зазначає, що приписи абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ про те, що на зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови КМ України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, який застосовано відносно позивача, не відповідає сукупності приписів частини 1 та 2 статті 24 Основного Закону і частини 2 статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".
18.5. На думку представника позивача безпідставними є твердження касатора, що середній заробіток ОСОБА_1 у період вимушеного прогулу з 26 березня 2020 року повинен був визначатися судом не за нормами, передбаченими статтею 81 Закону № 1697-VII, а на підставі Постанови № 505.
18.6. Окремо зазначає, що в Офісу Генерального прокурора були відсутні підстави для звернення із касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення в частині стягнення суми середнього заробітку, оскільки обов`язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно оскаржуваних судових рішень покладено судами на другого відповідача - Одеську обласну прокуратуру.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
20. Відповідно до ухвали від 04 листопада 2021 року про відкриття касаційного провадження підставою відкриття є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, статті 81 Закону № 1697-VII, пункту 10 Порядку № 100 та Постанови № 1155 щодо оплати праці прокурорів, які успішно пройшли атестацію та переведені до обласної прокуратури на час ухвалення судами попередніх інстанції оскаржуваних рішень.
21. Судові рішення у цій справі оскаржуються скаржником виключно у частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
22. Відповідно до правил статті 341 КАС України Верховний Суд надає оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів та вимог касаційної скарги.
23. Касаційна скарга не містить доводів незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій щодо задоволених позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України № 1512к від 24 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Одеської області та поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Одеської області з 25 жовтня 2014 року, а відтак оцінка судовим рішенням у цій частині судом касаційної інстанції не надається.
24. Ключовими питаннями у цьому касаційному провадженні є правильність застосування (не застосування) судами попередніх інстанцій при обчисленні розміру середньої заробітної плати пункту 10 Порядку № 100 з урахуванням змін внесених Постановою № 1213, а також застосування приписів Постанови № 1155 та положень Закону № 113-ІХ.
25. Рішеннями судів попередніх інстанцій у частині, що не оскаржується у цьому касаційному провадженні, задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на посаді, що у свою чергу є підставою для застосування частини другої статті 235 КЗпП.
26. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
27. Так, середній заробіток працівника, відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці", визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 в редакції до 12 грудня 2020 року).
28. Згідно пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
29. Пунктом 2 Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
29.1. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
29.2. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
29.3. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
29.4. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
29.5. У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
29.6. У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
30. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
31. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
32. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
33. Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
34. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
35. У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
36. Щодо доводів касаційної скарги про суми стягнутого судом апеляційної інстанції середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме із застосуванням коефіцієнту підвищення у відповідності до пункту 10 Порядку № 100.
37. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловив свою позицію щодо необхідності застосування пунктів 7, 8 та пункту 10 розділу IV Порядку № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.
38. Вказані правові висновки щодо застосування положень Порядку №100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлено Верховним Судом у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 06 серпня 2019 року у справі № 0640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року справі № 814/197/15 і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить.
39. Отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності застосування пункту 10 Порядку № 100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства є правильними та відповідають вищенаведеним висновкам Верховного Суду.
40. Ураховуючи наведене, доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для застосування пункту 10 Порядку № 100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а тому відсутні підстави для скасування рішення cуду апеляційної інстанції в цій частині.
41. Відтак, розрахований судом апеляційної інстанції на підставі Постанов №№ 505, 1013, 657 середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 15 січня 2020 року (до набрання чинності Постанови № 1155) із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення є правильним.
42. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про відсутність підстав для застосування пункту 10 Порядку № 100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу після внесених змін Постановою № 1213, якою вказаний пункт виключено із Порядку № 100 з 12 грудня 2020 року, колегія суддів виходить з наступного.
43. Суд апеляційної інстанції змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині обґрунтовано виходив з того, що пункт 10 Порядку № 100 був чинним до 11 грудня 2020 року, а отже вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин по дату 11 грудня 2020 року. Правові підстави для застосування коефіцієнта з 12 грудня 2020 року підвищення відсутні.
44. Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку № 100 (з урахуванням Постанови № 1213) при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які зокрема, викладено у постановах від 04 листопада 2021 року у справі № 826/6301/15, від 09 грудня 2021 року у справі № 340/588/20 та є застосовним і до обставин цієї справи.
45. Реагуючи на доводи відзиву на касаційну скаргу про необхідність застосування пункту 10 Порядку № 100 і у період вимушеного прогулу з 12 грудня 2020 року (коли пункт 10 Порядку № 100 виключено) по 03 березня 2021 року (дата прийняття судового рішення) колегія суддів зазначає, що зазначені вимоги могли бути викладені позивачем у касаційній скарзі. Однак, ОСОБА_1 касаційної скарги не подавав, правом на оскарження в касаційному порядку рішення суду першої після апеляційного перегляду справи, а також постанови суду апеляційної інстанції - повністю або частково, не скористався. А відтак, вказані вимоги не можуть бути розглянуті у касаційній інстанції у межах цього касаційного провадження.
46. Варто зауважити, що складність цієї справи полягає у значному періоді, за який судам належить здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з моменту неправомірної люстрації позивача 24 жовтня 2014 року по день ухвалення рішення судом першої інстанції про поновлення його на посаді 03 березня 2021 року). У цей період кілька разів відбувалися підвищення посадових окладів працівників прокуратури, а також запроваджена та реалізована реформа органів прокуратури на підставі Закону № 113-ІХ, у межах якої прийнято Постанову КМУ № 1155.
47. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку з чим, внесено ряд змін до Закону № 1697-VII, зокрема, в тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно на "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
48. Окрім того, запроваджено обовʼязкову атестацію прокурорів, зокрема згідно з пунктом 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
49. Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
50. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
51. Абзацом 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
52. Відповідно до пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
53. Наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 "Про день початку роботи обласних прокуратур" днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.
54. 16 січня 2020 року набрала чинність Постанова № 1155, якою, з-поміж іншого, затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.
55. При цьому пунктом 6 Постанови № 1155 установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені Постановою № 505.
56. Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв`язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.
57. Так, визначаючи розмір середнього заробітку за період з 16 січня 2020 року (набрання чинності Постановою № 1155) по 25 березня 2020 року (день ухвалення рішення КС України № 6-р/2020) із урахуванням розміру окладів прокурорів, установлених Постановою № 1155 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у вказаний період вимушеного прогулу коефіцієнт підвищення посадового окладу має бути застосовано у розмірі 4,04.
58. Верховний Суд у постанові від 01 липня 2021 року у справі № 826/17798/14 висловив наступну правову позицію з приводу застосування наведених норм права та зазначив наступне.
58.1. В аргументації відповідача в цій частині є певна рація, адже прокурори, зокрема ГПУ, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою № 1155 та статті 81 Закону № 1697-VII.
58.2. Верховний Суд зауважив, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статті 81 Закону № 1697-VII пов`язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
58.3. Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора). Іншими словами, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.
58.4. У вказаній постанові Верховним Судом також зазначено, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).
58.5. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів встановлених Постановою № 1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.
59. Такий висновок Верховний Суд підтримав також, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20 та від 01 грудня 2021 року у справі № 640/26041/19.
60. Судова колегія уважає, що вказані висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах є застосовними і до правовідносин у справі, що розглядається.
61. Тож висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування коефіцієнту 4,04 за період з 16 січня 2020 року по 25 березня 2020 року ґрунтуються на положеннях Постанови № 1155 без надання їм оцінки з урахуванням приписів абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.
62. Питання оплати праці прокурорів за період з 16 січня 2020 року по 25 березня 2020 року врегулювалися також положеннями абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX та пунктом 6 Постанови № 1155, які мали бути враховані судом апеляційної інстанції при обрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу у вказаному періоді.
63. Приймаючи до уваги вищевказане судом апеляційної інстанції не досліджено питання та обставин, з якими пункт 10 Порядку № 100 пов`язує необхідність застосування при розрахунку середнього заробітку (за час вимушеного прогулу) коефіцієнту підвищення, виходячи із посадового окладу визначеного Постановою № 1155 з урахуванням приписів абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.
64. Щодо обрахунку судом апеляційної інстанції середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу виходячи із посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VII після ухвалення рішення КС України № 6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
65. Так, суд апеляційної інстанції при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 26 березня 2020 року по 11 грудня 2020 року виходив з того, що відповідно до передбачених статтею 81 Закону № 1697-VІІ норм і положень, розмір місячного посадового окладу позивача становив 52 970,40 грн.
66. Застосовуючи коефіцієнт підвищення за правилами пункту 10 Порядку № 100 шляхом ділення окладу, встановленого після вказаного підвищення, на первинний посадовий оклад у розмірі на час звільнення з роботи, судом апеляційної інстанції розраховано коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати - 17,04.
67. Обраховуючи розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 26 березня 2020 року по 11 грудня 2020 року виходячи із посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІІ після ухвалення рішення КС України № 6-р/2020, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги положення Закону № 113-ІХ, якими внесено зміни, зокрема і до статті 81 Закону № 1697-VІ.
68. Так, частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VІ в редакції Закону № 113-ІХ замість посадового окладу прокурора місцевої прокуратури у розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб визначено посадовий оклад прокурора окружної прокуратури у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року).
69. Тож суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що у періоді, за який ним здійснювався розрахунок середнього заробітку на підставі статті 81 Закону № 1697-VІ, норми цієї статті діяли у редакції Закону № 113-ІХ, абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" якого також регулювалися питання оплати праці прокурорів у період проведення реформи органів прокуратури.
70. З огляду на зазначене висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування посадового окладу прокурорів окружних прокуратур для обрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу визначеного статтею 81 Закону № 1697-VІ (в редакції Закону № 113-ІХ) без аналізу та урахування норм цього Закону є передчасними.
71. Вказані обставини не були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, як і не досліджувалися питання судом питання застосування абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX для визначення коефіцієнту підвищення посадового окладу при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
72. Правильне визначення нормативних актів, які регулювали оплату праці прокурорів у період з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року, а також розміру окладу прокурорів є визначальним для правильного обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у цій справі.
73. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судом апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків щодо остаточного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
74. Відповідно до часини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або <…>.
75. Ураховуючи зазначене постанова суду апеляційної інстанції в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року підлягає скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
76. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно правильно визначити нормативно-правові акти, які регулюють розмір посадових окладів прокурорів у періоді з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року на підставі яких здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача із застосуванням пункту 10 Порядку № 100.
77. Реагуючи на доводи представника позивача щодо відсутності підстав у Офісу Генерального прокурора для звернення із касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення в частині стягнення суми середнього заробітку колегія суддів зазначає наступне.
78. Офіс Генерального прокурора є учасником цієї справи (відповідачем), якому надано право оскаржити судове рішення в касаційному порядку згідно частини першої статі 328 КАС України.
79. Відповідно до статті 7 Закону № 1697-VII (зі змінами внесеними Законом № 113-ІХ) Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
80. За правилами частин першої та другої статті 89 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.
81. Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
82. Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" Офіс Генерального прокурора визначено головним розпорядником бюджетних коштів.
83. За змістом пояснень відповідача що Офіс Генерального прокурора включив у мережу розпорядників коштів на 2021 рік Одеську обласну прокуратуру відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України. Весь перелік документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету та порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджено постановою Кабінету Міністрів України дід 28 лютого 2002 року № 228 та наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2002 року № 57.
84. Зі змісту оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції слідує, що судом надавалася оцінка доводам апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора в частині розрахунку стягнуто на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
85. Оцінка доводам відзиву на касаційну скаргу щодо відсутності підстав на касаційне оскарження у Офісу Генерального прокурора у цій справі надавалася Верховним Судом в ухвалі від 20 січня 2022 року про відмову у закритті касаційного провадження.
86. Касаційна скарга не містить доводів про незгоду із складовими здійсненого судом апеляційної інстанції розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу (кількістю днів вимушеного прогулу позивача; розміром середньомісячної заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню, а також розміром середньоденної заробітної плати, а тому у цій частині їх визначення оцінка Верховним Судом не надається.
87. Як обумовлено частиною четвертою статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
88. Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов передчасних висновків щодо застосування положень Постанови № 1155 та статті 81 Закону № 1697-VII (зі змінами внесеними Законом № 113-ІХ), а також неправильно визначив розмір посадового окладу, що призвело до неправильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року, та не врахував приписи абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ХІ колегія суддів уважає, що вказані порушення мають бути усунені саме цим судом під час нового розгляду справи.
89. Ураховуючи, що постанова суду апеляційної інстанції, якою змінено рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасована із направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд, відсутні підстави для поновлення виконання оскаржуваних судових рішень зупинених в частині стягнення середнього заробітку ухвалою від 04 листопада 2021 року.