ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2022 року
м. Київ
справа №240/12167/20
адміністративне провадження №К/9901/201/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3091 про визнання протиправними дій та стягнення коштів, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Шидловського В.Б., суддів Матохнюка Д.Б., Боровицького О.А.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини А3091 щодо несвоєчасного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення;
- стягнути на його користь із військової частини А3091 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 22 листопада 2018 року до 08 квітня 2020 року в сумі 162156,96 грн.
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що на день звільнення (21 листопада 2018 року) відповідач не провів з ним розрахунку по індексації грошового забезпечення. Відповідні кошти були перераховані на банківський рахунок позивача 09 квітня 2020 року, в зв`язку з чим він звернувся до суду із цим позовом.
ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними дії військової частини А3091 щодо несвоєчасного нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення. Стягнуто із військової частини А3091 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби з 22 листопада 2018 року до 08 квітня 2020 року в сумі 162156,96 грн.
4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновків про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); що факт порушення військовою частиною А3091 строку розрахунку з позивачем при звільненні встановлений судовим рішенням у справі №240/11444/19 і ОСОБА_1 відповідно до статті 117 КЗпП України має право на стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби з часу звільнення до часу виплати суми індексації грошового забезпечення в сумі 162156,96 грн.
5. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу військової частини А3091 задоволено. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто із військової частини А3091 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби з 22 листопада 2018 року до 08 квітня 2020 року в сумі 5675,50 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив із того, що військова частина А3091 всупереч нормам чинного законодавства не провела з позивачем повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням у справі №240/11444/19, яке набрало законної сили, а тому наявні підстави для стягнення із військової частини А3091 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби з 22 листопада 2018 року до 08 квітня 2020 року. Водночас, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції застосував принцип співмірності та визначив, що середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби з 22 листопада 2018 року до 08 квітня 2020 року має бути виплачений позивачеві в сумі 5675,50 грн.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року і залишити без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року.
8. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував висновки, зроблені Верховним Судом у постановах від 30 квітня 2020 року в справі №140/2006/19 та від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц і від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, Верховним Судом України у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16. Указує про доцільність відступлення від висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16; що суд апеляційної інстанції безпідставно зменшив позивачеві розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби з часу звільнення до часу виплати суми індексації грошового забезпечення; що справа, яка розглядається, стосується питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування норм статей 116, 117 КЗпП України у таких правовідносинах.
IV. Позиція інших учасників справи
9. Військовою частиною А3091 подано відзив на касаційну скаргу із проханням скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Данилевич Н.А., Шевцової Н.В. ухвалою від 11 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 24 січня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 26 січня 2022 року.
VI. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
12. Наказом т.в.о. командира військової частини А3091 від 21 листопада 2018 року №280 ОСОБА_1 з 21 листопада 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
13. При звільненні ОСОБА_1 не отримав індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 01 березня 2018 року, в зв`язку з чим звернувся до суду з позовом.
14. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року в справі №240/11444/19 зобов`язано військову частину А3091 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 01 березня 2018 року із встановленням для обчислення місяця підвищення (базового місяця) - травень 2015 року.
15. На виконання зазначеного судового рішення ОСОБА_1 виплачена індексація грошового забезпечення шляхом перерахування коштів на його банківський рахунок 09 квітня 2020 року.
16. ОСОБА_1, уважаючи, що має місце факт порушення відповідачем його прав та інтересів у частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні з військової служби, звернувся до суду із цим позовом.
VІІ. Джерела права й акти їхнього застосування
17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
19. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
20. Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
21. Приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
22. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
23. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
VІІІ. Позиція Верховного Суду
24. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
26. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
27. Надаючи оцінку оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із таких міркувань.
28. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
29. Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року в справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року в справі №400/2884/18, від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 05 березня 2021 року в справі №120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20 та інших.
30. Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
31. Обставина невиконання військовою частиною А3091 відносно ОСОБА_1 вимог статті 116 КЗпП України підтверджена рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року в справі №240/11444/19, яке набрало законної сили.
32. Непроведення з вини військової частини А3091 розрахунку із позивачем у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати останньому його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
33. Розглядаючи цю справу, суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України, а також дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення із військової частини А3091 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 22 листопада 2018 року до 08 квітня 2020 року.
34. Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції керувався пунктами 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, встановивши, що середньоденний розмір грошового утримання ОСОБА_1 становив 321,74 грн ((9813+9813)/61), а кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає 504, тому середній заробіток позивача за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 22 листопада 2018 року до 08 квітня 2020 року становить 162156,96 грн (321,74 х 504).
35. Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, посилаючись на правову позицію, викладену, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц і від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, застосував принцип співмірності та зменшив визначений позивачем і судом першої інстанції розмір відповідного відшкодування, дійшовши висновку, що середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 22 листопада 2018 року до 08 квітня 2020 року ОСОБА_1 має бути виплачений в сумі 5675,50 грн, оскільки істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 5726,76/162156,96 грн (сума виплаченої компенсації за рішенням суду/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,035, а 321,74 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,035 (істотність частки) х 504 (кількість днів затримки розрахунку) = 5675,50 грн.
36. Питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.
37. Велика Палата Верховного Суду 26 червня 2019 року прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, у якій відступила від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Разом із тим, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
38. За висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівникові при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
39. Відповідний підхід застосований Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, у якій, з-поміж іншого, зазначено, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
40. Відповідні висновки корелюються із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, у якій, зокрема, зазначено, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
41. За таких обставин, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц (відступлено від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16) і від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, для відступлення від яких не вбачається правових підстав, Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції при розгляді цього спору правомірно застосував принцип співмірності, зменшивши розмір відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
42. Разом із тим, визначаючи суму середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд апеляційної інстанції у своїй постанові не встановив розмір усіх належних звільненому працівникові сум і правильну суму, яка була несвоєчасно виплачена позивачеві, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
43. Ураховуючи правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, встановлення указаних обставин має значення для правильного вирішення справи.
44. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
45. За таких обставин, з огляду на приписи статей 341, 349, 353 КАС України, Верховний Суд скасовує оскаржувану постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та направляє справу до цього суду на новий розгляд.