ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 804/420/17
адміністративне провадження № К/9901/48520/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року (суддя Степаненко В.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року (головуючий суддя Прокопчук Т.С., судді: Мельник В.В., Шлай А.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
В січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Кам`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 серпня 2016 року №0012351304 та №0012341304.
Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 вказував на помилковість висновку податкового органу про здійснення ним діяльності, не зазначеної у реєстрі платників єдиного податку, що в подальшому стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а саме - ремонтних робіт у квартирі, адже він таких послуг не надавав жодній особі, як і не підписував товарного чеку та акту здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), копії яких прийняті податковим органом до уваги та покладені в основу акту перевірки; до того ж останній складено з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", адже в ньому не зазначено дати і місця його складання, а також допущено помилку в даті реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця; водночас обставина здійснення ремонту квартири саме ОСОБА_1 як така не була предметом спору і дослідження під час розгляду Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська справи №201/6343/13-ц (провадження №2/201/1980/2013), про здійснення якого, до того ж, як і про існування такої справи позивач обізнаний не був.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи такі рішення, суди виходили з того, що встановлена в ході перевірки обставина здійснення ОСОБА_1 у квітні 2013 року послуг з ремонту квартири - виду діяльності, який не зазначений у його свідоцтві платника єдиного податку, підтверджується наданими до матеріалів справи копіями товарного чеку від 12 квітня 2013 року та акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 12 квітня 2013 року, на яких наявні підписи та печатки позивача, а також рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2014 року у справі №201/6343/13-ц (провадження №2/201/1980/2013), яке набрало законної сили, відтак прийняті Інспекцією податкові повідомлення-рішення від 11 серпня 2016 року №0012351304 та №0012341304 є правомірними та не підлягають скасуванню.
Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на ті ж доводи і мотиви, що вже наводились ним в позовній заяві, а також ухвалену Дніпропетровським окружним адміністративним судом 13 лютого 2018 року постанову у справі №804/1635/17, просив рішення судів скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, які він вважає обґрунтованими і законними, - без змін.
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку другої групи й відповідно до реєстраційних даних видами його господарської діяльності є: КВЕД 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, КВЕД 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля.
На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та згідно наказу від 23 червня 2016 року №375 і направлення на перевірку від 15 липня 2016 року №211 посадовою особою Інспекції в період з 15 по 25 липня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи з фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 01 серпня 2016 року №1604/142/04-03-13-04/ НОМЕР_1, в якому, в свою чергу, зазначено про порушення ОСОБА_1 :
1) підпункту 2 пункту 291.4 статті 291, підпунктів 5, 7 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України;
2) пункту 177.2 статті 177 ПК України, у зв`язку із чим йому донараховано податок на доходи з фізичних осіб від провадження господарської діяльності на загальну суму 69 552,31 грн., в тому числі: за 2014 рік - 54 467,39 грн., за 2015 рік - 15 084,92 грн.;
3) підпункту 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 та підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 ПК України в частині неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи за І квартал 2014 року, 2014 рік, 2015 рік;
4) абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7, частини 11 статті 8 розділу III Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VІ з урахуванням частини 3 статті 7 розділу III цього Закону, внаслідок чого донараховано єдиного внеску на загальну суму 110 750,55 грн., у тому числі за 2014 рік - в сумі 81 147,98 грн., за 2015 рік - у сумі 29 602,57 грн.;
5) пункту 44.3 статті 44, підпункту 16.1.12 пункту 16.1 статті 16 з урахуванням пункту 85.2 статті 85 ПК України в частині надання не в повному обсязі документів, підтверджуючих витрати.
При цьому, такі свої висновки Інспекція ґрунтувала на тій обставині, що до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області надійшло звернення громадянки ОСОБА_2, в якому вона повідомила, що 20 червня 2014 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська прийнято рішення у справі №201/6343/13 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири, яким позовні вимоги задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 4 269,10 грн. в рахунок відшкодування витрат на ремонт квартири, який проведено фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .
До звернення додані копії акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 12 квітня 2013 року №08 щодо виконання ремонту квартири на суму 2 500,10 грн. та товарного чеку від 12 квітня 2013 року про отримання ОСОБА_1 коштів за виконані послуги, які, в свою чергу, надавались суду як докази понесених ОСОБА_3 витрат. У наданих копіях документів проставлено печатку і підпис фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відтак податковий орган дійшов переконання, що ОСОБА_1 не дотримано вимог підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, адже він здійснював види діяльності, не зазначені у реєстрі платників єдиного податку, й не перейшов на сплату інших визначених ПК України податків і зборів.
На підставі акту перевірки контролюючим органом 11 серпня 2016 року прийнято:
- податкове повідомлення-рішення №0012351304 про застосування адміністративного штрафу в сумі 510,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення №0012341304 про донарахування податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 87 450,39 грн., з яких: 69 552,31 - за основним платежем, 17 898,08 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- рішення №0012221304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 11 075,06 грн.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-0012231304 на суму 110 750,55 грн.
За наслідками адміністративного оскарження зазначених актів індивідуальної дії рішеннями Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 03 жовтня 2016 року №6183/10/04-36-10-01-09 та Державної фіскальної служби України від 28 листопада 2016 року №12685/К/99-99-11-02-01-14 податкові повідомлення-рішення від 11 серпня 2016 року №0012341304 та №0012351304 залишено без змін, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-0012231304 від 11 серпня 2016 року і рішення №0012221304 від 11 серпня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску скасовано.
Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 11 серпня 2016 року №0012341304 та №0012351304, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку врегульовано главою 1 ("Спрощена система оподаткування, обліку та звітності") Розділу XIV ("Спеціальні податкові режими") ПК України.
Так, згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
За змістом пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Підпунктом 2 пункту 291.4 статті 291 ПК України передбачалось, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема: друга група - фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб й обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.
Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої, другої та четвертої груп є календарний рік (пункт 294.1 статті 294 ПК України).
Відповідно до пункту 296.2 статті 296 ПК України платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу. Така податкова декларація подається, якщо платник єдиного податку не допустив перевищення протягом року обсягу доходу, визначеного у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, та/або самостійно не перейшов на сплату єдиного податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої, третьої або п`ятої групи.
У разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі, здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, провадження діяльності, не зазначеної у реєстрі платників єдиного податку першої і другої груп, платники єдиного податку в податковій декларації додатково відображають окремо доходи, отримані від здійснення таких операцій (підпункт 296.5.5 пункту 296.5 статті 296 ПК України).
Відмова від спрощеної системи оподаткування платниками єдиного податку першої - третьої груп здійснюється в порядку, визначеному підпунктами 298.2.1 - 298.2.3 статті 298 ПК України й згідно останнього платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.
За змістом пункту 299.1 та підпункту 4 пункту 299.7 статті 299 ПК України реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку. До реєстру платників єдиного податку вносяться відомості, у тому числі про обрані фізичною особою-підприємцем першої та другої груп види господарської діяльності.
У разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом (пункт 299.11 статті 299 ПК України).
Разом з тим, частинами 4, 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.
Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.
Відповідно ж до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Як вже вказувалось в цій постанові, відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставина надання ОСОБА_1 у квітні 2013 року послуг з ремонту квартири - виду діяльності, який не зазначений у його свідоцтві платника єдиного податку, підтверджується наданими податковим органом до матеріалів справи копіями товарного чеку від 12 квітня 2013 року та акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 12 квітня 2013 року, на яких наявні підписи та печатки позивача, а також рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2014 року у справі №201/6343/13-ц (провадження №2/201/1980/2013), яке набрало законної сили.
Разом з тим, в позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав про те, що він не надавав жодній особі ремонтних послуг, як і не підписував товарного чеку та акту здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг); при цьому оригінали таких документів у податкового органу відсутні, а з наданих копій неможливо встановити автентичність його підпису.
Проте, судами попередніх інстанцій всупереч вищенаведеним нормам процесуального закону не використано надані їм інструменти для належного та повного з`ясування цієї визначальної для правильного вирішення спору у даній справі обставини, зокрема, не витребувано оригіналів товарного чеку від 12 квітня 2013 року та акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 12 квітня 2013 року (в матеріалах же справи містяться лише копії цих документів, засвідчені посадовою особою податкового органу, в розпорядженні якого, в свою чергу, також були лише їх копії, про що застережено в акті перевірки), а також не вжито заходів для допиту як свідка ОСОБА_3, яка могла б пояснити природу появи у неї спірних чеку та акту, особливо зважаючи на те, що позивач категорично заперечує їх підписання і видачу як таких.
Також, не надано судами оцінки й твердженням позивача про те, що акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) складено з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Крім того, поза увагою судів залишились доводи ОСОБА_1 про те, що обставина здійснення ремонту квартири саме ним не досліджувалась та не встановлювалась під час розгляду Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська справи №201/6343/13-ц (провадження №2/201/1980/2013), а його прізвище наводилось судом лише під час перелічування доказів, підтверджуючих позовні вимоги у цій справі (зокрема, чеку та акту).
Отже, враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення й неповне з`ясування обставин справи не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349, 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому, суд звертає увагу на те, що 13 лютого 2018 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалено постанову у справі №804/1635/17, яка набрала законної сили та якою позов ОСОБА_1 до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задоволено й скасовано вимогу від 17 жовтня 2016 року №Ф-0019791304 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 110 750,55 грн. та рішення від 17 жовтня 2016 року №0019781304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 11 075, 06 грн. (які також були прийняті на підставі акту перевірки від 01 серпня 2016 року №1604/142/04-03-13-04/ НОМЕР_1 ).
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд