ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2022 року
м. Київ
справа № 806/2504/17
адміністративне провадження № К/9901/194/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар`єр"
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Кузьменко Л.В., судді - Іваненко Т.В., Шидловський В.Б.)
у справі № 806/2504/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар`єр"
до Головного управління ДПС у Житомирській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар`єр" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "Омелянівський кар`єр") звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Житомирській області), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Житомирській області (ГУ ДПС у Житомирській області) в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.06.2017 № 0010901401, яким ТОВ "Омельянівський кар`єр" визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем - 66000,00 грн, за штрафними санкціями - 33000,00 грн, всього у розмірі 99000,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.06.2017 № 0010911401, яким ТОВ "Омельянівський кар`єр" визначено суму грошового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення за основним платежем - 116859,59 грн, за штрафними санкціями - 58429,80 грн, всього у розмірі 175289,39 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.06.2017 № 0010871312, яким ТОВ "Омельянівський кар`єр" визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем - 8792,10 грн, за штрафними санкціями - 3386,22 грн, пеня - 2414,36 грн, всього у розмірі 14592,68 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.06.2017 № 0010881312, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з військового збору за основним платежем - 600,75 грн, за штрафними санкціями - 231,38 грн, пеня - 137,47 грн, всього у розмірі 969,60 грн;
- стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 4325,70 грн та на адвокатські послуги у розмірі 28838,00 грн.
На обґрунтування своїх позовних вимог Товариство зазначило про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача. Зокрема, позивач вказав про безпідставність висновків контролюючого органу щодо необхідності сплати ТОВ "Омельянівський кар`єр" податку на доходи фізичних осіб із сум сплаченого Товариством як податковим агентом податку на доходи фізичних осіб з коштів, перерахованих на користь фізичних осіб - продавців за придбані Товариством автомобілі. Платник зазначив про помилковість доводів відповідача, що сплачена позивачем як податковим агентом сума податку на доходи фізичних осіб є додатковим благом цих фізичних осіб - продавців та вказав, що, сплачуючи податок на доходи фізичних осіб, позивач як податковий агент виконував покладений на нього податковим законодавством обов`язок, при цьому, жодних додаткових благ фізичним особам - продавцям не надавав. З огляду на вищевикладене, а також безпідставність донарахування Товариству суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, на думку позивача, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для донарахування платнику військового збору.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 16 червня 2017 року:
- № 0010871312, яким ТОВ "Омелянівський кар`єр" визначено до сплати грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем - 8797,10 грн, за штрафними санкціями - 3386,22 грн, пеня - 2414,36 грн на загальну суму - 14592,68 грн;
- № 0010881312, яким підприємству визначено до сплати грошове зобов`язання з військового збору у сумі 969,60 грн, в тому числі: за основним платежем -- 600,75 грн, за штрафними санкціями - 231,38 грн, пеня - 137,47 грн;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ТОВ "Омелянівський кар`єр" судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 2162,85 грн та витрати на правову допомогу у сумі 14419,00 грн, а всього у сумі 16581,85 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про безпідставність донарахування Товариству грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 14592,68 грн, військового збору у сумі 969,60 грн та, відповідно, протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу від 16.06.2017 № 0010871312, № 0010881312.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Сьомого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року апеляційну скаргу ГУ ДФС у Житомирській області задоволено, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року скасовано в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Житомирській області від 16 червня 2017 року № 0010871312 та № 0010881312 та прийнято нову постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Скасовуючи в частині рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з доводами контролюючого органу, що сума сплаченого позивачем як податковим агентом податку на доходи фізичних осіб є додатковим благом фізичних осіб - продавців автомобілів, з яких позивач зобов`язаний був повторно утримати податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18%. Також суд апеляційної інстанції зазначив про правомірність донарахування контролюючим органом Товариству військового збору.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у скасованій постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду частині залишити без змін. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що у результаті сплати Товариством на виконання пункту 173.3 статті 173 Податкового кодексу України 5% податку на доходи фізичних осіб фізичні особи - продавці автомобілів додаткового блага не отримали, а тому у контролюючого органу були відсутні правові підстави для донарахування платнику грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
13 березня 2019 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому контролюючий орган зазначив про законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 19.05.2017 №240/06-30-14-01/00292400 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем, зокрема, вимог:
- підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, а саме платником виплачено дохід фізичним особам без утримання податку на доходи фізичних осіб, в результаті чого встановлено заниження Товариством податку на доходи фізичних осіб в сумі 8792,10 грн;
- пункту 162.1 статті 162, підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 статті 176, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України, а саме платником виплачено дохід фізичній особі без утримання військового збору, в результаті чого встановлено заниження військового збору в сумі 600,75 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв, зокрема, податкові повідомлення - рішення від 16.06.2017:
- № 0010871312, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 14592,68 грн, з яких 8792,10 грн - основне зобов`язання, 3386,22 грн- штрафні (фінансові) санкції (штрафи), 2414,36 грн - пеня;
- № 0010881312, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 969,60 грн, з яких 600,75 грн - основне зобов`язання, 231,38 грн - штрафні (фінансові) санкції (штрафи), 137,47 грн - пеня.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судове рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає в зв`язку з наступним.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Згідно з статтею 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Частиною першою статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Відповідно до пунктів 167.1, 167.2 статті 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.
Дохід платника податку від продажу (обміну) об`єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу (пункт 173.1 статті 173 ПК України).
Пунктом 173.3 статті 173 ПК України встановлено, що у разі якщо стороною договору купівлі-продажу об`єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов`язана виконати всі визначені цим розділом функції податкового агента. При цьому податковий агент утримує податок за ставками, визначеними відповідно до пунктів 173.1 або 173.2 цієї статті з урахуванням інформації про черговість продажу рухомого майна, зазначеної платником податку у договорі купівлі-продажу чи в окремій заяві.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, згідно з договором купівлі-продажу від 24 лютого 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косарєвою Т.В. та зареєстрованим в реєстрі 01 березня 2016 року за № 128, позивач (Покупець) придбав у фізичної особи ОСОБА_1 (Продавець) автомобіль марки MERCEDES BENZ АТЕСО, 2005 року випуску, об`єм двигуна 4250 куб. см., колір білий, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, тип транспортного засобу - загальний вантажний бортовий, який належить Продавцю на праві свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого центром 8047 23.02.2016. Продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за 368000,00 грн, без ПДВ, які Покупець зобов`язується сплатити Продавцю протягом трьох банківських днів з дня укладання цього договору шляхом зарахування коштів на рахунок Продавця за наданими ним реквізитами.
Позивачем як податковим агентом відповідно до норм статті 173 ПК України сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 18400,00 грн (5 % від 368000,00 грн).
Також згідно з договором купівлі - продажу транспортного засобу від 11 березня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Івчуком С.С. та зареєстрованим в реєстрі 11 березня 2016 року за № 1433, позивач (Покупець) придбав у фізичної особи ОСОБА_2 (Продавець) автобус марки MERCEDES BENZ 0817, 1999 року випуску, номер шасі (кузов, рама) № НОМЕР_4, тип транспортного засобу - автобус - D, реєстраційний номер НОМЕР_5, білого кольору, який знятий з реєстраційного обліку 01 березня 2016 року, виданий знак для разових поїздок НОМЕР_7. Зазначений транспортний засіб належав Продавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6, виданого центром 5641 01 березня 2016 року. Продаж транспортного засобу здійснюється за 433000,00 грн, які сплачені Покупцем Продавцю до оформлення цього договору на його розрахунковий рахунок. Продавець підтверджує факт повного розрахунку за проданий транспортний засіб.
Позивачем як податковим агентом відповідно до статті 173 ПК України сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 21650,00 грн (5 % від 433000,00 грн).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сума сплаченого позивачем як податковим агентом податку на доходи фізичних осіб є додатковим благом фізичних осіб - продавців автомобілів, з яких позивач зобов`язаний був утримати податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18 %.
Суд вважає помилковими зазначені висновки суду апеляційної інстанції та зазначає, що, сплачуючи податок на доходи фізичних осіб, позивач виконував покладений на нього пунктом 173.3 статті 173 ПК України обов`язок. При цьому, сплачені Товариством суми податку на доходи фізичних осіб не є додатковим благом у розумінні ПК України.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача від 16.06.2017 № 0010871312.
Крім того, відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
З огляду на протиправність донарахування позивачу грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у контролюючого органу були відсутні правові підстави для донарахування платнику військового збору згідно з податковим повідомленням - рішенням від 16.06.2017 № 0010881312.
Крім того, позивач у касаційній скарзі просив судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 8695,54 грн (платіжне доручення від 04 січня 2019 року № 22) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 37500,00 грн покласти на відповідача.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року (справа №922/445/19) сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15 грудня 2017 року, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки належить сплатити.
Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати випливає також із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні по справі "Бєлоусов проти України" (Заява №4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: "... хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними" (див. вищезазначене рішення у справі "Савін проти України" (Savin v. Ukraine), п. 97)".
Згідно з наданою платником додатковою угодою № 4 до договору про надання адвокатських послуг №84/2017 зазначена сума витрат на правничу допомогу складається з вивчення апеляційної скарги, складення та направлення відзиву на апеляційну скаргу (час - 3,5 год., сума - 8750,00 грн), вивчення касаційної скарги, складення та направлення відзиву на касаційну скаргу (час - 3,5 год., сума - 8750,00 грн), участь у судовому засіданні Сьомого апеляційного адміністративного суду 23.11.2018 (час - 8 год, сума - 20000,00 грн).
Як вбачається з матеріалів справи, обсяг апеляційної скарги ГУ ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року - 4 аркуші, обсяг поданого Товариством відзиву на зазначену апеляційну скаргу - 5 аркушів. Крім того, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року Товариством була складена та подана касаційна скарга, обсяг якої - 6 аркушів. Зазначена касаційна скарга частково повторює зміст поданої платником позовної заяви.
Згідно з наявним у матеріалах справи протоколом судового засідання Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року судове засідання за апеляційною скаргою відповідача на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року тривало 50 хвилин.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу від 13 березня 2019 року зазначає, що наведені Товариством витрати на правничу допомогу не є співрозмірними із складністю справи, виконаними роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та ціною позову.
З огляду на вищевикладене, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений час, Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Товариства судових витрат, зокрема, судового збору у розмірі 8695,54 грн, сплаченого згідно з платіжним дорученням від 04 січня 2019 року № 22, та витрат на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн.
За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 245, 246, 250, 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд