ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2022 року
м. Київ
справа № 820/3402/18
адміністративне провадження № К/9901/67178/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Резнікова С.С., судді - Старостін В.В., Бегунц А.О.)
у справі № 820/3402/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Харківській області) про скасування податкових повідомлень - рішень.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що належні йому на праві власності нежитлові приміщення є будівлями промисловості, використовуються ним за призначенням, а тому не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. За таких обставин оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року адміністративний позов задоволено:
- скасовано податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС у Харківській області від 19 лютого 2018 року № 2040-4666/1309, № 2040-4667/1309, № 2040-4668/1309, № 2040-4660/1309, № 2040-4661/1309, № 2040-4662/1309, № 2040-4663/1309, № 2040-4664/1309, № 2040-4665/1309;
- стягнуто з ГУ ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 824,98 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу. Харківський окружний адміністративний суд вказав, що належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення є будівлями промисловості, використовуються платником за призначенням, а тому у відповідності до приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу ГУ ДФС у Харківській області задоволено, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов, зокрема, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Апеляційний суд дійшов висновку, що належні платнику на праві власності об`єкти нерухомості не підпадають під дію підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки не є такими, що перебувають у власності промислових підприємств.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначив про відсутність у контролюючого органу правових підстав для визначення платнику грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік з огляду на те, що, на переконання позивача, такий податок підлягає нарахуванню не раніше 2016 року. Також ОСОБА_1 вказав про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу, пославшись при цьому на те, що відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України будівлі промисловості не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
02 січня 2019 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому контролюючий орган зазначив про законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 11 березня 2004 року (запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №24800170000035625 від 05 листопада 2005 року), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28 жовтня 2015 року. Основним видом економічної діяльності позивача є - 32.99 виробництво іншої продукції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником нежитлових будівель, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлова будівля літера "Б-3", загальною площею 2816,8 м2; нежитлова будівля літера "А-2", загальною площею 305,8 м2; нежитлова будівля літера "Ж-1", загальною площею 265,69 м2). Зазначені нежитлові будівлі позивач використовує у своїй господарській діяльності.
19 лютого 2018 року ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 2040-4666/1309, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 17154,31 грн;
- № 2040-4667/1309, яким платнику визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у розмірі 19407,75 грн;
- № 2040-4668/1309, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 22534,40 грн;
- № 2040-4663/1309, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 2978,49 грн;
- № 2040-4664/1309, яким платнику визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у розмірі 5057,93 грн;
- № 2040-4665/1309, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 9785,60 грн;
- № 2040-4660/1309, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 1619,33 грн;
- № 2040-4661/1309, яким платнику визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у розмірі 1832,05 грн;
- № 2040-4662/1309, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 2127,20 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.
З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), яким запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Визначальним критерієм для висновків суду апеляційної інстанції щодо незастосування до спірних правовідносин норми підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України було те, що суб`єктами цієї пільги за даною нормою є виключно промислові підприємства.
Верховний Суд зазначає про помилковість таких висновків суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.
Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, самостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.
Отже, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17.
У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Також Верховний Суд погоджується з доводами позивача про протиправність визначення йому контролюючим органом податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом № 71-VIII зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 245, 246, 250, 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд