ПОСТАНОВА
Іменем України
20 січня 2022 року
Київ
справа №761/515/17
адміністративне провадження № К/9901/23077/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Кравчук В.М., Єзеров А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 19.06.2017 (суддя - Савицький О.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017 (судді - Кузьменко В.В., Шурко О.І., Степанюк А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити виплату пенсії особі, яка проживає за межами України, встановив,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з врахуванням уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною відмову ГУПФУ в м. Києві щодо нарахування та виплати йому пенсії, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи за віком, та громадянину України, який виїхав з України на постійне місце проживання до Держави Ізраїль;
- зобов`язати Лівобережне об`єднане ПФУ в м. Києві нараховувати йому вказану пенсію з 29.03.2016 по теперішній час, а також в подальшому її виплачувати.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини
Позивач є громадянином України, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2) та має право на призначення пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З жовтня 1995 року по теперішній час постійно проживає в Державі Ізраїль, однак має громадянство України.
До виїзду в Державу Ізраїль позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
19.08.2016 позивач звернувся до ГУПФУ в м. Києві з проханням нарахувати та виплатити йому пенсію у відповідності до вимог чинного законодавства.
Листом від 05.09.2016 ГУПФУ в м. Києві повідомило позивача про неможливість нарахування та виплати йому пенсії, оскільки відповідно до Порядку №22-1 рішення про призначення пенсії може бути прийнято лише за умови особистого звернення заявника або його уповноваженого представника з заявою встановленої форми з наданням документів, необхідних для призначення пенсії. При цьому зазначено, що рішення про призначення пенсії приймається виключно відповідним районним управлінням ПФУ в м. Києві.
Крім того, вказаним листом відповідач повідомив позивача про те, що за правилами статті 51 Закону №1058 під час перебування пенсіонера за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Водночас, на даний час Угоди в галузі пенсійного забезпечення між державами Україною та Ізраїлем не підписано.
Не погоджуючись з зазначеною відмовою відповідача у призначені пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, зокрема право на призначення пенсії за віком, водночас відповідачем у такому призначенні протиправно відмовлено.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11.01.2017 року адміністративний позов в частині вимог про зобов`язання відповідача нараховувати пенсію за період з 15.06.2016 року по 01.07.2016 року залишено без розгляду.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.06.2017 (з врахуванням ухвали цього суду від 31.10.2017 про виправлення описки в постанові від 19.07.2017), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017, позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році за віком, та громадянину України, який виїхав з України на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.
Зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві нараховувати пенсію ОСОБА_1 з 02 липня 2016 року по теперішній час, а також в подальшому виплачувати пенсію ОСОБА_1, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році за віком, та громадянину України, який виїхав з України на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Враховуючи викладене, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009, суди дійшли висновку, що відмова в призначенні пенсії позивачу є безпідставною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки обмежує права та свободи позивача.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та інших учасників справи
В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що в порушення вимог Порядку №22-1 позивач з заявою про призначення пенсії та необхідним пакетом документів до Лівобережного УПФ України у м. Києві не звертався, і жодного рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії управлінням не приймалось.
Крім того, зобов`язуючи управління призначити позивачу пенсію суди не з`ясували наявність умов та підстав, з якими закон пов`язує наявність у позивача права на обраний ним вид пенсії, зокрема чи має позивач взагалі статус потерпілого, чи є у нього документи, які підтверджують статус проживання на території яка відноситься до зони відчуження, на скільки років позивач має право на зниження пенсійного віку, чи продавалися позивачем зазначені документи до управління з заявою про призначення пенсії.
Заперечуючи проти касаційної скарги позивач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Висновки Верховного Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 44 Закону №1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною п`ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
На виконання названих норм Закону №1058-IV Правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1 в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі. (пункт 4.2. Порядку №22-1).
Відповідно до пункту 4.3. Порядку 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. (пункт 4.7. Порядку №22-1).
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, з заявою про призначення пенсії до Лівобережного об`єднаного УПФ України в м. Києві, як територіального органу Пенсійного фонду уповноваженого на її призначення, позивач не звертався і рішення про відмову у призначенні пенсії зазначеним управлінням не приймалось.
В свою чергу, лист ГУ ПФ України в м. Києві, до якого з такою заявою звернувся позивач, і яким позивачу, крім іншого, було роз`яснено порядок звернення з заявою за призначенням пенсії та наголошено, що рішення про її призначення може бути прийнято відповідним управлінням ПФ України у районі, місті за місцем проживання (реєстрації) заявника в Україні за умови його особистого звернення або його уповноваженого представника з заявою та встановленої форми разом з документами, необхідними для призначення пенсії, не є рішенням про відмову у призначенні пенсії, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо визнання такої відмови протиправною.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача про безпідставність посилань в зазначеному листі на відсутність угоди між Україною та Ізраїлем щодо пенсійного забезпечення, а також не визначення на законодавчому рівні особливостей виплати пенсії громадянам, що постійно проживають за межами України, оскільки за приписами положень ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі №804/3217/18, від 24.09.2020 у справі №361/1348/17, від 20.04.2021 у справі №489/9660/14-а
Водночас, реалізація позивачем права на призначення пенсії повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі №1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1, а її нарахування можливе лише після призначення.
Як свідчать матеріали справи, позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, зокрема щодо подання заяви до органу Пенсійного фонду уповноваженого на її призначення. Відсутнє й рішення про відмову у призначенні пенсії, який відповідний орган Пенсійного фонду повинен прийняти за наслідками розгляду поданої заяви та доданого до неї пакету документів.
Крім того, в порушення вимог щодо законності та обгрунтованості судового рішення, зобов`язавши Лівобережне об`єднане УПУ в м. Києві нарахувати та в подальшому виплачувати позивачу пенсію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, суди не з`ясовували наявність умов та підстав, з якими закон пов`язує наявність у позивача права на обраний ним вид пенсії та чи було надано необхідний пакет документів для її призначення, а лише вирішували питання законності відмови відповідача щодо нарахування пенсії з огляду на місце проживання позивача за кордоном.
Також безпідставним є застосування судами попередніх інстанцій висновків Конституційного Суду України у рішенні №25-рп/2009 від 07.10.2009, оскільки такі стосуються визнання незаконними положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Водночас у цій справі судами не було встановлено факту призначення та припинення виплати пенсії позивачу, в тому числі до його виїзду за кордон, а сам позивач у своїх доводах покликається на те, що право на призначення пенсії він набув уже після виїзду за кордон.
Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог не можна визнати законними та обгрунтованими.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -