ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 807/727/18
адміністративне провадження № К/9901/10828/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №807/727/18
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2018 року (суд у складі головуючого судді - Плеханова З.Б.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року (суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Кузьмича С. М., суддів: Улицького В.З., Шавеля Р.М.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області, яким просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 від 03 липня 2018 року.
2. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що оскаржуваною постановою його повторно, після притягнення за ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до юридичної відповідальності одного виду (за ст. 265 Кодексу Законів про працю України) за одне і те саме правопорушення. Вважає, оскаржувану постанову протиправною, оскільки законодавства про працю не порушував.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Рішення судів мотивовані тим, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 03.07.2018 за № ЗК248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 винесена відповідачем не в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, а на підставі норм Кодексу Законів про працю України.
Тобто, в даному випадку до позивача застосовано два різні види юридичної відповідальності, що не суперечить Конституції України.
Постановою від 03.07.2018 за № ЗК248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 позивача притягнуто до фінансової відповідальності за те, що він як суб`єкт підприємницької діяльності порушив законодавства про працю, а саме - допустив до виконання робіт гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 без укладання з кожним із них трудового договору, чим порушено ч. 3 ст. 24 Кодексу Законів про працю України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
6. Касаційна скарга аргументована тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент перевірки працювали перший день за цивільно-правовими договорами від 13.06.2018, про їх приймання на роботу було повідомлено Державну фіскальну службу та 14.06.2018 з ними були укладенні трудові договори. А тому висновок викладений в акті перевірки про те, що вказані працівники були допущені до роботи без укладення трудового договору є помилковим. Крім цього вказує, що відповідач порушує вимоги ст. 61 Конституції України, за якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки оскаржуваною постановою ФОП ОСОБА_1 повторно, після притягнення за ст. 41 КУпАП, притягнуто до юридичної відповідальності одного виду за ст. 265 КЗпП України за одне і те саме правопорушення.
7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: cудді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П. ухвалою від 24 квітня 2019 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
8. У зв`язку із обранням до складу Великої Палати Верховного Суду судді-доповідача Анцупової Т.О. (відповідно до рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл касаційних скарг, зокрема, касаційної скарги у справі №807/727/18.
9. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стрелець Т.Г., судді: Стеценко С.Г., Тацій Л.В., справу передано головуючому судді.
10. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. На підставі наказу від 07.06.2018 № 96 про проведення інспекційного відвідування в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою АДРЕСА_1 на підставі заяви гр. ОСОБА_4, жителя АДРЕСА_2, головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Сумара А.Ф. було проведено інспекційне відвідування, за результатми якого складено акт № ЗК248/216/АВ від 14.06.2018.
12. В Акті зазначено про порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
13. Листом Управління Держпраці у Закарпатській області від 22.06.2018 року № 07-02/2138 Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 був повідомлений про час та дату розгляду справи. Даний лист був переданий телефонограмою 22.06.2018.
14. 22.06.2018 повноваженою особою відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення № ЗК248/216/АВ/П/ПТ за вчинене адміністративне правопорушення, яке передбачене ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо порушення законодавства про працю, а саме порушення вимог ст. 21, ч.3 ст. 24 КЗпП України, фактично допущено до роботи фізичних осіб - найманих працівників, без укладання з ними трудового договору.
15. На підставі висновків акту перевірки 03.07.2018 першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області прийнято постанову № ЗК248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в розмірі 223380, 00 грн, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу Законів про працю України за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.
16. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.09.2018 № 308/7187/18, яка набрала законної сили 24.09.2018 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч. 3 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
18. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
19. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
20. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
21. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
22. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №877-V).
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, серед іншого, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до п.п. 27-29 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.04.2018 року по справі № 823/708/17 (провадження № К/9901/747/17), заходи щодо притягнення до відповідальності - штрафи у сфері порушення законодавства про працю - застосовуються незалежно від факту усунення виявлених порушень та не можуть бути підставою для уникнення застосування контролюючими органами та органами у сфері нагляду зазначених заходів.
Судами встановлено, що оскаржувана постанова про накладення штрафу винесена уповноваженими посадовими особами № 23-24-46/0918-461 від 21.09.2017 про накладення штрафу у зв`язку з порушенням позивачем законодавства про працю в частині не оформлення трудових відносин із працівниками, які виконували трудові функції на підприємстві.
В акті інспекційного відвідування № ЗК248/216/АВ від 14.06.2018, зазначено наступне.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 здійснює свою діяльність в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою, АДРЕСА_1 на підставі Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 21.03.2014.
Під час проведення інспекційного відвідування з фотофіксацією за місцем здійснення діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 знаходилися і виконували роботу з викладки товару громадянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
14.06.2018 представником за довіреністю ОСОБА_5 були представлені договори про надання послуг, які укладені 13.06.2018 з громадянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Також були надані накази про прийом на роботу громадянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 13.06.2018, трудові договори від 14.06.2018, акти виконаних робіт та повідомлення фіскальної служби від 13.06.2018.
Стосовно укладення із названими вище особами цивільно-правових договорів колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст.ст.902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів зазанчає, що основною ознакою, яка відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений. Він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації). Не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийняття його на роботу на певну посаду.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Таким чином, відносини, які виникають з цивільно-правового договору послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між Замовником та Підрядником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі №813/2875/18.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є:
Коди КВЕД 45.32, 45.4, 47 (крім 47.73, 47.74, 47.26, 47.3) - Роздрібна торгівля, крім торгівлі транспортними засобами, мотоциклами, фармацевтичними, медичними, ортопедичними, підакцизними товарами, предметами мистецтва антикваріату.
Відповідно до Випуску № 65 "Торгівля та громадське харчування", Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України від 20.08.1999 № 918: " 18. ПРОДАВЕЦЬ НЕПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ 3-й розряд.
Завдання та обов`язки. Обслуговує покупців, показує товари, демонструє їх в дії, консультує щодо конструктивних особливостей окремих видів товарів, їх призначення, властивостей, якості, правил догляду за ними, цін, стану моди поточного сезону. Здійснює відмірювання, зважування, підрахування вартості покупки, зчитує сканером штрихкодові позначки товару, відбиває вартість покупки на електронному контрольно-касовому апараті (ЕККА) (або перевіряє реквізити поданого чека), видає покупку. Готує товар до продажу, розпаковує, розглядає зовнішній вигляд виробу, комплектує, перевіряє експлуатаційні властивості, підпрасовує. Готує робоче місце: перевіряє наявність та справність торгово-технологічного обладнання, інвентарю та інструментів, готує до роботи ЕККА або контрольно-касову книгу, отримує і готує пакувальний матеріал. Розміщує та викладає товари за групами, видами, сортами з урахуванням товарного сусідства, частоти попиту та зручності роботи. Заповнює та прикріплює ярлики ціни. Оформляє прилавкові вітрини. Підраховує гроші (чеки) та здає їх в установленому порядку. Звіряє суму реалізації з показаннями касового лічильника. Прибирає нереалізовані товари і тару. Готує товари до інвентаризації."
Згідно наданих позивачем договорів про надання послуг від 13.06.2018 за № 1 та № 2 з гр. ОСОБА_2 і гр. ОСОБА_3 замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання за плату надати індивідуально визначену послугу з упорядкування товару в магазині.
Згідно трудових договорів від 14.06.2018 з гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3, зазначено, що до функціональних обов`язків цих громадян на посаді касира торговельного залу також входить: розрахунок покупців, передпродажна підготовка, сортування та вивішування товару в торговий зал, пакування товару, консультація покупців стосовно ціни на товар, підтримка чистоти та порядку в торговому залі, контроль за збереженням товару і торгово-матеріальних цінностей, дотримання внутрішнього розпорядку та відповідних вимог щодо роботи магазину.
Згадані договори є безстроковими, укладеними на не визначений строк.
Згідно відомості про нарахування заробітної плати за червень 2018 року, громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як працівникам, з якими укладено трудові договори, заробітна плата не нарахована та не виплачена.
Відтак, колегія суддів погоджується зв исновками судів попередніх інстанцій, що цивільно-правові угоди з гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_6 передбачають виконання функцій, властивих саме найманому працівнику згідно класифікатора професій, а саме "продавець непродовольчих товарів", і спрямовані не на досягнення кінцевого результату, а на процес виконання функцій.
В обох договорах немає конкретно визначеного результату роботи, обсягу, терміну. Немає цього і в доданих до позовної заяви актах виконання робіт (надання послуг).
Із долучених до матеріалів справи фотографій, зроблених під час інспекційного відвідування, суди встановили, що гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_6 працюють у магазині "Одяг з Європи" за прилавком, сортують товар, надають консультації відвідувачам, розраховують покупців, тобто виконують функції властиві касиру торговельного залу за трудовим договором.
Вказане свідчить про факт виконання гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 функціональних обов`язків касира торговельного залу та не може регулюватися цивільно-правовими відносинами.
Оскільки гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 виконували на користь суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 роботу, яка збігається з видом його економічної діяльності, і такі роботи повинні були виконувати тільки та підставі трудового договору, суди правильно зазначили, що вказані особи, вступереч вимогам статті 24 КЗпП України, були допущені до роботи ФОП ОСОБА_1 без укладення з ними трудових договорів.
23. Стосовно доводів касатора про те, що його було двічі притягнуто до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Частиною 2 ст. 265 КЗпП України визначено перелік порушень законодавства про працю, за які юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу.
Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, ч. 2 ст. 265 КЗпП і ч. 3 ст. 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Як зазначено вище згідно ч. 3 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями.
Відповідно до ст. 27 КУпАП штрафом є грошове стягнення, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення.
Оскільки наявність у частині третій статті 265 Кодексу законів про працю України прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю є неправильним.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18 (К/9901/68351/18).
Відтак, штраф за ч. 2 ст. 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, що в свою чергу не є тотожними поняттями/наслідками/санкціями і вказує на відсутність притягнення позивача двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
24. В матеріалах справи наявна копія постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.09.2018 у справі № 308/7187/18, яка набрала законної сили 24.09.2018 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП згідно, якої провадження закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
Статтею 78 КАС України передбачено підстави звільнення від доказування.
Так відповідно до ч. 6 цієї статті постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Разом з тим, як обґрунтованого зазначили суди попередніх інстанцій, висновки, покладені в основу наведеного вище судового рішення у справі № 308/7187/18 не мають правових наслідків для розгляду цієї адміністративної справи, оскільки стосувалися виключно питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, визначеного ст.41 КУпАП.
Натомість, у справі, яка розглядається, предметом судового розгляду є порушення позивачем норм КЗпП України.
25. Зважаючи на вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
26. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
27. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
28. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
29. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду