ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 826/18233/15
адміністративне провадження № К/9901/40478/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
представника Позивача: Перепелиці А.В.,
представника Відповідача: Деміхіна О.М.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2021 року (суддя Пащенко К.С.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року (судді: Собків Я.М., Глущенко Я.Б., Черпіцька Л.Т.)
у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (надалі також - Позивач, ПАТ "Укранфта") звернулось до суду з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням поданих уточнень, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 2 липня 2015 року №0021461503, від 16 червня 2015 року №0020251503, від 16 червня 2015 року №0020261503, податкову вимогу від 3 квітня 2015 року №1632-25, податкове повідомлення-рішення від 29 липня 2015 року №0023131503, від 18 вересня 2015 року №0025981503.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року прийнято відмову Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" від позову в частині позовних вимог та закрито провадження в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 2 липня 2015 року №0021461503, від 16 червня 2015 року №0020251503, від 16 червня 2015 року №0020261503, від 29 липня 2015 року №0023131503, від 18 вересня 2015 року №0025981503.
В обґрунтування невідповідності вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) податкової вимоги від 3 квітня 2015 року №1632-25 Позивач стверджував, що контролюючий орган, який застосував штрафні фінансові санкції та нарахував пеню, починаючи з 12 березня 2015 року, здійснив такий розрахунок всупереч нормам Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), що діяли на дату такого розрахунку.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 03 квітня 2015 року № 1632-25 ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, висновки якого не спростовані апеляційним судом, виходив із того, що оскільки останній день строку подання податкової декларації про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи за 2014 рік було 2 березня 2015 року, то 12 березня 2015 року - останній день строку сплати податкових зобов`язань. Таким чином, оскільки самостійно задекларована сума податкового зобов`язання з податку на прибуток, яка в інтегрованій картці товариства обліковувалась як податковий борг, станом на 12 березня 2015 не була узгодженою, визначена у вимозі відповідна сума обрахована Відповідачем неправомірно.
При цьому, як зазначено судами, з інтегрованої картки платника податків випливає, що в якості підстав для нарахування зазначено "…невизначений документ N AUTOPEN…та Декларація N 217/16-01-15-03-29 від 11.03.2015…", проте доказів подання платником зазначеної декларації контролюючим органом не надано, матеріали справи містять лише декларацію про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи за 2014 рік (від 2 березня 2015 року №9081354896).
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішеннями судів першої тп апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року в частині задоволених позовних вимог та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому Відповідач підставою касаційного оскарження визначив пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві на касаційну скаргу Позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
За змістом встановлених під час розгляду справи обставин, Позивач отримав податкову вимогу ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області від 3 квітня 2015 року № 1632-25, згідно з якою станом на 3 квітня 2015 року за платником податку (код ЄДРПОУ 403739509) обліковується сума податкового боргу за узгодженим грошовим зобов`язанням з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 47384408,92 грн (в т.ч. за основним платежем - 46289125,32 грн, пеня - 95283,60 грн).
Нафтогазовидобувним управлінням "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" було подано до ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області податкову декларацію про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи за 2014 рік, якою самостійно визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток від спільної діяльності за останній календарний квартал звітного (податкового) періоду.
З інтегрованої картки платника податків (надалі також - ІКП)- (Договір про СД від 24 грудня 1997 року №999/97 - уповноважена особа НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта"), платіж 11021000 (податок на прибуток приватних підприємств) (т. 1, а.с. 60-69) випливає, що в якості підстав для нарахування зазначено "…невизначений документ N AUTOPEN…на Декларація N 217/16-01-15-03-29 від 11 березня 2015…".
Проте, доказів подання платником зазначеної декларації контролюючим органом не надано, матеріали справи містять лише декларацію про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи за 2014 рік (від 02 березня 2015 року № 9081354896).
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди, ухвалюючи рішення про задоволення позову, не врахували, що подання податкових декларацій з податку на прибуток за 2014 рік для базового звітного (податкового) періоду - календарного року здійснювалося протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду. Отже, граничний строк подання податкової декларації з податку на прибуток за 2014 рік припадав на 1 березня 2015 року (неділя), разом з тим Податковим кодексом України не передбачено перенесення терміну сплати податків і зборів у зв`язку з перенесенням термінів подання податкових декларацій.
Тобто, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку подання податкової декларації (без урахування перенесення термінів подання звітності у зв`язку з вихідними чи святковими днями).
Наведене свідчить, що пеня, нарахована в ІКП Позивача з податку на прибуток,розрахована з урахуванням граничного строку сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на прибуток (11 березня 2015 року) починаючи з 12 березня 2015 року та закінчуючи днем зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Укрнафта" в частині скасування податкової вимоги, як вказує Відповідач, суди попередніх інстанцій обмежилися лише наданням оцінки щодо нарахування в ІКП Позивача пені без урахування складу всієї суми податкового боргу, визначеного в оскаржуваній податковій вимозі. Сума податкового боргу, на яку сформовано податкову вимогу, складається з узгодженого грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств по податковій декларації № 9081354896 від 2 березня 2015 року в сумі 47289125,32 грн, яка залишилась несплаченою станом на 3 квітня 2015 року, та пені в сумі 95283,60 грн.
Податкову вимогу скасовано лише на підставі невірно обрахованої Відповідачем пені, натомість, у ході розгляду справи не спростовано невиконання податкового обов`язку по сплаті податку на прибуток за 2014 рік по податковій деклараціїʼ №9081354896 від 2 березня 2015 року. Отже, скасовуючи податкову вимогу в повному обсязі, як вважає Відповідач, суди попередніх інстанцій фактично звільнили Позивача від обов`язку сплатити суми податкового боргу у вигляді основного зобов`язання самостійно визначеного платником в податковій декларації №9081354896 від 2 березня 2015 року.
Відповідач звертає увагу також й на те, що до даних правовідносин судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 20 серпня 2020 року У справі № 820/5871/16, від 4 червня 2021 року у справі № 818/1705/16, та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 804/4602/16.
Також, на думку Відповідача, судами не враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11 вересня 2020 у справі № 804/2924/17, згідно з якою суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті вимог та встановивши факт несплати платником податків податкового зобов`язання, що має наслідком нарахування пені за певний період часу, мають всі повноваження визначити такий період та розрахувати суму пені, належної до стягнення. Також суди, мають право зобов`язати компетентний орган - податковий орган здійснити розрахунок суми пені за певний період часу та надати його суду для врахування при прийнятті рішення.
Відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій не встановлено фактичні обставини у справі в частині факту несплати на момент винесення оскаржуваної податкової вимоги основної суми податкового боргу у вигляді зобов`язання самостійно визначеного платником в податковій декларації № 9081354896 від 2 березня 2015 в сумі 47289125,32 грн. Щодо правомірності нарахування пені судами не враховано витяг з ІКП платника з податку на прибуток, що є належним доказом, який має значення для правильного вирішення справи в цій частині, що є порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником Відповідача надано пояснення, згідно з якими Позивач задекларував зобов`язання зі сплати податку на прибуток підприємств саме на підставі декларації про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи за 2014 рік (від 2 березня 2015 року №9081354896), натомість у матеріалах справи містяться витяги з ІКП, які містять інформацію про те, що нарахування зобов`язань визначено як і на підставі зазначеної вище декларації так і декларації N 217/16-01-15-03-29 від 11 березня 2015 року. Вказане обумовлено законодавчими змінами щодо правил формування даних ІКП і не спростовує самого факту наявності узгоджених податкових зобов`язань на підставі поданої декларації.
3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції законними та обґрунтованими, Позивач посилається на те, що судами надано юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджується протиправність спірної у справи податкової вимоги.
Позивач звертає увагу на те, що оскільки останній день строку подання податкової декларації про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи за 2014 рік було 2 березня 2015 року, відповідно 12 березня 2015 року було останнім днем строку сплати податкових зобов`язань. Враховуючи вказане, Відповідач, який нарахував пеню, починаючи з 12 березня 2015 року, здійснив такий розрахунок всупереч нормам Податкового кодексу України, що діяв на дату такого розрахунку.
Як стверджує Позивач, дані ІКП не є первинними документами, оскільки мають похідний від них характер та є результатом відображення, систематизації та узагальнення первинних показників, що містяться у первинних документах. ПАТ "Укрнафта" вважає, що дані ІКП лише підтверджують факт фіксування у ІКП певних облікових операцій та не можуть бути використані у якості доказів в даній справі, оскільки дані ІКП формуються не лише на підставі первинних документів, наданих платником податків, але й на підставі дій працівників контролюючого органу. Дані ІКП відображають результат рознесення сплачених Позивачем коштів в оплату на погашення податкового боргу минулих періодів, яке виконано відповідними працівниками контролюючого органу, і без перевірки правомірності такого рознесення вважати дані, відображені в ІКП - достовірними, правових підстав немає.
Позивачем звернуто увагу на позицію Верховного Суду щодо відсутності правовстановлюючого характеру даних ІКП. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 серпня 2018 року у справі №818/1477/17, зазначив:
"Організація роботи з інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу, забезпечення зберігання в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику в порядку передбаченому Главою 7 Розділу II Податкового Кодексу України отриманої податкової інформації щодо платників податків, забезпечення організації діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі Порядку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 N422 не створює для землекористувачів обов`язку сплачувати земельний податок, не змінює розміру цього податку та строків його сплати.... З огляду на вищевикладене, суди повинні встановити факт наявності у відповідача обов`язку сплачувати земельний податок, встановити його розмір, оцінити надані сторонами докази щодо здійснення землекористувачем сплати орендної плати та наявності у відповідача узгодженого податкового зобов`язання з земельного податку, і в залежності від цього визначитися з обґрунтованістю доводів ДФС про наявність у податкового боргу та його розміру."
Враховуючи зазначене, на думку Позивача, суди першої та апеляційної інстанцій, прийняли законне та обґрунтоване рішення, що відповідає нормам матеріального права і доводами касаційної скарги Відповідача вказане не спростовується.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача, Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правильність наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки оскаржуваному Позивачем індивідуальному акту в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при його прийнятті, Суд звертає увагу на наступне правове регулювання.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога є письмовою вимогою контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Статтею 59 ПК України передбачено, що податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Таким чином, податкова вимога як письмове рішення органу стягнення містить вимогу до платника податків сплатити податковий борг, який складається з сум узгоджених грошових зобов`язань (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), не сплачених платником податків у встановлені ПК України строки та пені.
За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.39 та 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України:
- грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
- податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк.
Отже, грошове зобов`язання платника податків складається з сум податкових зобов`язань, тобто сум податків та зборів, штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог податкового законодавства, а також санкцій за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
З урахуванням наведеного, для цілей вирішення питання щодо правомірності оскаржуваної вимоги є встановлення обставин щодо узгодженості зобов`язань, що зазначені у податковій вимозі.
Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Позивач стверджував, що обов`язок щодо сплати визначених ним податкових зобов`язань тривав до 12 березня 2015 року.
Надаючи оцінку цим доводам, Суд звертає увагу на таке.
За змістом норм статті 36 ПК України платники податків обтяжені податковими обов`язками. Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (пункт 36.1 статті 36 ПК України).
Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов`язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи (пункт 38.3. статті 38 ПК).
Порядок декларування та сплати податку на прибуток підприємств відповідно до розділу ІІІ ПК України, а також щомісячних авансових внесків з цього податку встановлено з урахуванням пункту 57.1 статті 57 та пункту 9 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України.
Згідно з пунктом 9 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК України (у редакції із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII) у січні - грудні 2015 року платники зобов`язані сплачувати щомісячні авансові внески з податку на прибуток підприємств відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року. При цьому сума щомісячних авансових внесків за березень - травень 2016 року обчислюється у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку на прибуток підприємств за 2014 звітний (податковий) рік.
Відповідно до абзацу першого пункту 57.1. статті 57 ПК України у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Податкова декларація та розрахунок щомісячних авансових внесків за базовий звітний (податковий) рік подаються протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (абзаци чотирнадцятий пункту 57.1 ПК України).
Згідно з пунктом 49.20 статті 49 ПК України якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
У вказаному пункті статті 49 ПК України немає поняття "переноситься", а вжито термін "вважається", що не допускає жодних двозначних трактувань.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Керуючись вищезазначеним, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 9 червня 2015 року у справі №21-18а15 дійшла висновку, що у разі якщо останній день строку подання податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України, припадає на вихідний або святковий день, граничним строком подання такої декларації є перший після нього робочий день. Тому початок перебігу встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК України десятиденного строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов`язання пов`язаний саме із таким робочим днем.
Такий підхід прослідковується із правових висновків Верховного Суду у постановах від 2 квітня 2020 року у справі №813/4630/16, від 25 квітня 2019 року у справі №804/15246/15.
Таким чином, граничним строком подання вказаної декларації правильно вважати операційний (банківський) день, що настає за вихідним днем - 02 березня 2015 року (понеділок). А тому платники податків були зобов`язані сплатити податок на прибуток за 2014 рік протягом 10 календарних днів, що настають за 2 березня 2015 року - до 12 березня 2015 року включно.
За змістом абзацу "а" підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.
Відповідно до пункту 129.4 статті 129 ПК України пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
Відтак, варто погодитися із висновками судів про неправомірність нарахування пені за 12 березня 2015 року.
При цьому, як підтверджується матеріалами справи та слідує зі змісту касаційної скарги, пеня нараховувалась Позивачу не лише за 12 березня 2015 року, а й за несвоєчасну сплату зобов`язань поза межами цього строку, а саме: з 12 березня по 17 березня 2015 року, з 12 березня по 18 березня 2015 року, з 12 березня по 29 березня 2015 року), що підтверджується копією розрахунку пені (том 2, а.с.169).
Разом із тим, суди, ухвалюючи рішення, скасували податкову вимогу у повному обсязі.
При цьому, у постанові від 11 вересня 2020 у справі № 804/2924/17, на яку послався Відповідач у касаційній скарзі, сформовано висновок, відповідно до якого, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті вимог та встановивши факт несплати платником податків податкового зобов`язання, що має наслідком нарахування пені за певний період часу, мають всі повноваження визначити такий період та розрахувати суму пені, належної до стягнення. Також суди мають право зобов`язати компетентний орган - податковий орган здійснити розрахунок суми пені за певний період часу та надати його суду для врахування при прийнятті рішення.
Втім, вирішуючи спір у цій справі щодо правомірності вимоги, суди попередніх інстанцій не встановили саме яку суму пені нараховано Відповідачем внаслідок несплати зобов`язань саме 12 березня 2015 року, а відтак дійшли до передчасного висновку про неправомірність нарахування пені за увесь проміжок часу несплати Позивачем відповідних сум податкового зобов`язання (а саме з 12 березня по 17 березня 2015 року, з 12 березня по 18 березня 2015 року, з 12 березня по 29 березня 2015 року), що підтверджується копією розрахунку пені (том 2, а.с.169).
Наведене вище свідчить про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій наведених висновків Верховного Суду.
Скасовуючи податковому вимогу, суди зазначили, що з інтегрованої картки платника податків - (Договір про СД від 24 грудня 1997 року № 999/97 - уповноважена особа НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта"), платіж 11021000 (податок на прибуток приватних підприємств) випливає, що підставою для нарахування зазначено "…невизначений документ N AUTOPEN…на Декларація N217/16-01-15-03-29 від 11 березня 2015…", проте, доказів подання платником зазначеної декларації контролюючим органом не надано, матеріали справи містять лише декларацію про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи за 2014 рік (від 2 березня 2015 року №9081354896).
При цьому суди послались на дані інтегрованої картки платника податків, роздруківка якої міститься в томі 1, а.с. 60-69.
Разом з тим, у матеріалах справи містяться розруківки інтегрованої картки (том 2, а.с. 169-171; том 2, а.с.215-219; 234-238), зміст яких свідчить про те, що нарахування зобов`язання у розмірі 52659897 грн відбулось саме на підставі декларації від 2 березня 2015 року №9081354896.
Про це нарахування зобов`язань саме на підставі такої декларації Відповідач неодноразово вказував під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції, не заперечував факту декларування 52659897 грн під час розгляду справи і Позивач.
Разом з тим, незважаючи на те, що відповідні витяги із інтегрованої картки платника податків мали суперечності щодо дати та номера декларації, на підставі, зокрема, якої сформовано дані про наявність податкового боргу, суди попередніх інстанцій, не перевірили відповідні витяги з інтегрованої картки на предмет їх достовірності, не співставили дані, зазначені у таких витягах з ІКП, не встановили чим обумовлені розбіжності щодо дати та номера декларації, та не констатували чи дійсно Позивачем вчинялись дії щодо визначення зобов`язань у розмірі 52659897 грн, а відтак і не встановили обставин наявності податкового боргу, зазначеного у вимозі, з приводу правомірності якої виник спір.
З викладеного слідує, що суди не врахували відповідної практики Верховного Суду, не дотрималися вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Без належного з`ясування наведених обставин та дослідження усіх відповідних доказів суди дійшли передчасного висновку про необхідність скасування податкової вимоги, з приводу правомірності якої виник спір.
Наведені порушення не можуть бути усунуті Судом самостійно в силу встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України меж розгляду справи, згідно з якими суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.