ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2022 року
м. Київ
справа № 320/4377/20
адміністративне провадження № К/9901/4745/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у попередньому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року (головуюча суддя Терлецька О.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2021 року (головуюча суддя - Ганечко О.М., судді - Кузьменко В.В., Василенко Я.М.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший столичний хлібозавод" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про скасування рішення,
установив:
У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший столичний хлібозавод" (далі - ТОВ "Перший столичний хлібозавод", Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області), в якому просило скасувати рішення №0003113305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24 березня 2020 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У розрізі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування в сукупному взаємозв`язку положень пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85, підпунктів "а", "б" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 10 статті 1, пункту 1 частини першої статті 7, пунктів 2, 5 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Заявник касаційної скарги наполягає на тому, що позивачем не утримано та не перераховано до бюджету єдиний внесок за 2017-2019 роки з доходу, отриманого як додаткове благо, в сумі 4ʼ 762ʼ 135,72 грн з коштів, які було виділено на закупівлю палива, а також коштів, перерахованих на розрахунковий рахунок як виплати за надані послуги проживання, харчування. Зокрема, відповідач вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про пов`язаність обставин щодо списання позивачем паливно-мастильних матеріалів саме зі здійсненням власної господарської діяльності, оскільки надані позивачем до суду документи у своїй сукупності не доводять зв`язок між понесеними витратами товариства та його господарською діяльністю. Більш того, зазначає, що позивачем до перевірки позивачем не надавалися документи, запитувані контролюючим органом, та які були взяті до уваги судами попередніх інстанцій.
Наполягаючи на порушенні судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України) відповідач вказує на порушення судами норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (суди не дослідили зібрані у справі докази та неправильно встановили обставини справи). Зокрема, відповідач звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо неутримання та неперерахування позивачем податку на доходи фізичних осіб з доходу, отриманого як додаткове благо, у сумі 33ʼ 260,00 грн від Закарпатської філії ТОВ "ГОТІС" санаторій "Гірська Тиса", а також з доходу, отриманого як додаткове благо, в сумі 516ʼ 122,51 грн від ТОВ "Роксана" (комплекс відпочинку "ВИШЕГРАД") з коштів, перерахованих на розрахунковий рахунок як виплати за надані послуги проживання, харчування, лікування.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, повністю погоджуючись із висновками та мотивами, з яких виходили суди. Наголошує на тому, що до перевірки ним надано документи, запитувані контролюючим органом, однак такі не були враховані й не відображені в акті перевірки. Більш того, стверджує, що відповідні підтверджуючі документи ним надавалися разом із запереченнями на акт перевірки, однак також були проігноровані відповідачем.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ "Перший столичний хлібозавод" зареєстроване як платник податків, основним видом діяльності Товариства за КВЕД є 10.71 виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання.
Посадовими особами ГУ ДПС у Київській області проведено документальну виїзну планову перевірку ТОВ "Перший столичний хлібозавод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2017 року по 30 вересня 2019 року, за результатами якої 18 лютого 2020 року складено акт.
Так, проведеною податковою перевіркою з`ясовано, що Товариством не утримано та не перераховано до бюджету єдиний внесок за 2017-2019 роки з доходу, отриманого як додаткове благо, в сумі 4ʼ 212ʼ 753,21 грн, які було виділено на закупівлю палива для автомобілів, що фактично не належать підприємству. Також, перевіркою встановлено, що позивачем не утримано та не перераховано податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік з доходу, отриманого як додаткове благо, в сумі 33ʼ260,00 грн, з Закарпатської філії ТОВ "ГОТІС" санаторій "Гірська Тиса" з коштів, перерахованих на розрахунковий рахунок як виплати за надані послуги проживання, харчування, лікування; не утримано та не перераховано податок на доходи фізичних осіб за 2017-2019 роки з доходу, отриманого як додаткове благо, в сумі 516ʼ 122,51 грн, з ТОВ "Роксана" (комплекс відпочинку "ВИШЕГРАД") з коштів, перерахованих на розрахунковий рахунок, як виплати за надані послуги проживання, харчування, лікування.
Перевіркою, серед іншого, констатовано порушення позивачем підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2017-2019 роки в розмірі 858ʼ 184,42 грн, та пункту 1 частини першої статті 7, пунктів 1, 2, 5 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2019 роки в розмірі 1ʼ 047ʼ 669,86 грн.
На підставі встановлених перевіркою порушень відповідачем прийнято низку податкових повідомлень-рішень, вимогу про сплату боргу (оскаржені позивачем в межах іншого судового провадження), а також рішення від 24 березня 2020 року №0003113305, яким до позивача застосовано штрафні санкції за донарахування відповідних органом доходів і зборів своєчасно ненарахованого єдиного внеску у розмірі 209ʼ 533,97 грн, яке є предметом розгляду в цій справі.
За наслідками процедури адміністративного оскарження рішення від 24 березня 2020 року №0003113305 залишене без змін, після чого позивач оскаржив його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився й апеляційний суд, виходив з того, що кошти, які були виділені підприємством на закупівлю палива (вартість палива), не підпадають під ознаки додаткового блага, поняття якого визначено підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а тому з такого доходу не сплачується єдиний внесок.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Розділом IV ПК України регламентовано елементи податку на доходи фізичних осіб.
За приписами пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, серед іншого, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді:
а) вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах;
б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств. Додатково до винятків, передбачених підпунктом "а" цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а також кошти, вартість послуг, проживання, проїзду, харчування, спортивного одягу, аксесуарів, взуття та інвентарю, колясок для інвалідів, у тому числі які призначені для участі інвалідів в фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах, лікарських та медико-відновлюваних засобів та інших доходів, наданих (виплачених) платнику податку - учаснику спортивних (крім професійного спорту), фізкультурно-оздоровчих заходів, заходів з фізкультурно-оздоровчої діяльності та фізкультурно-спортивної реабілітації, що фінансуються з бюджету та/або бюджетними організаціями, іншими неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату надання таких коштів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регламентовано Законом України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
За приписами пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, серед іншого, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Надаючи оцінку встановленим у ході перевірки обставинам, суди попередніх інстанцій з`ясували, що ТОВ "Перший столичний хлібозавод" є виробником хлібобулочної продукції, що реалізується в місті Києві та Київській області; розташоване у Вишгородському районі Київської області в селі Нові Петрівці. Для здійснення господарської діяльності та розповсюдження виробленої продукції (як-от пошук нових клієнтів; налагодження системи фірмової торгівлі; поширення ринку реалізації хлібобулочної продукції; реалізація допоміжних дій, спрямованих на забезпечення реалізації основної діяльності підприємства: робота по приєднанню фірмових кіосків та заводу в цілому до електропостачання та газопостачання, забезпечення підприємства сировиною та обладнанням, здійснення адміністративної, юридичної, бухгалтерської роботи тощо) необхідним є використання легкового автотранспорту, оскільки для виконання перерахованих вище напрямків господарської діяльності вантажні машини, придбані підприємством для розвезення хлібобулочної продукції, - не підходять. Відтак, з метою належного та ефективного ведення господарської діяльності Товариство орендувало транспортні засоби у фізичних осіб (згідно з нотаріально посвідченими договорами оренди), при цьому, орендодавці (які є працівниками Товариства) отримують дохід лише у вигляді орендної плати, з якої позивач, як податковий агент, сплачує податок з доходу фізичних осіб за орендодавця в сумі, визначеній згідно з положеннями пункту 167.1 статті 167 ПК України. Своєю чергою придбане ТОВ "Перший столичний хлібозавод" паливо, яке надане орендодавцям для заправлення автомобілів, списується відповідно до облікової політики підприємства згідно з наказом про норми списання палива по підприємству №362 від 26 липня 2018 року.
Наведене зумовило висновок судів попередніх інстанцій про те, що у разі встановлення факту використання придбаних паливно-мастильних матеріалів для забезпечення досягнення цілей господарської діяльності підприємства, останнє не збільшує загальний майновий стан орендодавця, не забезпечує приріст активів у тій чи іншій формі та, відповідно, не може вважатися доходом платника податків, який підлягає оподаткуванню єдиним внеском, або додатковим благом.
Так, судами з`ясовано, що орендовані легкові автомобілі використовуються на підприємстві виключно в господарських цілях, а пальне закуповується Товариством для забезпечення його роботи в цілому, про що зазначається у договорах оренди транспортних засобів (для службових поїздок персоналу орендаря та перевезення вантажів вагою до 300 кг тощо).
Відповідно до наказу ТОВ "Перший столичний хлібозавод" від 3 січня 2017 року №2 усі транспортні засоби, які використовуються у господарській діяльності Товариства, закріплено за напрямками їх виробничого призначення та призначено відповідальну особу.
Також, судами встановлено, що наказом ТОВ "Перший столичний хлібозавод" від 3 січня 2017 року №3 закріплено транспортні засоби за структурними підрозділами Товариства для виконання розпоряджень керівництва з метою забезпечення стабільної та продуктивної роботи підприємства: Hyundai - директор; Peugeot Partner - відділ постачання; ІЖ, Mitsubishi - транспортний відділ; Ford Taurus - бухгалтерія; Ford Escort, Skoda Fabia Ambiente, Opel Astra, Hyundai 130, Fiat Doblo Combi - комерційний відділ; ГАЗ - технічний відділ. Керівникам структурних підрозділів наказано контролювати використання транспорту тільки для господарських потреб та правильно заповнювати шляхові (подорожні) листи. Згідно з наказом ТОВ "Перший столичний хлібозавод" від 7 червня 2017 року №51 транспортний засіб Mitsubishi Lancer закріплено за комерційним відділом товариства для виконання розпоряджень керівництва з метою забезпечення стабільної та продуктивної роботи підприємства.
Окрім того, наказом ТОВ "Перший столичний хлібзавод" від 26 липня 2018 року №362 "Про затвердження норм списання палива автомобільного транспорту Товариства з 1 серпня 2018 року встановлено норми використання палива автомобілів. Згідно з додатком №1 до означеного наказу визначено норми використання палива для кожного з автомобілів протяжністю 100 км по місту та по району.
Судами попередніх інстанцій також з`ясовано, що позивачем оформлялися реєстри подорожніх листів службового легкового автомобіля щодо орендованих для здійснення господарської діяльності автомобілів за період січень 2018 - липень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 - вересень 2019 року, липень 2017 - листопад 2017 року помісячно.
З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку про помилковість доводів контролюючого органу про те, що вартість пального, використаного працівниками підприємства для заправки автомобілів з метою виконання службових обов`язків, пов`язаних з господарською діяльністю товариства, є додатковим благом і підлягає оподаткуванню, адже використання автомобілів здійснювалось на підставі нотаріально оформлених договорів оренди та відповідних наказів по підприємству, саме з особами, які перебувають у трудових відносинах з позивачем.
Тобто, вартість палива не включається ані до заробітної плати за жодним видом виплат, ані до винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, ані до отриманого безоплатно майна, не підпадають означені суми й під ознаки компенсаційних виплат. За таких обставин, на переконання судів попередніх інстанцій, відсутня така ознака (елемент) додаткового блага, як отримання певних вигод/пільг від отриманих товарів/речей, що давало б правові підстави позивачу відносити витрати на придбане за безготівковий розрахунок пальне до складу витрат на збут підприємства.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що кошти, які були виділені підприємством на закупівлю палива (вартість палива), не підпадають під ознаки додаткового блага, поняття якого визначено підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, як на цьому наполягає відповідач.
При вирішенні спору судами, у вимірі доводів відповідача, також було враховано, що позивач надав усі необхідні документи на запити контролюючого органу, в тому числі й нотаріально посвідчені договори оренди, однак вони не були враховані під час перевірки.
Окрім того, судами взято до уваги, що відповідач в акті перевірки визначив доходом, отриманим як додаткове благо, кошти в сумі 4ʼ 212ʼ 753,21 грн, які було виділено на закупівлю бензину А-95, на автомобілі, які фактично не належать ТОВ "Перший столичний хлібозавод". Проте, як з`ясували суди, означена сума не відповідає дійсності, оскільки посадовими особами відповідача взято до уваги роздруківку оборотно-сальдової відомості по рахунку 203 за період липень 2017 року - вересень 2019 року у звернутому вигляді, де дійсно відображений сукупний розхід підприємства по бензину А-95 у сумі 4ʼ 212ʼ 753,21 грн, однак, за умови подальшого розкриття даного рахунку видно, що сума в розмірі 1ʼ 877ʼ 312,05 грн і 6ʼ 202,80 грн є переміщенням палива між складами, а до загального переліку включені не тільки орендовані автомобілі, а й автомобілі, що є власністю товариства. Отже, сума визначеної контролюючим органом вимоги про сплату єдиного внеску, на яку нараховано штраф згідно зі спірним рішенням, є необґрунтованою та непідтвердженою.
У касаційній скарзі відповідач наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо неутримання та неперерахування позивачем податку на доходи фізичних осіб з доходу, отриманого як додаткове благо, у сумі 33ʼ260,00 грн від Закарпатської філії ТОВ "ГОТІС" санаторій "Гірська Тиса", а також з доходу, отриманого як додаткове благо, в сумі 516ʼ122,51 грн від ТОВ "Роксана" (комплекс відпочинку "ВИШЕГРАД") з коштів, перерахованих на розрахунковий рахунок як виплати за надані послуги проживання, харчування, лікування.
Поряд із тим, як вбачається з акта перевірки (пункт 3.1.6) перевіркою правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлено лише те, що підприємством не утримано та не перераховано єдиного внеску за 2017-2019 року з доходу, отриманого як додаткове благо, з коштів, які було виділено на закупівлю палива, на чому і зосередили увагу суди попередніх інстанцій. Щодо будь-якого іншого доходу, з якого позивачем не сплачено єдиний внесок, в означеному розділі висновків акта перевірки не йдеться. Розшифровки штрафних санкцій до оскаржуваного рішення, з якого можна було б виокремити нараховані контролюючим органом суми штрафних санкцій до матеріалів справи відповідачем теж не надано.
Крім того, колегія суддів враховує, що судовими рішеннями у справі №320/5412/20, які набрали законної сили, за позовом ТОВ "Перший столичний хлібозавод" до ГУ ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 березня 2020 року №№0003093305, 0003103305, від 12 серпня 2020 року №0005493305, №0005523305 (прийнятих за наслідками тієї ж податкової перевірки), встановлено, що витрати на проживання та харчування представників виробника фірми J4 s.r.o. Чеська республіка в ТОВ "Роксана" були понесені позивачем на підставі та на виконання умов договору поставки №14/05, укладеного з ТОВ "Бердичівський хлібзавод", в частині забезпечення представників виробника фірми J4 s.r.o. Чеська республіка, які здійснюватимуть монтажні та пусконалагоджувальні роботи, за власний рахунок житлом готельного типу та харчуванням. Тож, за висновком судів, такі витрати позивача не є додатковим благом і не підлягають оподаткуванню відповідними податками та зборами. Судами також було установлено правомірність формування ТОВ "Перший столичний хлібокомбінат" його витрат на проживання і харчування осіб в ТОВ "ГОТІС" (санаторій "Гірська Тиса") та відсутність факту отримання додаткового блага у вимірі означеного епізоду.
Отже, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень судами норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України).
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), то скаржником не обґрунтовано, у чому саме полягає помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені відповідачем під час слухань цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій, і з урахуванням яких суди вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.
Доводи заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, натомість, такі зводяться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
У зв`язку з цим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду