ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2022 року
м. Київ
справа № 700/512/17
адміністративне провадження № К/9901/1136/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №700/512/17
за позовом ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради про визнання та скасування рішення органу місцевого самоврядування, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 05 березня 2018 року (суд у складі головуючого судді - Яценко Г.М.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Безименної Н.В., суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 17 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лисянської селищної ради, в якому просив визнати незаконним та скасувати п.13 рішення Лисянської селищної ради №8-3/VII від 02 червня 2016 року про надання дозволу територіальній громаді смт.Лисянка в особі Лисянської селищної ради на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га громадської забудови за адресою АДРЕСА_1 в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування із земель комунальної власності Лисянської селищної ради.
2. Позовна заява мотивована тим, що оскаржуване рішення порушує право позивача на користування частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 та отримання даної земельної ділянки у власність.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 05 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
4. Рішення судів мотивовані тим, що позивач не використав право мовчазної згоди на отримання спірної земельної ділянки. Про прийняття оскаржуваного рішення було належним чином повідомлено шляхом його розміщення у громадсько-політичній газеті "Понад. Тікичем", на офіційному сайті Лисянської селищної ради та стенді в адміністративному приміщенні селищної ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення. Позовні вимоги задовольнити повністю.
6. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення Лисянської селищної ради №8-3/VII від 02 червня 2016 року, в тому числі у п.13, офіційно не оприлюднювалось, а тому чинності не набрало та не створює прав та обов`язків. Позивач є законним користувачем спірної земельної ділянки на підставі ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України.
7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: cудді-доповідача - Анцупової Т. О., суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П. ухвалою від 21 січня 2019 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
8. У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №13), призначений повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційних скарг сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.
9. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
11. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
12. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
13. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
14. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
15. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.
16. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
17. Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У відповідності до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
18. Як вбачається зі встановлених по справі обставин, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного права володіти земельною ділянкою (наявністю перешкод для набуття у власність земельної ділянки), зазначивши, що він є власником земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,0457 га, яка розташована по АДРЕСА_1, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЧР №028574 (а.с.137). Спірна земельна ділянка прилягає до належної йому земельної ділянка та використовується ним для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
19. Підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що спірним рішенням № 8-3/VII від 02.06.2016 року надано дозвіл територіальній громаді смт. Лисянка в особі Лисянської селищної ради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,07 га громадської забудови за адресою: АДРЕСА_1 в постійне користування, що порушує право позивача на користування та приватизацію частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
У касаційній скарзі позивач вказує, що він неодноразово звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність. Проте, відповідачем не було прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду його заяв.
Колегія суддів також звертає увагу на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №700/670/16-ц за позовом Лисянської селищної ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
У справі №700/670/16-ц Лисянська селищна рада мотивувала позовні вимоги рішенням Лисянської селищної ради №8-3/VII від 02 червня 2016 року (пункт 13), яке є предметом судового розгляду у справі №700/512/17.
За результатами розгляду справи №700/670/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду повернув справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказавши, що суд має встановити яка саме частина спірної земельної ділянки самовільно зайнята ОСОБА_1 з урахуванням того, що за цією адресою розташований належний йому на праві власності житловий будинок та земельна ділянка, а також об`єкти водовідведення та каналізації.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги у справі №700/512/17, яка розглядається, спрямовані фактично на усунення перешкод у реалізації свого права на користування земельною ділянкою із подальшою її приватизацією. Предметом цього спору є поновлення цивільних прав позивача у сфері земельних відносин.
Згідно ст. 2 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Стаття 152 ЗК України визначає такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Аналогічну норму закріплено й у ч. 1 ст. 19 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII), яка передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді, і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, (…), якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
У контексті вищевикладеного колегія суддів Верховного Суду зазначає, у справі, яка розглядається, спірні правовідносини спрямовані на захист порушених майнових прав позивача, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів є помилковими.
Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду у подібних справах від 13 лютого 2019 року у справі № № 706/563/15-а, від 20 березня 2019 року у справі № 460/2851/15-а.
Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме - спором позивача та відповідача щодо прав на земельну ділянку.
20. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
21. За правилами частини першої статті 354 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
22. Керуючись статтями 341, 343, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду