ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2022 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.006991
адміністративне провадження № К/9901/25460/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 1.380.2019.006991
за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради
до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
треті особи: Львівське комунальне підприємство "Княже місто", Львівська міська рада, ОСОБА_5
про зобов`язання до вчинення дій
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року (колегія у складі: головуючого судді Качмара В. Я., суддів: Курильця А. Р., Мікули О. І.)
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2019 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради (далі - ГРА) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Львівське комунальне підприємство "Княже місто", Львівська міська рада, ОСОБА_5, в якому просила:
- зобов`язати відповідачів, які є співвласниками квартири АДРЕСА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштований металевий гараж, розташований в подвір`ї біля будинку за АДРЕСА_2 .
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила про те, що відповідачами без належної документації на подвір`ї будинку АДРЕСА_2 самовільно влаштовано металевий гараж, який на вимоги позивача, що оформлені відповідним розпорядженням про демонтаж металевого гаражу на АДРЕСА_2 від 06 травня 2014 року № 151 не демонтовано.
Також, позивач зазначає, що до повноважень Галицької районної адміністрації Львівської міської ради віднесено здійснення контролю за утриманням будинків (квартир), які належать громадянам, а також прилеглих територій; розгляд питань та вжиття заходів у порядку, встановленому виконавчим комітетом щодо фактів самовільного будівництва (погодження, приведення до попереднього стану, демонтажу тощо).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 09 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовив повністю.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірний гараж є тимчасовою спорудою, розміщений на земельній ділянці, яка передана в постійне користування фізичним особам, на врегулювання відносин користування такою ділянкою та контролем за її використанням, шляхом пред`явлення вимоги про демонтаж споруди не поширюються повноваження органів місцевого самоврядування, а саме позивача - ГРА.
5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 липня 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року скасував. Прийняв нову постанову, якою позов задовольнив.
6. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки вимоги, що наведені у розпорядженні не були виконані, позивач як суб`єкт, що здійснює контроль за дотриманням правил благоустрою, зокрема розміщення на прибудинкових територіях таких елементів благоустрою, як малі архітектурні форми без дозволу на їх розміщення, правомірно внаслідок існування порушення правил благоустрою звернувся до суду із цим позовом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 05 жовтня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року, в якій скаржник просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року.
8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Так, судом серед іншого не враховано, що розпорядження позивача від 06 травня 2014 року стосувалось лише ОСОБА_1, стосовно решти відповідачів відсутня досудова вимога про демонтаж гаражу усіма відповідачами.
Також, судом не взято до уваги, що відповідачами не було здійснено спорудження гаражу, оскільки спірний гараж споруджено всередині 80-х років, тобто до того моменту, як відповідачі почали проживати та набули право власності на квартиру у будинку АДРЕСА_2 .
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 жовтня 2020 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С. Г., суддів Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.
10. Ухвалою Верховного суду від 24 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року.
11. Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 13 січня 2022 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, з 12 серпня 2013 року комісією Львівського комунального підприємства "Снопківське" (далі - ЛКП) було проведено обстеження гаражу за АДРЕСА_2 та встановлено, що "у 80-х роках збудовано дерев`яний гараж із сторони подвір`я впритул до будинку і має розміри: ширина - 3,6 м, довжина - 4,9 м. Відстань від воріт гаражу до паркану будинку за АДРЕСА_2 - 4,9 м, а від стіни гаражу до паркану будинку - 5 м", про що складено відповідний акт.
13. 12 серпня 2013 року ЛКП скеровано відповідачам попередження з вимогою демонтувати гараж, який розміщений біля будинку по АДРЕСА_2 .
14. 15 серпня 2013 року комісією ЛКП складено акт про те, що мешканці квартири АДРЕСА_1 не демонтували самочинно збудований старий існуючий дерев`яний гараж у 80-х роках будівництва, який розташований впритул до будинку за АДРЕСА_2 .
15. Згідно довідки про склад сім`ї і прописки від 19 грудня 2019 року № 4258, у квартирі АДРЕСА_3 вказаного будинку зареєстровані відповідачі.
16. Ухвалою Львівської міської ради народних депутатів від 29 вересня 1995 року № 200 ОСОБА_5 та відповідачам передано у спільне постійне користування земельну ділянку, площею 560 кв. м, для обслуговування будинку за АДРЕСА_2 .
17. На підставі вказаної ухвали зазначеним особам 31 січня 1996 року видано державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ 10501001.
18. 10 квітня 2014 року адміністративною комісією ГРА за участю ОСОБА_1 розглянуто протокол про адміністративне правопорушення від 02 квітня 2014 року № 11, складений ЛКП за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення та винесено постанову № 31 від 10 квітня 2014 про закриття провадження, у зв`язку із закінченням строків для притягнення до адміністративної відповідальності.
19. У подальшому, питання щодо самовільно влаштованого гаражу в подвір`ї будинку за АДРЕСА_2 розглядалось на засіданні міжвідомчої комісії при ГРА (далі - Міжвідомча комісія), що вбачається з витягу із протоколу від 29 квітня 2014 року № 14.
Висновок за результатами засідання Міжвідомчої комісії затверджено Розпорядженням.
Згідно пункту 2 вказаного Розпорядження, ОСОБА_1 - співвласника квартири АДРЕСА_1 зобов`язано за власні кошти демонтувати самовільно влаштований металевий гараж, розташований в подвір`ї біля будинку за АДРЕСА_2 .
20. 28 травня 2014 року ЛКП скеровано відповідачу попередження із зобов`язанням, відповідно до Розпорядження, демонтувати самовільно влаштований металевий гараж до 02 червня 2014 року.
21. 02 червня 2014 року комісією ЛКП з виходом на місце було складено акт про те, що ОСОБА_1 вимоги Розпорядження не виконано, металевий гараж за АДРЕСА_2 не демонтовано.
22. 18 листопада 2019 року комісією ЛКП з виходом за АДРЕСА_2 у м. Львові було проведено обстеження та складено акт про те, що співвласники квартири АДРЕСА_3 не виконали Розпорядження та не демонтували металевий гараж.
23. Оскільки вимоги, що наведені у розпорядженні не були виконані відповідачами, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
25. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Закон України "Про благоустрій населених пунктів" визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
27. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.
28. У силу статті 12 Закон України "Про благоустрій населених пунктів" суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
29. У відповідності до статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
30. Частиною першою статті 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
31. Таким чином, Закон України "Про благоустрій населених пунктів" наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.
32. У розумінні Закону України "Про благоустрій населених пунктів" дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - це роботи щодо відновлення об`єкту благоустрою території).
33. Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, визначено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.
АДРЕСА_4 . Відповідно до визначень, наданих в чинному законодавстві (у тому числі, в Законі України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку") багатоквартирним будинком є житловий будинок, в якому розташовано три і більше квартир.
АДРЕСА_5 . З огляду на викладене вище, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради наділена контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою.
36. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачі є законним користувачами земельної ділянки площею 560 кв. м., для обслуговування будинку АДРЕСА_2, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, виданим на підставі ухвали 5-ї сесії 2-го скликання Львівської міської ради народних депутатів № 200 від 28 вересня 1996 року ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
37. Будинок АДРЕСА_2 є двоквартирним, співвласниками квартири АДРЕСА_3 є сім`я ОСОБА_6, співвласниками квартири АДРЕСА_6 є сім`я ОСОБА_7 .
38. Відповідно до акту передачі будинку АДРЕСА_2, затвердженого директором ЛКП "Снопківське" 30 серпня 2016 року, ЛКП "Снопківське", на балансі якого знаходився будинок АДРЕСА_2 передано співвласникам будинку ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 .
39. Згідно технічного паспорту, виданого 02 вересня 2013 року ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", гараж по АДРЕСА_2 не має фундаменту, а тому є тимчасовою спорудою, а не капітальним будівництвом.
40. Отже, спірний гараж є тимчасовою спорудою, розміщений на земельній ділянці, яка передана в постійне користування фізичним особам.
41. За приписами ст 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
42. Вказані положення кореспондують із ч. 2 ст. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами ст.376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)", а саме: позов може бути пред`явлений до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов`язання знесення забудови, так і про знесення забудови самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення".
43. Поряд з цим, як встановлено судом першої інстанцій, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують правомірність вимог, які зобов`язують саме відповідачів знести об`єкт самочинного будівництва.
44. Так, згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї та прописки, виданої ЛКП "Снопківське" засвідчено, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі №1 05 грудня 1989 року, відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зареєстровані в квартирі № 1 у 1991, 1992, 1993 роках, відповідно. Квартира АДРЕСА_1 належить відповідачам на праві приватної власності, згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1, виданого 02 червня 1995 року.
Представником позивача не було надано жодних доказів та матеріали справи не містять, обґрунтованих пояснень чи будь-яких спростувань з приводу суперечностей, чому саме позивачем зобов`язано одного із чотирьох співвласників квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати гараж, яким саме методом (щодо обрання конкретної особи) було визначено останню.
45. Також, судом першої інстанції встановлено, що згідно акту обстеження існуючого дерев`яного гаражу на АДРЕСА_2, складеного комісією ЛКП "Снопківське" 12 серпня 2013 року, "дерев`яний гараж збудований приблизно у 80-х роках зі сторони подвір`я впритул до будинку".
Спірний гараж споруджено всередині 80-х років, тобто, до того моменту, як відповідачі почали проживати та набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Отже, відповідачами фактично не могло бути здійснено спорудження гаражу.
46. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що оскільки позивач належним чином не дослідив та не вжив заходів щодо з`ясування коли та ким був споруджений спірний гараж, чи існував гараж на час надання відповідачам права користування земельною ділянкою біля будинку АДРЕСА_2, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
47. Суд апеляційної інстанції на вищенаведене уваги не звернув, чим порушив норми матеріального та процесуального права, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
48. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
49. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
50. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
51. Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
52. Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
53. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
54. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
55. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
56. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
57. За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
58. Ураховуючи викладене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи в межах доводів і вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, правильно застосував норми матеріального і не допустив порушень норм процесуального права, повно і всебічно встановив обставини справи і перевірив їх належними та допустимими доказами, а відтак у апеляційного суду не виникли передбачені КАС України підстави для скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року, яке ухвалене відповідно до закону.
59. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року було зупинено виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року.
Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, то відсутні підстави для поновлення виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -