ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 540/1747/19
адміністративне провадження № К/9901/6447/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 (Суддя: Хом`якова В.В.),
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2020 (Судді: Запорожан Д.В., Джабурій О.В., Кравченко К.В.),
у справі № 540/1747/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС України в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі
про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
У С Т А Н О В И В :
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС України в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі про скасування вимоги № Ф-5425-50 від 08.11.2018 на суму 15819,54 грн та № Ф-5425-50 від 10.05.2019 на суму 21030,90 грн.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 відмовлено у задоволенні даного позову.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2020 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу та судовий збір.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не здійснювала підприємницьку діяльність з 1994 року, сплата єдиного внеску здійснювалася її роботодавцем, відтак не було подвійної сплати єдиного внеску. Судами не враховано практику Верховного Суду, викладену у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, не наведено мотивів відхилення тверджень позивача, хибно зроблено висновок, що недолік роботи контролюючого органу щодо несвоєчасного нарахування єдиного внеску та надсилання податкової вимоги не є обставиною, яка звільняє позивача від сплати боргу та не є підставою визнавати оскаржувані вимоги неправомірними.
Відповідач процесуальним правом надати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 14.01.1994 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Після впровадження Єдиного державного реєстру інформація стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 була внесена до нього державним реєстратором 03.04.2014.
03.04.2019 року позивачкою до державного реєстратора подано документи для проведення реєстраційної дії "Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням". 08.04.2019 до ЄДР внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача.
Головним управлінням ДФС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі, прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5425-50, згідно з якою ОСОБА_1, як фізичній особі-підприємцю, нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 15819,54 грн. станом на 31.10.2018 відповідно до статті 25 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
10.05.2019 відповідачем сформована та надіслана позивачу вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування № Ф-5425-50 від 10.05.2019 на суму 21030,90 грн. станом на 30.04.2019.
Недоїмка зі сплати єдиного внеску у позивача виникла шляхом несплати ЄСВ за 2017 та 2018 роки, тобто в період коли позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а тому навіть після припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 зобов`язана сплатити єдиний соціальний внесок.
З січня по грудень 2017 року позивачу було нараховано мінімальну суму ЄСВ в розмірі 704 грн. щомісячно (3200 грн. прожитковий мінімум для працездатних осіб х 22% ставка внеску), з січня 2018 року по вересень 2018 року нараховувалась щомісячно 819 грн. 06 коп. внеску, оскільки прожитковий мінімум зріс до 3723 грн. Вимога від 08.11.2018 № Ф-5425-50 на суму 15819 грн. 54 коп. була складена на недоїмку 2017 року та за дев`ять місяців 2018 року - (виходячи з розрахунку 704 грн. х 12 місяців + 819 грн. 06 коп. х 9 місяців).
Що стосується вимоги від 10.05.2019 № Ф-5425-50 на суму 21030 грн. 90 коп., то до попереднього боргу 15819 грн. 54 коп. доданий борг з ЄСВ за період жовтень-грудень 2018 року 2457 грн. 18 коп. (819 грн. 06 коп. х 3 місяці), та за період січень 2019 року - березень 2019 року сума недоїмки склала 2574 грн. 18 коп. ( 918 грн.06 коп. щомісячний платіж ЄСВ виходячи з прожиткового мінімуму 4173 грн. х 3 місяці). Це підтверджується наданими відповідачем відомостями інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що та обставина, що позивач є найманим працівником комунального підприємства "Каховське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради, не позбавляє її права у вільний час займатись підприємницькою діяльністю. Подвійної сплати єдиного внеску також немає, оскільки за ОСОБА_1 як за працівника внесок сплачує роботодавець, а вона повинна сплачувати безпосередньо як фізична-особа-підприємець.
Той факт, що позивач не займалась підприємницькою діяльністю, ніяк не звільняє її від обов`язку сплатити ЄСВ. З 01.01.2017 року, після внесення змін до Закону №2464, ФОП, які перебували на загальній системі оподаткування та не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов`язані були самостійно визначити базу нарахування та нарахувати єдиний внесок. Тобто, такі підприємці обов`язково мали сплачувати ЄСВ у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску, незалежно від того чи здійснювали підприємницьку діяльністю чи ні, отримували дохід чи ні. В автоматичному режимі єдиний внесок нараховувався виходячи з мінімального розміру єдиного внеску, проте платники могли самостійно визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Сума мінімального єдиного соціального внеску розраховувалась як добуток мінімальної заробітної плати на розмір внеску (22 відсотки). У разі якщо фізичними особами-підприємцями не отримано дохід у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування, встановленої Законом про ЄСВ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (пункт 12 статті 9 Закону №2464).
Той факт, що відповідач мав право надіслати позивачу недоїмку відразу після в її виникнення за наслідками першого звітного періоду, за який вона виникла, є недоліком роботи контролюючого органу, але не є обставиною, яка звільняє позивача від сплати боргу та не є підставою визнавати оскаржувані вимоги неправомірними.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
У постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 18.03.2020 у справі №140/1777/19, від 02.04.2020 у справі №140/2475/19 Верховний Суд вже висловлював правову позицію, що необхідними умовами для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
У випадку якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Позивачем стверджується, що протягом 2017 - 2018 років вона була застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального. ОСОБА_1 зазначено, що сплата єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Суд касаційної інстанції згідно з частиною 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема, судами не було встановлено обставин, які можуть мати значення для правильного вирішення справи, не встановлено і не перевірено обставин сплати ЄСВ за позивача роботодавцем, у зв`язку з чим справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду на підставі належних та допустимих доказів варто повно і всебічно встановити обставини перебування позивача у трудових відносинах, сплати роботодавцем у спірний період за позивача ЄСВ у розмірах, визначених законодавством. Судове рішення, на підставі встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.
Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат відповідно до частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,