ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 344/16025/18
провадження № 51-5050км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Конюшки Рогатинського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 грн, із позбавленням права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними та фізичними особами, на строк 1 рік.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він, працюючи головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в Івано-Франківській області, одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого йому службового становища, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 368 КК, за таких обставин.
19 червня 2018 року о 12:30 ОСОБА_1 прибув із перевіркою дотримання вимог законодавства про працю до ПП ОСОБА_2 за місцем здійснення останньою господарської діяльності, а саме у кафе " ІНФОРМАЦІЯ_2", де, виявивши низку порушень вимог законодавства про працю, вчинених підприємцем під час провадження господарської діяльності, не здійснив належної фіксації цих порушень, не склав відповідного акта на місці, а викликав її до Управління Держпраці в Івано-Франківської області.
21 червня 2018 року ОСОБА_1, перебуваючи у службовому кабінеті (вул. Незалежності, 67, м. Івано-Франківськ) прийняв від ПП ОСОБА_2 пропозицію про надання неправомірної вигоди в розмірі 20 000 грн за незазначення всіх виявлених порушень в акті інспекційного відвідування, які надалі вплинуть на розмір штрафних санкцій.
Так, 26 червня 2018 року о 16:00 ОСОБА_1, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2, одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в розмірі 20 000 грн.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 21 липня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженого, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного додаткового покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів касаційної скарги сторони обвинувачення зводиться до незгоди з рішенням апеляційного суду, в якому цей суд не дав оцінки доводам прокурора щодо неправильного призначення місцевим судом ОСОБА_1 додаткового покарання.
За твердженням прокурора, призначене місцевим судом засудженому додаткове покарання не відповідає вимогам закону, оскільки суд у своєму рішенні зазначив занадто вузьке формулювання додаткового покарання, вказавши лише посади, пов`язані зі здійсненням державного контролю за дотриманням законодавства виключно про працю.
Також наголошує на тому, що мінімальний строк додаткового покарання суперечить вимогам ст. 65 КК, оскільки є недостатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Зібаровська Н. О., посилаючись на безпідставність викладених у скарзі доводів, просить залишити її без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Вараниця В. М., надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив задовольнити її.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновків,що подану стороною обвинувачення касаційну скаргу потрібно задовольнити з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, правильність кваліфікації його дій (зач. 1 ст. 368 КК), а також призначення основного покарання Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині у касаційній скарзі сторона обвинувачення не оспорює.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати приписам ст. 370 КПК.
У статті 419 КПК наведено вимогу про те, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Проте указаних вимогзакону під час розгляду цього кримінального провадження апеляційним судом дотримано не було.
За матеріалами кримінального провадження, не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині неправильного застосування місцевим судом додаткового покарання, що в свою чергу потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просив скасувати цей вирок і ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 призначити покарання у виді штрафу в розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 грн, із позбавленням права обіймати в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях всіх форм власності посади, пов`язані зі здійсненням організаційно-розпорядчих функцій, а також контролю за додержанням законодавства юридичними та фізичними особами, на строк 3 роки.
В апеляційній скарзі сторона обвинувачення наводила доводи щодо неправильного призначення ОСОБА_1 місцевим судом додаткового покарання, а саме зазначення в резолютивній частині рішення занадто вузького його формулювання, що призвело до пом`якшення кримінально-правового становища засудженого.
Апеляційний суд, вказавши, що суд першої інстанції правильно призначив ОСОБА_1 додаткове покарання, оскільки воно має на меті недопущення вчинення ним кримінальних правопорушень із використанням посад, пов`язаних зі здійсненням державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними та фізичними особами, залишив апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення.
Однак із таким рішенням апеляційного суду не може погодитися суд касаційної інстанції.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
За правилами ч. 1 ст. 55 КК позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років.
Рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.
Як убачається з рішення місцевого суду, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, пов`язане із займаною ним посадою головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними та фізичними особами, на строк 1 рік, звузив сферу його застосування, оскільки таке його формулювання не позбавило засудженого права займати посади, пов`язані з виконанням контрольних функцій в інших сферах діяльності, крім державного контролю за дотриманням законодавства про працю.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора, на вказані порушення не звернув уваги та дійшов передчасного висновку щодо законності вироку місцевого суду в частині призначення додаткового покарання.
Водночас апеляційний суд не надав оцінки доводам сторони обвинувачення щодо призначення ОСОБА_1 мінімального розміру додаткового покарання.
За таких підстав апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення м`якого додаткового покарання ОСОБА_1, а ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, що на підставі ч. 1 ст. 412 КПК слід визнати істотним порушенням КПК, оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Під час нового розгляду провадження суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, дати на них вичерпну відповідь,та залежно від установленого, постановити законне й обґрунтоване рішення з викладенням у ньому ґрунтовних мотивів його прийняття.
У зв`язку з цим колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу прокурора потрібно задовольнити, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд