Постанова
Іменем України
01 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 127/21958/20
провадження № 51-4238км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Наставного В. В., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
захисника Грібова М. Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020020001416 від 15 серпня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області, жителя
АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу 01 грудня 2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 3
ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за касаційною скаргою захисника Грібова М. Л. в інтересах засудженого
ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 13 травня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 13 травня 2021 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2
ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення на строк 5 років 6 місяців.
Цим вироком засуджено також ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України, судові рішення щодо якого не оскаржуються.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 серпня 2020 року близько 22:00, перебуваючи разом із ОСОБА_2 біля 3 колії
на території Залізничного вокзалу, розташованого на вул. Привокзальній, 1
у м. Вінниці, повторно за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, відкрито викрав майно раніше невідомого їм ОСОБА_3 .
Так, ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2, реалізуючи спільний умисел, спрямований на відкрите заволодіння чужим майном, підійшов до ОСОБА_3 та завдав йому одного удару рукою в потилицю, а коли останній обернувся, -
ще одного удару кулаком в обличчя, від чого потерпілий впав на землю та почав голосно кликати на допомогу. Надалі ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 заволоділи сумкою з речами ОСОБА_3, а після того, як потерпілий почав відмахуватись від нападників ногами, продовжили наносити йому удари по тулубу, та зняли з його ніг кросівки ТМ "Nike". Внаслідок вчиненого ОСОБА_3 завдано матеріальної шкоди на загальну суму 3 637,02 грн.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Грібов М. Л. просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій не доведено поза розумним сумнівом умислу засудженого саме на пограбування. Наголошує, що дії
ОСОБА_1 потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 126 КК України як побої, оскільки умисел засудженого був спрямований лише на завдання потерпілому ударів та спричинення фізичного болю. Зазначає, що не доведено той факт, що ОСОБА_1 взагалі чіпав речі потерпілого як під час, так і відразу після побиття останнього. Заперечує наявність попередньої змови у засуджених на вчинення злочину. Вказує на те, що кросівки на відміну від усіх інших речей, що були викрадені у потерпілого, не вилучались, речовим доказом визнані не були, а отже і товарознавча експертиза була проведена за їх відсутності, у чому вбачає процесуальні порушення. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції, розглянувши подану ним апеляційну скаргу, необґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 без змін.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор вважала касаційну скаргу безпідставною та просила залишити її
без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які
є посилання в касаційній скарзі захисника, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог
ст. 438 КПК України не підлягають перегляду в касаційному порядку.
Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог
щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,
які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується зібраними доказами, перевіреними у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оціненими у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Що стосується доводів захисника про те, що у діях ОСОБА_1 відсутня
така кваліфікуюча ознака інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК України як попередня змова на вчинення злочину, то вони
є безпідставними.
Так, співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох осіб (суб`єктів злочину) у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим
за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб
(дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися
про спільне його вчинення.
При цьому, домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій,
за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок
про такий намір.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, протиправні дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо потерпілого ОСОБА_3 були узгодженими та послідовними між собою, на підставі чого суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що вони були об`єднані спільною метою.
Крім того, судами правильно встановлено, що засуджені діяли як співвиконавці кримінального правопорушення щодо вказаного потерпілого, оскільки їхні дії свідчили про спільність умислу, спрямованого на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном.
Про спільний умисел свідчать узгоджені дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2
як в момент грабежу, так і до цього. Зокрема, засуджені разом пішли
за потерпілим до неосвітленого місця, один йшов поруч і розмовляв ( ОСОБА_2 ), а інший - позаду ( ОСОБА_1 ), що і надало змогу ОСОБА_1 раптово
для потерпілого нанести удар ззаду. Подальший розвиток подій також підтверджує спільні дії засуджених, оскільки ОСОБА_1 не лише вдарив потерпілого, але й сів йому на груди та почав душити, що дозволило одночасно забрати у нього сумку і зняти з нього кросівки засудженому ОСОБА_2 .
Як вірно зазначив суд першої інстанції, саме у момент, коли ОСОБА_1 разом
із ОСОБА_2 вирішили пройти з потерпілим до нелюдного неосвітленого місця, де і відбулись всі події, у них виник спільний умисел на вчинення грабежу.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з тим, що суди беззаперечно, поза розумним сумнівом, дійшли обґрунтованого висновку про наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій нападників, що свідчить про їх попередню домовленість.
При цьому форма змови для наявності співучасті значення не має, як і тривалість часу до вчинення злочину.
Також виявилися безпідставними і доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій його підзахисного унаслідок різних мотивів протиправних дій винних осіб щодо потерпілого ОСОБА_3, а саме про те, що засуджений
ОСОБА_1, вчиняючи протиправні дії щодо потерпілого, керувався лише бажанням нанести йому удари, щоб завдати фізичного болю у зв`язку
із агресивною поведінкою останнього, і не мав умислу на вчинення грабежу
за попередньою змовою групою осіб.
Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 186 КК України, характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони грабежу є мета, з якою здійснюється напад, - заволодіння чужим майном.
Відповідальність за ч. 1 ст. 126 КК України настає за умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і
не спричинили тілесних ушкоджень. Суб`єктивна сторона характеризується умислом. При цьому такий умисел спрямованих на завдання фізичного болю. Мотив і мета можуть бути різними і не мають значення для кваліфікації вчиненого за ст. 126 КК України.
Особа, яка вчиняє кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КК України, посягає в першу чергу на здоров`я людини. Додаткового негативного впливу у разі вчинення вказаного злочину можуть зазнавати воля, честь, гідність особи, її психічна недоторканність.
Виходячи з матеріалів провадження, фактичних обставин справи, встановлених судами, а також послідовних показань самого потерпілого ОСОБА_3, даних ним в суді першої інстанції, які узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_4, який побачив потерпілого безпосередньо після його побиття і пограбування,
а також частково із показаннями засудженого ОСОБА_2, який підтвердив,
що саме він зняв кросівки з потерпілого, коли той впав, та забрав сумку,
яку оглянули разом з ОСОБА_1, того, що діяння винних осіб відбулися
в максимально короткий проміжок часу, у той час коли обоє, як ОСОБА_1,
так і ОСОБА_2 перебували поряд із потерпілим, один наносив удари та утримував потерпілого, а інший одночасно завдяки вказаним діям співучасника забирав його речі, то суди обґрунтовано встановили наявність у ОСОБА_1 корисливого мотиву на незаконне заволодіння чужим майном шляхом вчинення грабежу, що, у свою чергу, повністю виключає можливість кваліфікації його дій
за ч. 1 ст. 126 КК України.
Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, протиправні дії ОСОБА_1 щодо потерпілого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковані правильно, що належним чином обґрунтовано
в оскаржуваних судових рішеннях.
Як видно зі змісту, вирок районного суду є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Що стосується доводів захисника про порушення процесуального закону, які він убачає в тому, що експерт під час проведення судової товарознавчої експертизи
№ 6457-6461/20-21 від 21 вересня 2020 року безпосередньо не досліджував кросівки, що були викрадені у потерпілого, то колегія суддів дійшла до наступного.
Як видно із висновку судової товарознавчої експертизи № 6457-6461/20-21
від 21 вересня 2020 року, така експертиза була проведена на підставі постанови слідчого від 01 вересня 2020 року без фактичного дослідження викрадених кросівок, а їх вартість визначена шляхом дослідження ринкової вартості їх аналогів станом на 14 серпня 2020 року, що мають ідентичні товарні характеристики.
При цьому в матеріалах провадження відсутні будь-які відомості, у яких експерт вказував про неможливість надання експертного висновку з причин відсутності об`єкта дослідження - кросівок.
Тобто експерт для формування відповідних висновків не потребував у безпосередності дослідження цього об`єкта.
Таким чином, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що у цьому конкретному випадку ненадання експерту викрадених кросівок не є порушенням процесуального закону, яке б тягнуло за собою недопустимість доказів у цьому кримінальному провадженні.
Варто зазначити, що доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, були наведені і в його апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції перевірив ці доводи та визнав безпідставними. При цьому апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні вказаної апеляційної скарги, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів не встановила підстав для задоволення касаційної скарги захисника Грібова М. Л.
Покарання призначено ОСОБА_1 із урахуванням положень ст. 65 КК України, і підстав вважати таке покарання несправедливим через м`якість чи суворість колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд