Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 2610/9200/2012
провадження № 61-13809св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічними позовами)- ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 ), ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом, третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_2 ), ОСОБА_4 (третя особа за зустрічними позовами), ОСОБА_5 (третя особа за зустрічними позовами), ОСОБА_6 (третя особа за зустрічними позовами),
треті особи: Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенець Оксана Миколаївна (третя особа за зустрічними позовами),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року у складі судді Савицького О. А., та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В. та касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - адвокатом Євдоченко Наталією Дмитрівною, на постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позов мотивовано тим, що 11 листопада 2008 року ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_2 300 000 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 51 903,11 дол. США, які позичальник зобов`язався повернути до 31 грудня 2009 року одноразовим платежем.
З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вказаним договором, 11 листопада 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності.
Враховуючи викладене та посилаючись на те, що позичальник свої зобов`язання по договором позики не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість (з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) у розмірі 1 225 389,45 грн, позивач звернувся з цим позовом до суду.
На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просив: звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 і ОСОБА_3, в рахунок погашення заборгованості в сумі 1 225 389,45 грн, що складається з: 414 446,50 грн - основна сума боргу, 707 626,55 грн - інфляційні втрати, 103 316,40 грн - 3 % річних, шляхом реалізації на прилюдних торгах відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну на підставі висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №13673/16-42 від 05 січня 2017 року у розмірі 1 485 978 грн; виселити з квартири АДРЕСА_1 зареєстрованих у ній ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку", статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенець О. М., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договорів недійсними.
Зустрічний позов мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня 2012 року встановлено факт проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 30 жовтня 2011 рік. Вважає, що їй ( ОСОБА_3 ) належить на праві власності Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 .
Тому, оскільки договір іпотеки від 11 листопада 2008 року укладений між сторонами без згоди співвласника іпотечного майна, ОСОБА_3 вважає такий договір недійсним.
ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенець О. М., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про тлумачення змісту договору позики, визнання договорів позики та іпотеки недійсними, скасування заборони відчуження квартири.
Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 11 листопада 2008 року укладав договір позики та договір іпотеки під впливом обману, оскільки ОСОБА_1 надав йому грошові кошти для розпорядження ними в його ж інтересах.
ОСОБА_2 вважає, що договір позики був укладений з порушенням вимог законодавства, внаслідок чого оспорюваний правочин є недійсним з підстав передбачених статями 203, 215, 230 ЦК України.
Зазначає, що договір іпотеки від 11 листопада 2008 року є недійсним, оскільки він як іпотекодавець не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для передання в іпотеку спірної квартири, оскільки вказана квартира належала на той час не лише йому, а і ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 11 листопада 2008 року в сумі 1 225 389,45 грн, з яких: 414 446,50 грн - основна заборгованість; 707 626,55 грн - інфляційні втрати; 103 316,40 грн - 3 % річних, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 листопада 2008 року, а саме: Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", визначивши початкову ціну на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 29 914,66 грн, з яких: 3 219 грн - витрати по сплаті судового збору; 26 695,66 грн - витрати на професійну правничу допомогу.
В іншій частині вимог у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимога позивача за первісним позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення наявної заборгованості за договором позики є обґрунтованою та відповідає приписам чинного законодавства України. При цьому, враховано, що ОСОБА_2 має право власності лише на Ѕ частину квартири.
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог щодо виселення відповідачів, місцевий суд вказав, що така вимога є передчасною, оскільки в порядку статті 39 Закону України "Про іпотеку" тільки після прийняття рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення іпотекодержатель або новий власник може звернутися з вимогою про звільнення приміщення мешканцями.
Відмовляючи в частині зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що під час укладення договору позики та договору іпотеки сторони дотримались вимог цивільного законодавства.
Не погодившись з вказаним рішенням в частині вирішення первісних позовних вимог, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове судове рішення наступного змісту: позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики в сумі 963 815,63 грн, з яких: 414 446,50 грн - основна заборгованість; 446 052,73 грн - інфляційні втрати; 103 316,40 грн - 3 % річних, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 листопада 2008 року, а саме - квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", визначивши початкову ціну на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 500,86 грн витрат по сплаті судового збору, 25 246,65 грн витрат на правничу допомогу.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду 25 листопада 2021 рокустягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, 3 949,75 грн, а також на відшкодування витрат, пов`язаних із сплатою судового збору, - 1 030,88 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявлені первісні вимоги позивача частково відповідають вимогам закону. При цьому суд, врахував визначення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, відповідно дочастини другої статті 625 ЦК України.
Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про звернення стягнення на Ѕ частину предмета іпотеки, яку не можна вважати відокремленим (самостійним) предметом іпотеки та на який, відповідно, не можна звернути стягнення.
При цьому, виходячи при ухваленні судового рішення за межі доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної скарги зазначив, що він у цьому разі діяв на підставі частини четвертої статті 367 ЦПК України, оскільки місцевий суд вирішив позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року оскаржувалось в апеляційному порядку лише в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому вказане рішення в частині вирішення первісного позову щодо виселення відповідачів, а також в частині вирішення зустрічних позовних вимог не було предметом апеляційного перегляду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення в частині вирішення первісних позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
Зокрема вказує, що ОСОБА_3 згоди на укладання договору іпотеки не надавала, тому виконання вимог позивача за первісним позовом за рахунок її майна є безпідставним.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Євдоченко Н. Д просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року в частині задоволення первісних позовних вимог та залишити в силі в цій частині рішення місцевого суду.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
Посилається на те, що рішенням Шевченківського районного суду міста суду Києва від 13 березня 2017 року в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Зазначає, що вона, як співвласник спірної квартири, згоду на укладання договору іпотеки ОСОБА_2 не надавала.
Вважає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що за відсутності такої згоди вимагається виділення частки в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт, а якщо виділ не було проведено, то звернення стягнення не може проводитися на частку співвласника, який згоду на передачу спільного майна в іпотеку не надавав.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Євдоченко Н. Д. просить задовольнити вказану касаційну скаргу.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині первісних позовних вимог.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалами Верховного Суду від 19 серпня 2021 року, від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
24 грудня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судами встановлено, що23 жовтня 2008 року ОСОБА_2 складена та підписана розписка наступного змісту: "Я, ОСОБА_2, (контактні та паспортні дані), взяв у борг у ОСОБА_1, (контактні дані), суму в розмірі 300 000 (триста тисяч гривень). Зобов`язуюсь усю суму в розмірі 300 000 триста тисяч гривень повернути 31 грудня 2009 р. Ця розписка написана мною добровільно, без моральних і фізичних принуд, в чому і власноручно розписуюсь".
11 листопада 2008 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено у друкованому вигляді договір позики, відповідно до якого:
1. Позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 300 000 грн, що еквівалентно 51903,11 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору (1 долар США = 5,78 гривень). Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.
2. Зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцю готівкою в строк до тридцять першого грудня дві тисячі дев`ятого року. Після повернення позики в повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. У разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
3. Повернення позики має бути здійснено в м. Києві.
4. Позичальник вправі повернути, а позикодавець зобов`язується прийняти позичену суму до настання строку, зазначеного в п.2 цього договору.
5. Сума позики має повертатись одноразовим платежем до визначеного в п.2 строку. Позичальник має право повернути позичену грошову суму достроково, а позикодавець зобов`язаний прийняти її.
6. В разі, коли позичальник не поверне позичені гроші у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість в безспірному порядку.
Документом, що підтверджує безспірність заборгованості позичальника та встановлює прострочення виконання зобов`язання буде вважатися розписка позичальника, котра знаходиться у позикодавця.
7. Зазначена вище сума грошей отримана позичальником до укладення цього договору, що підтверджується розпискою від 23 жовтня 2008 року.
7. За домовленістю сторін позика є безпроцентною.
8. Сторони свідчать, що одержання позики не пов`язано із здійсненням підприємницької діяльності будь-якої із сторін. Договір відповідає дійсним намірам сторін, укладений при ясній пам`яті внаслідок добровільного волевиявлення сторін, пов`язаних товариськими (родинними) зв`язками.
9. Позичальник зобов`язується за свій рахунок забезпечити позику нерухомим майном, а саме: передати в іпотеку належну йому на праві приватної власності квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
10. За згодою сторін зміни і доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення додаткового договору.
При відсутності домовленості питання вирішуються у судовому порядку.
В такому ж порядку вирішуватимуться питання, що стосуються тлумачення договору чи визнання його недійсним.
11. Сторони погодились, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються позики. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.
12. Цей договір вступає в силу і вважається укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку.
12. Позикодавець стверджує позичальникові, що в зареєстрованому шлюбі і у фактичних шлюбних відносинах на даний час не перебуває, кошти, що передає у позику, є його особистою приватною власністю; особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на ці кошти як на спільне сумісне майно, у тому числі відповідно до статей 65,74 Сімейного кодексу України, відсутні.
13. Позичальник стверджує позикодавцеві, що в зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах наданий час не перебуває.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики, 11 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семенець О. М., зареєстрований в реєстрі за № 115, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві особистої власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глушко Л. В. 29 грудня 2005 року зареєстровано за № 2121.
Відповідно до пункту 5.2 договору іпотеки, у разі порушення основного зобов`язання або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання зобов`язання у не менш ніж тридцяти - денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 5.3. договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем в строк до 31 грудня 2009 року зобов`язання за основним договором, сторони домовились про те, що звернення стягнення на передане в зобов`язання майно може бути здійснено шляхом, передбаченим Законом України "Про іпотеку" у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня 2012 року у справі №2-12236/11 встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 08 листопада 1982 року по 30 жовтня 2011 року проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, а тому квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 грудня 2013 року вказане рішення скасовано в частині встановленого строку спільного проживання та ухвалено нове, яким встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 30 жовтня 2011 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста суду Києва від 13 березня 2017 року визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_7 - право власності на Ѕ частину цієї квартири.
Вказане рішення набрало законної сили.
ОСОБА_1 24 січня 2011 року звернувся до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. із заявою, у якій просив передати ОСОБА_2 заяву конкретного змісту про повернення коштів за договором позики від 23 жовтня 2008 року.
Приватний нотаріус Балан Р. Б. виконав цю вимогу, відповідне повідомлення ОСОБА_2 отримав 29 січня 2011 року.
ОСОБА_1 15 лютого 2012 року звернувся до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. із заявою, у якій просив передати ОСОБА_2 заяву конкретного змісту про повернення коштів за договором позики від 11 листопада 2008 року. Відповідне повідомлення ОСОБА_2 отримав 20 лютого 2012 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року в частині вирішення первісного позову щодо виселення відповідачів, а також в частині вирішення зустрічних позовних вимог не було предметом апеляційного перегляду, а тому, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у вказаній частині вимог в касаційному порядку не переглядається.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з огляду на таке.