Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 345/3085/19
провадження № 61-5875св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прості займи",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2019 року в складі судді Якиміва Р. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прості займи" (далі - ТОВ "Прості займи") та просила визнати недійсними кредитні договори № 1905744733265 від 26 лютого 2019 року, № 1905744548168 від 26 лютого 2019 року та № 1906057504928 від01 березня 2019 року, укладені між нею та ТОВ "Прості Займи".
В обґрунтування позовних вимог зазначала, щов червні 2019 року вона дізналася, що між нею та ТОВ "Прості займи" були укладені договори про надання коштів у позику: № 1905744733265 від 26 лютого 2019 року, відповідно до якого товариство надало їй кредит у розмірі 800 грн строком на 16 днів до 13 березня 2019 року зі сплатою 256 грн процентів та 2% за кожен день користування кредитом; № 1905744548168 від 26 лютого 2019 року, відповідно до якого товариство надало їй кредит у розмірі 4 100 грн строком на 16 днів до 13 березня 2019 року зі сплатою 1 312 грн процентів та 2% за кожен день користування кредитом; та № 1906057504928 від 01 березня 2019 року, відповідно до якого товариство надало їй кредит у розмірі 900 грн строком на 13 днів до 13 березня 2019 року зі сплатою 234 грн процентів та 2% за кожен день користування кредитом. Договори укладені у формі заяви-анкети для отримання кредиту.
Зазначала, що вказані договори не підписувала, сторони не домовились про всі істотні умови договору, а тому такі не можуть бути визнані укладеними. Самі договори містять умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача.
Вважала, що дії відповідача мають ознаки нечесної підприємницької практики, оскільки під час пропонування продукції споживачу не надавались або надавались у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Крім того договори містять положення про стягнення штрафу й пені, які є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те ж саме порушення є незаконним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 02 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для визнання оспорюваних договорів недійними, оскільки договори укладені в електронній формі, скріплені електронним підписом позивача, яка частково здійснювала погашення заборгованості за наданими кредитами, й доказів протилежного суду не надала.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 та від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для вирішення справи; не врахували, що відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що вона підписала спірні договори, у тому числі за допомогою електронного цифрового підпису, а також доказів перерахування їй кредитних коштів; залишили поза увагою її твердження про відсутність істотних умов в оспорюваних договорах та про незаконність положень договорів, які передбачають одночасне застосування штрафу й пені, а тому безпідставно відмовили в задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
19 червня 2020 року справа № 345/3085/19 надійшла до Верховного Суду.
Представник ТОВ "Прості займи" Пономар В. О. надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що між ТОВ "Прості займи" та ОСОБА_1 укладено кредитні договори:
№ 1905744733265 від 26 лютого 2019 року, відповідно до якого товариство надало позичальнику кредит у розмірі 800 грн строком на 16 днів до 13 березня 2019 року зі сплатою 256 грн процентів та 2% за кожен день користування кредитом;
№ 1905744548168 від 26 лютого 2019 року, відповідно до якого товариство надало позичальнику кредит у розмірі 4 100 грн строком на 16 днів до 13 березня 2019 року зі сплатою 1312 грн процентів та 2% за кожен день користування кредитом;
№ 1906057504928 від 01 березня 2019 року, відповідно до якого товариство надало позичальнику кредит у розмірі 900 грн строком на 13 днів до 13 березня 2019 року з сплатою 234 грн процентів та 2% за кожен день користування кредитом.
Також згідно з умовами вказаних договорів позичальник зобов`язалася сплатити неустойку у вигляді штрафу в розмірі 3% за кожен день користування у межах встановленого строку кредиту та пеню у розмірі 3, 64 % від суми заборгованості, починаючи з першого дня заборгованості, на 15-й день - 5, 02 %, на 30-й - 7, 67%.
Кредитні договори укладені в режимі онлайн шляхом заповнення в електронній формі заяви-анкети на сайті ТОВ "Прості займи".
Заяви-анкети містять дані ОСОБА_1, зокрема, її прізвище, ім`я та по батькові, серію та номер паспорта, дату та орган його видачі, ідентифікаційний податковий номер, адресу реєстрації та місця проживання, дату народження, номер телефону, відомості про місце роботи, щомісячний дохід та сімейний стан.
Крім того, у вказаних заявах зазначено номер карткового рахунку, на який позичальнику перераховуватимуться кредитні кошти, перші дві цифри якого 51, останні чотири цифри -4193.
Згідно з пунктами 4-6 заяви-анкети ОСОБА_1 підтвердила, що доступ до заповнення від її імені заяв-анкет на сайті pzaim.zp.ua та www.bistrozaim.ua належить лише їй, ніякі інші особи не мають можливості скористатись від її імені можливістю отримання інтернет-кредиту у товаристві; всі заяви-анкети, що надходять від її імені на вказані сайти, є дійсними та надані нею особисто: всі заявки на видачу кредитних коштів на її картковий рахунок надані з її особистого мобільного телефону є дійсними та надані нею особисто.
Також у заявах-анкетах для отримання кредиту зазначено, що позичальник ознайомилася та погодилася з кредитним договором, Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту, що розміщені на офіційному сайті pzaim.zp.ua та bistrozaim.ua.
Згідно з довідками ТОВ "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" на банківську кредитну картку ОСОБА_1 перераховані кошти за кредитними договорами в розмірах 900 грн, 4 100 грн та 800 грн, що підтверджується даними АТ "ПриватБанк" з підтвердженням отримання на картку кредиту, перші дві цифри якого 51, останні чотири цифри -4193, власник картки АТ "ПриватБанк", категорія картки MasterCard, тип транзакції P2P_Credit, спосіб оплати CARD TOKEN.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У справі, яка переглядається, установлено, що 26 лютого 2019 року та 01 березня 2019 року ОСОБА_1 оформила на сайті ТОВ "Прості займи" заяви для отримання позики в розмірах 800 грн, 4 100 грн та 900 грн.
Заяви-анкети на отримання кредиту містять персональні дані позивача, зокрема, її паспортні дані, номер картки платника податків, а також номер банківського рахунку, на який перераховуватимуться грошові кошти.
Крім того, у заявах зазначені відомості про сторін договору, розмір суми кредиту, процентну ставку за кожен день та річну, строк кредитування, відповідальність за порушення умов договору, зазначено, що клієнту надається фінансова послуга, а саме - короткостроковий кредит на особисті потреби.
Заповненням анкет-заяв позивач підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли станом на 26 лютого 2019 року та 01 березня 2019 року, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Таким чином, установивши, що кредитні договори № 1905744733265 від 26 лютого 2019 року, № 1905744548168 від 26 лютого 2019 року та № 1906057504928 від 01 березня 2019 року укладені сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", при цьому при укладенні кредитних договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договорів, відповідач здійснив перерахування кредитних коштів на рахунок позивача й остання їх частково повернула, суди обґрунтовано вважали підтвердженим факт укладення сторонами цих кредитних договорів й доводи касаційної скарги цього не спростовують.
Разом з тим колегія суддів не може погодитися з висновками судів щодо відсутності підстав для визнання недійсними умов кредитних договорів у частині обов`язку позичальника сплачувати неустойку у вигляді штрафу та пеню, з огляду на таке.
Умовами укладених сторонами кредитних договорів передбачено, що позичальник зобов`язується сплатити неустойку у вигляді штрафу в розмірі 3 % за кожен день користування у межах встановленого строку кредиту та пеню у розмірі 3, 64 % від суми заборгованості, починаючи з першого дня заборгованості, на 15-й день - 5, 02 %, на 30-й - 7, 67 %.
Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, а у випадку визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Як зазначено у договорі кредиту, сторони визначили, що позичальник сплачує неустойку у вигляді штрафу у розмірі 3 % за кожен день користування у межах встановленого строку кредиту.
Згідно з частиною другою статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Штраф є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
Окрім того, до моменту вчинення порушення штраф відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Встановлення штрафу у договорі є санкцією за невиконання стороною своїх зобов`язань за кредитним договором, укладеним між позивачем і фінансовою установою.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Таким чином, стягнення штрафу як одного із видів неустойки може мати місце у випадку прострочення виконання зобов`язання, однак не може застосовуватися до часу відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов`язання.
Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року в справі № 623/2936/19.
Умова спірних кредитних договорів в частині обов`язку ОСОБА_1 сплачувати неустойку у вигляді штрафу в розмірі 3 % за кожен день користування у межах встановленого строку кредиту за відсутності прострочення по його поверненню є несправедливою та суперечить принципу розумності та добросовісності, а тому підлягає визнанню недійсною.
У частині третій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Встановлення сторонами умови кредитного договору в частині обов`язку позичальника сплачувати пеню, а саме в розмірі 3, 64 % від суми заборгованості, починаючи з першого дня заборгованості, на 15-й день - 5,02 %, на 30-й - 7,67 %, що становить до 2 703,38 % на рік (14*3,64+15*5,02+336*7,67), є несправедливою у розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг відповідача, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.
У зв`язку з наведеним умова спірних кредитних договорів в частині обов`язку позичальника сплачувати пеню у вищезазначених розмірах також підлягає визнанню недійсною.