Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 523/3743/17
провадження № 61-6821св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Громадська організація "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок" (далі - ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок"), третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Позов обґрунтовував тим, що він є потерпілим від злочину, за скоєння якого вироком суду притягнуто до кримінальної відповідальності ОСОБА_2, який 07 грудня 2014 року керував у момент ДТП належним ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок" транспортним засобом та перебував у відрядженні від цієї організації. Посилаючись на отримання внаслідок ДТП тяжких тілесних ушкодження, що потребувало лікування та реабілітації, встановлення інвалідності першої групи безстроково, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок" на відшкодування майнової шкоди 536 846,41 грн та моральної шкоди 1 000 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 12 березня 2018 року позов задовольнив частково.
Стягнув з ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок"на користь ОСОБА_1 майнову шкоду заподіяну ДТП в розмірі 98 987,97 грн.
Стягнув з ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок"на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 600 000 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_2, знаходиться в безпосередньому причинному зв`язку з спричиненням майнової шкоди ОСОБА_1, та з урахуванням того, що ОСОБА_2, завдав шкоди під час виконання трудових обов`язків, з ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок" на користь ОСОБА_1, підлягає стягненню майнова шкода в розмірі 98 987,97 грн.
Разом з тим, з урахуванням принципу розумності та справедливості, а також враховуючи бажання самим позивачем зменшити суму розміру моральної шкоди, суд вважав, що стягненню з ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок"на користь ОСОБА_1, підлягає моральна шкода в розмірі 600 000 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок" подала апеляційну скаргу.
Одеський апеляційний суд постановою від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок" задовольнив частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 березня 2018 року змінив.
Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок" на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 94 036,35 грн та моральної шкоди 200 000 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення витрат, що в загальній сумі становить 94 036,35 грн. Проте, суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати на пересилання документів у кримінальному провадженні на суму 817 грн та витрати на пальне для поїздок з м. Одеси до м. Новоукраїнки в судові засідання у кримінальній справі на суму 3 734,62 грн, оскільки дані витрати пов`язані з розглядом кримінальної справи, тому підлягали стягненню у такій, а не у цивільній справі як майнова шкода.
Моральна шкода, в даному випадку полягає у фізичному болю та стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я, дане не є спірним.
Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено судом без урахування всіх обставин справи, розмір грошового відшкодування підлягає визначенню виходячи з передбачених частиною третьою статті 23 ЦК України критеріїв визначення розміру грошового відшкодування шкоди.
Таким чином, рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди підлягає зміні шляхом присудження до стягнення на відшкодування моральної шкоди грошових коштів в сумі 200 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 червня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 23 ЦК України (щодо підстав врахування чи не врахування при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди тих чи інших підстав відшкодування та порядку розрахунку відповідного розміру відшкодування) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивував тим, що судом апеляційної інстанції не спростовано, що при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною другою статті 286 КК України, позивач був змушений пересилати документи у кримінальному провадженні на суму 817 грн, а також витрати на пальне на поїздки з м. Одеси до м. Новоукраїнки в судові засідання у кримінальній справі на суму 3 734,62 грн. Вказані витрати виникли внаслідок ДТП та знаходяться з нею у причинному зв`язку.
Апеляційний суд не навів жодного доводу в обґрунтування зниження в три рази суми грошової компенсації, яка була встановлена судом першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2015 року у кримінальній справі № 396/1446/15-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки, зі звільненням на підставі статті 75 КК України від відбуття основного покарання із випробувальним строком 2 роки та покладенням на підставі статті 76 КК України певних обов`язків. Цивільний позов, зокрема, ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок" на відшкодування майнової шкоди 427 439,96 грн, стягнуто з ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 травня 2016 року апеляційні скарги прокурора, представників потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_1, представників цивільних позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2015 року скасовано в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з направленням позовів на новий розгляд в порядку цивільного судочинства. В решті вирок суду залишено без змін.
У кримінальній справі, зокрема, встановлено, що 07 грудня 2014 року сталася ДТП з вини водія ОСОБА_2, який керував транспортним засобом автомобілем марки "Mitsubishi L-200", державний номерний знак НОМЕР_1, належним ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок", внаслідок якої пасажиру ОСОБА_1 завдано тілесні ушкодження, віднесені до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення.
Отримані ОСОБА_1 внаслідок ДТП тяжкі тілесні ушкодження мали наслідком тривале лікування в умовах стаціонару та амбулаторно, реабілітацію в санаторії, встановлення в подальшому інвалідності першої групи безстроково.
Факт лікування не є спірним.
Встановлення інвалідності підтверджено довідкою Спеціалізованої травматологічної медико-соціальної експертної комісії від 13 травня 2016 року № 406 про встановлення інвалідності першої групи "Б" безстроково та потреби у сторонньому догляді.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 23 ЦК України (щодо підстав врахування чи не врахування при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди тих чи інших підстав відшкодування та порядку розрахунку відповідного розміру відшкодування) у подібних правовідносинах).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати на пересилання документів у кримінальному провадженні на суму 817 грн та витрати на пальне для поїздок з м. Одеси до м. Новоукраїнки в судові засідання у кримінальній справі на суму 3 734,62 грн, оскільки дані витрати пов`язані з розглядом кримінальної справи, тому підлягали стягненню у такій, а не у цивільній справі як майнова шкода.
Моральна шкода, в даному випадку полягає у фізичному болю та стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я, дане не є спірним.
Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено судом без урахування всіх обставин справи, розмір грошового відшкодування підлягає визначенню виходячи з передбачених частиною третьою статті 23 ЦК України критеріїв визначення розміру грошового відшкодування шкоди.
Таким чином, рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди підлягає зміні шляхом присудження до стягнення на відшкодування моральної шкоди грошових коштів в сумі 200 000 грн.
Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.
Згідно частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У відповідності до статей, 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що завдана ОСОБА_1 майнова та моральна шкода є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - автомобіля під керуванням ОСОБА_2, який завдав зазначену шкоду під час виконання трудових обов`язків з ГО "Одеська обласна організація українського товариства мисливців і рибалок", якій належить зазначений автомобіль, і провина ОСОБА_2 встановлена вироком суду, який набрав законної сили, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу завданої майнової шкоди у розмірі 94 036,35 грн та моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. При цьому, апеляційний суд правильно зазначив, що витрати на пересилання документів у кримінальному провадженні та витрати на пальне для поїздок з м. Одеси до м. Новоукраїнки в судові засідання у кримінальній справі, є витратами пов`язаними з розглядом кримінальної справи, тому в цій частині відсутні підстави для задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що "[…] визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення".
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм оцінку, встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги щодо визначення апеляційним судом розміру моральної шкоди стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. На підставі статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Схожі висновки щодо питання застосування частини третьої статті 23 ЦК України містяться у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 554/3327/18, від 19 квітня 2021 року у справі № 464/2850/16-ц.
Отже аргументи касаційної скарги з приводу відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 23 ЦК України в подібних правовідносинах є помилковими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.