Ухвала суду № 554/7761/20 від 26.01.2022 про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи

У Х В А Л А

26 січня 2022 року

м. Київ

Справа № 554/7761/20

Провадження № 14-3цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Штелик С. П.

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом голови правління Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" ОСОБА_2 до Громадської спілки "Останній Бастіон", ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Останній Бастіон" про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи

за касаційними скаргами ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів Лобова О. А., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М., Товариства з обмеженою відповідальністю "Останній Бастіон" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 травня 2021 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів Лобова О. А., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М., голови правління Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" ОСОБА_2 на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у складі колегії суддів Лобова О. А., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М. та

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2020 року голова правління Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі - ПрАТ "НАК "Надра України") ОСОБА_2 звернувся з позовом до Громадської спілки "Останній Бастіон" (далі - ГС "Останній Бастіон"), ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Останній Бастіон" (далі - ТОВ "Останній Бастіон") про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що інформація, розміщена 10 серпня 2020 року в засобах масової інформації в мережі "Інтернет" на сайті ГС "Останній Бастіон" (https://bastion.tv/) у статті "ДП "НАК "Надра України" продає державну нерухомість за значно заниженими цінами, чим завдає багатомільярдних збитків державі", є недостовірною, неправдивою. Зміст статті доведений до відома широкого кола осіб - користувачів соціальних мереж Інтернету, носить образливий характер та порушує особисті немайнові права на повагу до гідності, честі та ділової репутації голови правління ПрАТ "НАК" Надра України" ОСОБА_2

Зокрема, у позові голова правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 наголошував, що такої юридичної особи, як ДП "НАК "Надра України" взагалі не існує; дочірні підприємства НАК "Надра України" за будь-яких умов не можуть продавати державну нерухомість, оскільки не володіють нею, а мають лише право користування майном, яке належить на праві приватної власності ПрАТ "НАК "Надра України", що підтверджується установчими документами дочірніх підприємств; ПрАТ "НАК "Надра України" здійснює продаж майна, яке належить йому на праві приватної власності, виключно на підставі незалежної грошової оцінки ринкової вартості, проведеної оцінювачами компанії, які затверджені наказом Уповноваженого органу управління ПрАТ "НАК "Надра України" (підпункт 34 пункту 43 Статуту Компанії) на конкурсній основі шляхом проведення публічних торгів у формі електронного аукціону. Ураховуючи викладене, твердження про багатомільярдні збитки держави є абсолютно недостовірним та необґрунтованим.

Зазначав, що інформація, розміщена на сайті ГС "Останній Бастіон" (https://bastion.tv/) носить неправдивий характер і подана автором у формі повідомлення про факти, однак 07 липня 2020 року до м. Львова голова правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 зі службовим відрядженням не приїздив, а знаходився на робочому місці в ПрАТ "НАК "Надра України" за адресою: м. Київ, вул. Є. Мірошниченко, 10, що підтверджується довідкою відділу кадрів компанії; будівля Будинку книги де-юре належить на праві приватної власності ПрАТ "НАК "Надра України", що підтверджується свідоцтвом про право власності. Вказане підтверджує, що 07 липня 2020 року ОСОБА_2 не був у м. Львові, тому ніяк не міг переконувати колектив підприємства ДП "Західукргеологія" в продажі будівлі Будинку книги, якому де-юре вказана будівля взагалі не належить.

Голова правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 просив:

1) визнати недостовірною і такою, що не відповідає дійсності, порушує права і свободи, принижує честь, гідність та ділову репутацію голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2, інформацію, оприлюднену ОСОБА_1 та ГС "Останній Бастіон" у статті під назвою "ДП "НАК "Надра України" продає державну нерухомість за значно заниженими цінами, чим завдає багатомільярдних збитків державі" в засобах масової інформації в соціальній мережі "Інтернет" на сайті ГС "Останній Бастіон" (https://bastion.tv/), а саме відомості:

"ДП "НАК "Надра України" продає державну нерухомість за значно заниженими цінами, чим завдає багатомільярдних збитків державі";

"7 липня до Львова з терміновим візитом прибув Голова правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2. На порядку денному візиту чиновника до Львова стояло одне питання: переконати колектив підприємства ДП "Західукргеологія", якому де-юре належить будівля, підтримати продаж будівлі "Будинку книги";

"Будинок Книги" досі знаходиться на балансі ДП "Західукргеологія". Напевно суспільний резонанс зміг зупинити одіозних керівників злочинного угрупування ПрАТ "НАК "Надра України", а, можливо, промова перед трудовим колективом ДП "Західукргеологія" була непереконливою, бо, як говорять місцеві, ОСОБА_2 дуже швидко тікав зі Львова";

"Фактично керівництво підприємства доводить ДП "Західукргеологія" до банкрутства, чому посильно сприяє ОСОБА_2 . У підприємства шалені борги по заробітній платі й це не може не дратувати працівників. Крім того, ДП "Західукргеологія" мало податкову заборгованість, яка, зі слів ОСОБА_2, станом на 2019 рік складала понад 30 мільйонів гривень";

"Проте, як не дивно, на сьогодні заборгованості немає. Маємо підозру, що це було зроблено з метою неповернення ДП "Західукргеологія" коштів, виручених від продажу їхнього майна";

"Не рятує ситуацію і те, що майже весь будинок на АДРЕСА_1 здається в оренду під робочі офіси та бізнес, а це досить пристойний прибуток. Але НАК "Надра України" вважає це приміщення нерентабельним та всупереч рішенню суду вирішила продати саме його. Справа в тому, що в основі рішення лежить техніко-економічне обґрунтування, яке не відповідає дійсності";

"Крім того, ЗМІ неодноразово повідомляли, що "Будинок книги" у Львові, котрий є пам`ятником культури і охоронюваною пам`яткою ЮНЕСКО, хочуть продати за 2 мільйони доларів США!";

"Таким чином, ПрАТ "НАК "Надра України", кероване ОСОБА_2, доводить одне з найприбутковіших дочірніх підприємств до банкрутства та розпродує за безцінь майно підприємства "потрібним людям";

"І це лише один із фактів. Раніше ми вже писали про те, як ОСОБА_2 та голова Держгеонадр ОСОБА_3 "віджали" у ДП "Західукргеологія" Тинівське родовище, передавши його в довгострокову оренду ТОВ "Нафтогазрембуд-1", котре ще в 2014 році незаконно пробурило свердловину на чужому родовищі та розпочало видобуток (фактично - крадіжку!) газу";

"Ще хочемо зазначити, що ДП "Полтавнафтогазгеологія" наразі перебуває у стані припинення, триває процедура банкрутства підприємства... До такого стану підприємство доводилося роками, чому сприяли як колишнє, так і нинішнє керівництво Держгеонадр. Роками ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доводили найприбутковіше підприємство в структурі ПрАТ "НАК Надра України" до банкрутства";

"Адміністративну будівлю в м. Полтаві за адресою: АДРЕСА_2 продали з аукціону Товариству з обмеженою відповідальністю "KAM... "TOB "KAM" було засновано у 2016 році, до червня 2020 року його власником була Кіпрська компанія Сіанон Лімітед, власником якої, у свою чергу, був ОСОБА_6 . В червні-липні 2020 року компанія змінює власника та збільшує статутний капітал. Новою власницею компанії стає ОСОБА_7 . Цікаво, що за даними аналітичної системи YouControl зазначена компанія входить до групи компаній "Бурізма груп", засновником та власником якої є ОСОБА_8";

" Атож, злочинне угрупування ОСОБА_2 - ОСОБА_3 тісно співпрацює з одіозними олігархами національного та місцевого штибу, продаючи їм державне майно за заниженою вартістю, чим завдає збитків державі в особливо великих розмірах";

"Аналізуючи бурхливу діяльність злочинного угрупування НАК "Надра України", виникає питання, чому даною діяльністю вперто не хочуть цікавитися правоохоронні органи? Адже ОСОБА_2 та ОСОБА_3 завдають державі збитків на мільярди гривень, займаючи ключові посади в стратегічній галузі та розвалюючи її з середини";

2) зобов`язати ОСОБА_1 та ГС "Останній Бастіон" спростувати опубліковану ними недостовірну інформацію щодо голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_10 (зміст якої викладено в позовній вимозі № 1) шляхом опублікування спростування в соціальній мережі "Інтернет" на сайті ГС "Останній Бастіон" (https://bastion.tv/) протягом десяти днів після набрання рішенням законної сили із зазначенням спростування такого змісту: "Спростування! Визнаю, що інформація, опублікована 10 серпня 2020 року автором статті ОСОБА_11 під назвою "ДП "НАК Надра України" продає державну нерухомість за значно заниженими цінами, чим завдає багатомільярдних збитків державі" на сайті https://bastion.tv/ Громадської організації "Останній Бастіон", є недостовірною, не відповідає дійсності, порушує права і свободи, принижує честь, гідність, ділову репутацію голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2".

07 травня 2021 року рішенням Октябрського районного суду м. Полтави позов голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2, інформацію, оприлюднену ОСОБА_1 у статті під назвою "ДП "НАК "Надра України" продає державну нерухомість за значно заниженими цінами, чим завдає багатомільярдних збитків державі" в засобах масової інформації в соціальній мережі "Інтернет" на сайті "Останній Бастіон" (https://bastion.tv/), в частині, що стосується інформації щодо голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 та ПрАТ "НАК "Надра України" як "злочинного угрупування".

Зобов`язано ОСОБА_1 протягом десяти календарних днів із часу набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену наведену недостовірну інформацію шляхом здійснення публікації тексту резолютивної частини рішення суду в цій справі в соціальній мережі "Інтернет" на сайті "Останній Бастіон" (https://bastion.tv/) та спростування такого змісту: "Спростування. Визнаю, що інформація, опублікована 10 серпня 2020 року автором статті ОСОБА_1 під назвою "ДП "НАК "Надра України" продає державну нерухомість за значно заниженими цінами, чим завдає багатомільярдних збитків державі" на сайті "Останній Бастіон" https://bastion.tv/, в частині, що стосується: інформації щодо голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 та ПрАТ "НАК "Надра України", як "злочинного угрупування" - є недостовірною, не відповідає дійсності, порушує права і свободи, принижує честь, гідність, ділову репутацію голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2"

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач - голова правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 є публічною особою і межа його критики є більш широкою, а інформація, щодо якої написана стаття, є суспільно важливою. Тому суд першої інстанції зробив висновок, що всі висловлювання, викладені у статті, окрім "злочинне угрупування", по відношенню до позивача, є оціночним судженням.

Суд першої інстанції критично оцінив довідку Дочірнього підприємства "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", оскільки висновки у довідці зроблені виключно на підставі ідентифікаторів розміщеної на сайті інформації, а для встановлення належності вебсайту необхідно витребувати інформацію від реєстратора доменного імені. Тому інформація, зазначена в довідці, може бути лише припущенням.

10 червня 2021 року додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави стягнуто з голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 на користь ГС "Останній Бастіон" 4 900 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 450 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

У стягненні іншої частини витрат на правничу допомогу відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обсяг наданих послуг та розмір витрат, понесених відповідачами на професійну правничу допомогу, яку надавала адвокат Панченко О. О., підтверджується умовами договорів про надання професійної правничої допомоги, актами виконання робіт за такими договорами, квитанціями про сплату витрат на правничу допомогу та детальними описами виконаних робіт (наданих послуг). Ураховуючи, що позов до ОСОБА_1 був задоволений частково, то відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) слід стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 450 грн. З огляду на складність справи та наданий адвокатом обсяг послуг, кількість судових засідань, принципи співмірності та розумності судових витрат, понесених на оплату правничої допомоги, критерій реальності таких витрат, а також критерій розумності їхнього розміру суд вважав, що розмір витрат, які підлягають стягненню з позивача на користь ГС "Останній Бастіон", складає 4 900 грн, а з позивача на користь ОСОБА_1 - 2 450 грн. У стягненні іншої частини витрат на правничу допомогу слід відмовити.

20 вересня 2021 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційні скарги представників голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 задоволено частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 травня 2021 року і додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недостовірною і такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2, інформацію, яка викладена у статті журналіста ОСОБА_1 під назвою "ДП "НАК "Надра України" продає державну нерухомість за значно заниженими цінами, чим завдає багатомільярдних збитків державі" та оприлюднена в соціальній мережі "Інтернет" на сайті ТОВ "Останній Бастіон" (https://bastion.tv/), а саме:

"Фактично керівництво підприємства доводить ДП "Західукргеологія" до банкрутства, чому посильно сприяє ОСОБА_2";

"Атож, злочинне угрупування ОСОБА_2 - ОСОБА_3 тісно співпрацює з одіозними олігархами національного та місцевого штибу, продаючи їм державне майно за заниженою вартістю, чим завдає збитків державі в особливо великих розмірах";

"У підприємства (за текстом - "ДП "Західукргеологія") шалені борги по заробітній платі й це не може не дратувати працівників";

Зобов`язано ОСОБА_1 та ТОВ "Останній Бастіон" спростувати поширену інформацію щодо голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2, яка визнана судом недостовірною, шляхом опублікування в соціальній мережі "Інтернет" на сайті ТОВ "Останній Бастіон" (https://bastion.tv/) протягом десяти днів після вступу рішення в законну силу тексту такого змісту:

"СПРОСТУВАННЯ! Визнаю, що інформація опублікована 10 серпня 2020 року автором статті ОСОБА_11 під назвою "ДП "НАК Надра України" продає державну нерухомість за значно заниженими цінами, чим завдає багатомільярдних збитків державі" на сайті https://bastion.tv/, а саме повідомлення про те, що:

"7 липня до Львова з терміновим візитом прибув Голова правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 . На порядку денному візиту чиновника до Львова стояло одне питання: переконати колектив підприємства ДП "Західукргеологія", якому де-юре належить будівля, підтримати продаж будівлі "Будинку книги".

"ДП "НАК "Надра України" продає державну нерухомість за значно заниженими цінами, чим завдає багатомільярдних збитків державі".

"Фактично керівництво підприємства доводить ДП "Західукргеологія" до банкрутства, чому посильно сприяє ОСОБА_2".

"Атож, злочинне угрупування ОСОБА_2 - ОСОБА_3 тісно співпрацює з одіозними олігархами національного та місцевого штибу, продаючи їм державне майно за заниженою вартістю, чим завдає збитків державі в особливо великих розмірах".

"У підприємства (за текстом - "ДП "Західукргеологія") шалені борги по заробітній платі й це не може не дратувати працівників".

є недостовірною, не відповідає дійсності, принижує честь, гідність, ділову репутацію Голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2".

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ТОВ "Останній Бастіон" на користь голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 по 1 050 грн з кожного судових витрат, понесених останнім за подачу позову та апеляційної скарги до суду першої та апеляційної інстанцій.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач є публічною особою, тема статті має гострий соціальний інтерес (належне розпорядження держаним майном) та в цілому стаття містить виключно негативну інформацію обвинувального характеру відносно позивача як посадової особи та підприємства, яке він очолює.

Колегія суддів не погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що висновок експерта № 13/1 від 17 лютого 2021 року не є достовірним доказом, оскільки в ньому відсутня відмітка про попередження експерта про кримінальну відповідальність. Судом першої інстанції окремого процесуального рішення відносно поданого доказу (висновку експерта), зокрема, про його виключення із числа доказів не приймалося. У копіях висновку експерта, що долучені до справи в суді першої інстанції з невідомих причин відсутні всі сторінки тексту, у тому числі й та, на якій міститься попередження експерта щодо кримінальної відповідальності за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Висновок експерта поданий у справу з порушенням порядку і строків, встановлених статтею 83 ЦПК України, проте, враховуючи конкретні обставини цієї справи, на виконання вимог статті 2 ЦПК України апеляційним судом витребуваний і досліджений оригінал висновку експерта № 13/1 від 17 лютого 2021 року, який оформлений відповідно до вимог закону, містить відмітку про попередження експерта щодо кримінальної відповідальності за статтями 384, 385 КК України. Дослідивши повний текст висновку експерта № 13/1 від 17 лютого 2021 року, апеляційний суд визнав цей доказ належним і допустимим, а доводи представника відповідачів про наявність у ньому висновків виключно юридичного характеру - необґрунтованими. При оцінці змісту і характеру оспорюваної інформації, апеляційний суд врахував також і висновки експерта.

Суд апеляційної інстанції виснував, що оспорювана інформація є неправдивою, такою, що не відповідає дійсності, бо не має фактичного підґрунтя. Оспорювана інформація за відсутності кримінальних проваджень чи судових рішень у межах кримінальних проваджень відносно позивача є неправдивою і такою, що не відповідає дійсності.

22 листопада 2021 року додатковою постановою Полтавського апеляційного суду заяву представника ГС "Останній Бастіон" та ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Розподілено витрати на правничу допомогу.

Стягнуто з голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 на користь ГС "Останній Бастіон" 9 400 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 700 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з позивача на користь відповідачів ГС "Останній Бастіон" і ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції і при апеляційному розгляді справи. Оскільки в задоволенні позову до ГС "Останній бастіон" постановою апеляційного суду відмовлено, то відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України з позивача на користь ГС "Останній бастіон" слід стягнути підтверджені витрати на правничу допомогу в сумі 9 400 грн. Позовні вимоги, пред`явлені до ОСОБА_1 задоволено частково, проте предмет спору і характер спірних правовідносин не дають можливості точно визначити розмір задоволених вимог у процентному чи іншому відношенні, у зв`язку із чим на користь ОСОБА_1 підлягає до стягненню половина понесених ним витрат на правничу допомогу, а саме 4 700 грн.

12 жовтня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Суди розглянули справу за правилами спрощеного позовного провадження, тоді як вимоги у справі мають немайновий характер і їх розгляд не може здійснюватися у порядку спрощеного позовного провадження.

Апеляційний суд необґрунтовано послався на висновок експерта № 13/1 від 17 лютого 2021 року, оскільки він поданий з порушенням процесуальних норм, є неналежним та недопустимим доказом.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що оспорювана інформація є оціночним судженням, авідповідно до статті 277 ЦК України оціночні судження не є предметом судового захисту. Частина оспорюваної інформації стосується осіб, які не зверталися з позовом.

Крім того, позивач є публічною особою, а тому межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, ніж щодо окремої пересічної особи. Вважає, що хоча судження і припущення висловлені ним у гострій та негативній, певною мірою про вокативній формі, проте він не перетнув межі допустимої критики, не допустив відвертих, поза межами загальноприйнятних етичних норм, образливих чи принизливих слів або висловлювань.

ОСОБА_1 вказав, що відповідачем за цим позовом має бути редакція друкованого засобу масової інформації, а не автор.

Також апеляційний суд не навів мотивів скасування додаткового рішення суду першої інстанції.

12 жовтня 2021 року ТОВ "Останній Бастіон" засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, у якій просив скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди розглянули справу за правилами спрощеного позовного провадження, тоді як вимоги у справі мають немайновий характер.

Позивач не надав жодних доказів того, що ТОВ "Останній Бастіон" є реєстрантом (власником) доменного імені та/або власником домену. ТОВ "Останній Бастіон" ніколи не був власником вебсайту https://bastion.tv/, тому не несе жодної юридичної відповідальності.

Позивач не просив суд встановити додатковий строк на подання як доказу висновку експерта від 17 лютого 2021 року № 13/1. ТОВ "Останній Бастіон" не отримувало від позивача висновку експерта в суді першої інстанції.

Позов подано ОСОБА_2 як головою ПрАТ "НАК "Надра України", тому позивач є квазі-публічною особою і межа допустимої критики є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

У листопаді 2021 року голова правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ТОВ "Останній Бастіон", у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги та на те, що відповідачі не надали доказів правдивості оспорюваної інформації.

У листопаді 2021 року голова правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що оспорювана інформація не може бути оціночним судженням, є недостовірною та негативною. ТОВ "Останній Бастіон" є належним відповідачем за позовом.

07 грудня 2021 року голова правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, стягнути витрати на правову допомогу, вказуючи на безпідставність доводів ОСОБА_1 про порушення порядку надання доказів. Зазначав, що оспорювана інформація не може бути оціночним судженням, є недостовірною та негативною.

19 грудня 2021 року голова правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року, у якій просив скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, стягнути на його користь судові витрати та витрати на правову допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що до заяви про перерозподіл витрат не було долучено належних та обґрунтованих доказів щодо понесених витрат на правову допомогу. На адресу позивача такі докази також не направлялись. У заяві про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на правову допомогу порушено принципи розумності, реальності та співмірності понесених витрат на правову допомогу та їх розподілу між сторонами.

08 листопада 2021 року ухвалами колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ТОВ "Останній Бастіон".

21 грудня 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 та відмовлено в задоволенні заяви голови правління ПрАТ "НАК "Надра України" ОСОБА_2 про зупинення дії додаткової постанови Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року.

23 грудня 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

12 січня 2022 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21) у пункті 6.11 якої вказано, що: "Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (частина третя статті 277 ЦК України)".

Колегія суддів зазначила, що у справі № 905/902/20 Велика Палата Верховного Суду застосувала частину третю статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зробила висновок про те, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що не погоджується з наведеним висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/902/20 з тих підстав, що чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.

Колегія суддів звернула увагу на усталену практику Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо незастосування частини третьої статті 277 ЦК України, яка втратила чинність 19 квітня 2014 року, до відносин, що виникли пізніше.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 188/1367/15-ц зазначено, що, визнаючи недостовірною інформацію, опубліковану у громадсько-політичній газеті "Степова зоря", суд керувався частиною третьою статті 277 ЦК України, згідно з якою негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Разом з тим суд першої інстанції не врахував, що частина третя статті 277 ЦК України була виключена на підставі Закону № 1170-VII і не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 761/29315/16-ц вказано, що при визнанні інформації недостовірною суди з посиланням на пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 року № 1 вказали, що представниками ГО "Центр протидії корупції", у порядку статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржених рішень), не було надано суду належних і допустимих доказів достовірності поширеної відповідачем інформації. Проте суди не звернули уваги, що в пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 року № 1 надано роз`яснення частини третьої статті 277 ЦК України. Згідно із Законом № 1170-VII частину третю статті 277 ЦК України виключено. Відповідно частина третя статті 277 ЦК України, яка втратила чинність 19 квітня 2014 року, не може поширюватися на спірні відносини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц зазначено, що згідно із Законом № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено. Відповідно частина третя статті 277 ЦК України, яка втратила чинність 19 квітня 2014 року, не може поширюватися на спірні відносини, які виникли 23 липня 2015 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 688/1505/18 вказано, що помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на частину третю статті 277 ЦК України, оскільки її виключено на підставі Закону № 1170-VII від 27 березня 2014 року.

Посилаючись на те, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі "S.W. проти Сполученого Королівства" (S.W. v. THE UNITED KINGDOM), заява № 20166/92, пункт 36) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в пункті 6.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21), та вказати, що зазвичай чинність актів цивільного законодавства не обмежена певним строком, якщо в них не передбачено іншого. Тобто акт цивільного законодавства є чинним до його скасування у встановленому порядку. Про скасування акта цивільного законодавства чи цивільно-правової норми може бути прямо вказано в новому акті цивільного законодавства. Законом № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено. Чинне цивільне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.

Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на її розгляд помилковими.

У статті 8 Конституції України закріплено, що вУкраїні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ЄСПЛ зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії" (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Веренцов проти України", заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії" (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).

У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише в разі необхідності та за обставин істотного і непереборного характеру (рішення від 31 липня 2008 року у справі "Проценко проти Росії", заява № 13151/04); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення від 23 липня 2009 року у справі "Сутяжник проти Росії", заява № 8269/02).

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ від 17 лютого 2004 року у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення від 24 березня 2009 року у справі "Тудор Тудор проти Румунії" (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, та рішення від 02 листопада 2010 року у справі "Стефаніка та інші проти Румунії" (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 01 грудня 2005 року у справі "Падурару проти Румунії" (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення від 19 квітня 2007 року у справі "Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00 та рішення від 22 травня 2012 року у справі "Скоппола проти Італії" (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 цього Висновку).

Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.

В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIIIта ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17 (пункт 41)).

На розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави частини четвертої статті 403 ЦПК України може бути передано справу у разі, якщо колегія суддів (палата, об`єднана палата) Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вбачає необхідність відступити саме від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, тобто правовідносинах з тотожним суб`єктним складом учасників, змістом таких відносин, предметом, підставами позову, матеріально-правовим регулюванням.

З метою забезпечення юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Такі підстави необхідності відступу мають бути мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Отже, має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.

Аналізуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, від яких просить відступити колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, встановлено таке.

07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21) за позовом Комунального підприємства "Центр поводження з тваринами" (далі - КП "Центр поводження з тваринами") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Україна" (далі - ТОВ "Телерадіокомпанія "Україна") про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди в сумі 178 840,00 грн, Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу КП "Центр поводження з тваринами" задовольнила частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року скасувала, справу направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки.

У пункті 6.21 постанови вказала, що звернення громадянина або юридичної особи до телерадіоорганізації зі скаргою в порядку статті 64 Закону України від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ "Про телебачення та радіомовлення" (далі - Закон № 3759-ХІІ) не є обов`язковою передумовою звернення до суду за захистом недоторканості ділової репутації, адже передбачає право, а не обов`язок особи на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач та, відповідно, на отримання копії запису фрагмента зі спірною інформацією. Право на судовий захист ділової репутації не залежить від того, чи скористалися громадянин чи юридична особа правом вимагати від телерадіоорганізації спростування недостовірної інформації в позасудовому порядку.

Тому сплив установленого законом 14-денного строку зберігання трансльованої передачі та незвернення заявника до телерадіоорганізації протягом цього строку з відповідною (відповідними) вимогою (вимогами) у порядку частин третьої, п`ятої статті 64 Закону № 3759-ХІІ про спростування недостовірної інформації та/або про надання копії запису фрагмента передачі не позбавляє його можливості захистити свої права в судовому порядку з дотриманням принципу змагальності сторін, суть якого полягає, зокрема, в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (пункт 5 частини третьої статті 2, частина третя статті 13 та частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (пункт 6.22 постанови).

У пункті 6.30 постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавство, що регулює відносини, пов`язані з поширенням недостовірної інформації шляхом передання її по радіо, телебаченню, не передбачає, що докази поширення такої інформації (докази транслювання чи ретранслювання телерадіоорганізацією передачі зі спірною інформацією) можуть бути отримані виключно в порядку, передбаченому Законом № 3759-ХІІ.

Для досягнення мети здійснення судового розгляду позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку статті 64 Закону № 3759-ХІІ, або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик. Якщо особа не має такого запису і надає копію, отриману з інших джерел, згідно із частиною п`ятою статті 96 ГПК України суд може витребувати відеозапис за наявності сумніву у відповідності поданого відеозапису оригіналу. Якщо відеозапис не зберігся взагалі, то сторони мають право доводити факти порушеного права у справі будь-якими доказами (пункт 6.31 постанови).

Здійснюючи апеляційний перегляд справи, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач не дотримав вимог статті 64 Закону № 3759-ХІІ та не надав суду доказів виходу в етері спірного сюжету з недостовірною інформацією. Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що чинне законодавство, що регулює відносини, пов`язані з поширенням недостовірної інформації шляхом транслювання її по телебаченню, не передбачає, що докази поширення такої інформації можуть бути отримані виключно в порядку, передбаченому Законом № 3759-ХІІ (пункт 6.34 постанови).

Відтак суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявним матеріалам справи на предмет того, чи містяться в них дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача, не врахував, що по суті передбачені статтями 48 та 64 Закону № 3759-ХІІ порядок та термін на звернення зі скаргою щодо змісту програми не можуть бути обмеженням особи у праві на судовий захист, гарантований як статтею 6 Конвенції, так і нормами національного законодавства (пункт 6.35 постанови).

Дійшовши висновку про відмову в задоволенні позову із вказаних підстав, суд апеляційної інстанції не врахував зміст письмових заяв відповідача по суті спору щодо факту виходу випуску новин від 20 лютого 2020 року ТОВ "ТРК "Україна" в етері телеканалу "Донбас" у програмі "Час новин Донбасу" та сюжетів цих новин. Також відхиляючи на підставі статті 64 Закону № 3759-ХІІ як доказ відеофайл, завантажений, за твердженням позивача, з офіційного сайту телеканалу "Донбас" за наданим посиланням, суд не навів доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції щодо електронного носія - CD-RW, зважаючи на його цілісність та наповненість дослідженого аудіовізуального твору за формою та змістом, поза тим, що відповідач не надав доказів на підтвердження власних доводів щодо дійсного змісту випуску новин та достовірної інформації в ньому (пункт 6.36 постанови).

Відповідно, не дослідивши обставин наявності або відсутності факту поширення неправдивої інформації, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність у діях відповідача складу правопорушення, яке обумовлює обов`язок спростовувати інформацію, та про наявність чи відсутність підстав для застосування матеріальної відповідальності у вигляді стягнення збитків (упущеної вигоди) та моральної шкоди (пункт 6.37 постанови).

Також у пункті 6.44 Велика Палата Верховного Суду виснувала про наявність підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 759/6513/17, від 20 червня 2019 року справі № 404/1691/16-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19 про те, що відповідно до змісту частин четвертої та п`ятої статті 48 та частини п`ятої статті 64 Закону № 3759-ХІІ доказом поширення телерадіоорганізацією спірної інформації в етері є лише оригінал запису передачі, що містить спірну інформацію, та/або отримана позивачем в порядку частини п`ятої статті 64 зазначеного Закону копія запису такої передачі.

Отже, у постанові від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки виключно щодо застосування статей 48 та 64 Закону № 3759-ХІІ у сукупності з основними положеннями про докази та доказування, наведеними у главі 5 ГПК України.

Висновків щодо застосування інших норм права Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не робила.

За своїм змістом пункт 6.11 постанови Великої Палати Верховного Суду є цитатою абзацу шостого пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи".

Практика Верховного Суду щодо незастосування частини третьої статті 277 ЦК України до правовідносин, які виникли після набрання чинності Законом № 1170-VII є усталеною.

Власного висновку щодо застосування частини третьої статті 277 ЦК України Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21) не робила.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду не вирішувала спір по суті заявлених позовних вимог та не ухвалювала остаточного судового рішення за наслідками розгляду справи по суті, а лише скасувала постанову апеляційного суду та направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною третьою статті 310 ГПК України, у якій вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21, постанова від 07 грудня 2021 року) не робила власного висновку щодо застосування частини третьої статті 277 ЦК України, а лише фактично процитувала абзац шостий пункту 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи". У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки виключного щодо застосування статей 48 та 64 Закону № 3759-ХІІ у сукупності з положеннями про докази та доказування, наведеними у главі 5 ГПК України.

Ураховуючи те, що в постанові від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21) Велика Палата Верховного Суду не викладала власного висновку щодо застосування частини третьої статті 277 ЦК України, то передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду з підстави частини четвертої статті 403 ЦПК України є необґрунтованою.

Інших підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду ухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не містить.

Крім того частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У касаційних скаргах відсутні доводи щодо застосування судами частини третьої статті 277 ЦК України та врахування ними презумпції добропорядності. Тобто питання, яке слугувало підставою для передачі справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду виходить за межі доводів касаційних скарг.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Такими повноваженнями наділена не лише Велика Палата Верховного Суду, але і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відповідно до частини першої статті 25 ЦПК України.

Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі передані питання, що можуть бути вирішені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду як належним судом, який згідно із законодавчо визначеними повноваженнями може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах.

Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

................

Перейти до повного тексту