ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/4094/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Губенко Н.М., Кролевець О.А.
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
позивача - не з`явились,
відповідача - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Централізовані закупівлі" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 (головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Коротун О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 (суддя Чинчин О.В.)
у справі №910/4094/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергопром"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення заборгованості у розмірі 3309805,39 грн,
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергопром" (далі - ТОВ "Компанія "Енергопром") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") про стягнення заборгованості у розмірі 3309805,39 грн, з яких: 3072378, 00 грн - борг, 188942, 74 грн - інфляційні втрати та 48484, 65 грн - 3% річних.
1.2.Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 14.01.2020 №53-129-01-20-02043 в частині оплати поставленого йому товару.
1.3.Заперечення проти позову мотивовані відсутністю фінансування на оплату за договором, а також тим, що невиконання відповідачем умов договору зумовлено обставинами, які не залежать від нього, а саме через несплату ДП "Гарантований покупець" за відпущену електроенергію, що свідчить про відсутність вини відповідача та підстав для задоволення позову.
1.4.Крім цього, враховуючи наведені обставини, відсутність збитків у позивача, скрутне фінансово-економічне становище відповідача та його стратегічне значення у виробництві електроенергії для потреб населення, останній просив зменшити 3% річних до 0,1%.
2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1.14.01.2020 між ДП "НАЕК "Енергоатом" (покупець) та ТОВ "Компанія "Енергопром" (постачальник) було укладено договір поставки №53-129-01-20-02043, за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити запасні частини до обладнання АБЖ виробництва Gutor Electronic LLC (Швейцарія) для потреб ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.
2.2.Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в специфікації (далі - специфікація), яка є невід`ємною частиною договору (п.1.2 договору)
2.3.Сума договору становить 3072378,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 512063,00 грн (п.3.1 договору).
2.4.Згідно з п.4.2 договору покупець зобов`язаний оплатити продукцію протягом 45 робочих днів з моменту підписання сторонами акта (актів) приймання-передачі продукції.
2.5.Відповідно до п.4.3 договору оплата покупцем частини вартості поставленої партії продукції, здійснюється виключно після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.
2.6.Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача (п.5.4 договору).
2.7.За умовами п.5.10 договору право власності на продукцію набувається покупцем з моменту успішного проходження вхідних контролів першого та другого етапів (ВК1, ВК2), що підтверджується відповідними актами та ярликом на придатну продукцію.
2.8.Договір згідно п.10.1 набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку.
2.9.Специфікацією №1 до договору поставки від 14.01.2020 №53-129-01-20-02043 сторони узгодили найменування продукції, технічні характеристики, кількість, строк постачання, ціну, загальну вартість 3072378,00 грн.
2.10.На виконання умов договору поставки від 14.01.2020 №53-129-01-20-02043 позивач поставив товар, а відповідач прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними від 03.03.2020 №8 на суму 2285504,40 грн, від 09.06.2020 №12 на суму 786873,60 грн, а загалом на суму в розмірі 3072378,00 грн, актами приймання-передачі ТМЦ від 28.04.2020 №041-35/317, від 25.06.2020 №041-37/1007.
2.11.10.11.2020 позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 09.11.2020 за №407-П з вимогою сплатити заборгованість за договором, що підтверджується копіями фіскального чеку від 10.11.2020, накладної, опису вкладення у цінний лист.
2.12.Звертаючись з даним позовом до суду, позивач у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором просив стягнути з відповідача 3309805,39 грн, з яких: 3072378,00 грн - борг, 188942,74 грн - інфляційні втрати та 48484, 65 грн - 3% річних.
2.13.В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач просив суд зменшити 3% річних до 0,1%.
3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1.Господарський суд міста Києва рішенням від 12.05.2021 у справі №910/4094/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021, позов задовольнив частково; стягнув з ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ТОВ "Компанія "Енергопром" заборгованість у розмірі 3072378,00 грн, 3% річних у розмірі 48401,17 грн, інфляційні втрати у розмірі 188942,74 грн та судовий збір у розмірі 49645,83 грн; в іншій частині позову відмовив.
3.2.Судові рішення в частині стягнення заборгованості мотивовані встановленням обставини щодо невиконання відповідачем умов договору в частині здійснення розрахунків з позивачем за договором поставки від 14.01.2020 №53-129-01-20-02043 за отриманий від позивача товар, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог щодо стягнення заборгованості за вказаним договором.
3.3.Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення інфляційних втрат у заявленому до стягненні розмірі 188942,74 грн та про часткове задоволення вимог щодо стягнення 3% річних, а саме в розмірі 48401,17 грн.
3.4.Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про зменшення 3% річних, суд першої інстанції зазначив, що 3% річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, в той час як статтею 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій.
3.5.При цьому, апеляційний суд, врахувавши викладені в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 висновки, зазначив, що питання щодо зменшення розміру 3% річних суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
3.6.Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не сплачено основну суму заборгованості та не доведено наявності обставин його тяжкого фінансового стану, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин та не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.
4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
4.1.ДП "НАЕК "Енергоатом" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі №910/4094/21 скасувати в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
4.2.Підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 стосовно застосування статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
4.3.За твердженнями скаржника, суди попередніх інстанцій неповною мірою встановили обставини та факти, які доводять та підтверджують відсутність прямої вини відповідача у неналежному виконанні ним умов договору, зокрема, не врахували, що на даний час склалася критична ситуація в системі розрахунків за вироблену електроенергію, пов`язана з масштабною і систематичною неоплатою ДП "Гарантований покупець" купленої ним електроенергії та ПрАТ "НЕК "Укренерго" отриманої електроенергії, а також наявна величезна заборгованість, що накопичилася за минулі роки у зв`язку із тим, що з ДП "Енергоринок" (попередній єдиний покупець електроенергії за схемою, що існувала раніше (до 01.07.2019) до зміни моделі ринку), також не розрахувалось з відповідачем, що в свою чергу свідчить про те, що останній не зі своєї вини несе величезні збитки, пов`язані з недоотриманням фінансування за вироблену та реалізовану ним електроенергію.
4.4.Скаржник вважає, що наведені ним обставини, доводи та факти мали бути розцінені судами як певні умови, з урахуванням яких суд мав розглянути можливість зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, однак, всупереч викладеній правовій позицій Великої Палати Верховного Суду, не зробив цього, а лише обмежився доводами щодо безпідставності посилань скаржника на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
4.5.ТОВ "Компанія "Енергопром" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, оскаржувані постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі №910/4094/21 - залишити без змін.
4.6.За твердженнями позивача, правовідносини сторін у даній справі не є подібними, зокрема в контексті нарахування 3% річних, до правовідносин сторін у справі №902/417/18, у зв`язку з чим відсутні підстави для їх зменшення за аналогією із рішенням у вказаній справі.
4.7.Крім цього, позивач вказує на недоведеність тверджень відповідача про його фінансові труднощі, вказуючи на те, що самі лише дані про дебіторську заборгованість та суперечки з ДП "Гарантований покупець" не свідчать про фінансову неспроможність відповідача та відсутність його вини у невиконанні своїх зобов`язань за договором. Наведені скаржником дані не відповідають загальнодоступній інформації про фінансові результати діяльності відповідача за 2021 рік, а частина наведених ним обставин взагалі мала місце вже після настання строків виконання відповідачем своїх зобов`язань.
4.8.Також позивач звертає увагу на те, що відповідачем не наведено мотивів, з яких стягнуту судом суму 3% річних в розмірі 48101,17 грн, яку, на його переконання, слід вважати надмірно великою у порівнянні із збитками позивача від прострочення сплати відповідачем заборгованості в розмірі 3072378,00 грн. понад 1,5 року.
5.Позиція Верховного Суду
5.1.Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода відповідача з оскаржуваними рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, та відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення 3% річних.
5.2.Таким чином, предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат. В іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, а тому згідно з частиною першою статті 300 ГПК України в касаційному порядку не переглядаються.
5.3.Відповідно до статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
5.4.Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
5.5.Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
5.6.Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
5.7.Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
5.8.Порушенням зобов`язання на підставі статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
5.9.Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
5.10.В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
5.11.За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
5.12.Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
5.13.Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
5.14.Звертаючись з даним позовом до суду, позивач у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо своєчасної оплати поставленого товару просив стягнути з відповідача, зокрема 188942,74 грн інфляційних втрат та 48484,65 грн 3% річних.
5.15.В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач просив суд зменшити 3% річних до 0,1%, врахувавши відсутність його вини у несвоєчасному виконанні зобов`язань за договором, скрутне фінансово-економічне становище та стратегічне значення у виробництві електроенергії для потреб населення, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
5.16.Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
5.17.За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
5.18.Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій, яке пов`язане з наявністю виняткових обставин, вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
5.19.Зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України, на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
5.20.Разом з цим, в постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
5.21.З наведеного вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
5.22.Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
5.23.Відповідних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/471/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.
5.24.З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
5.25.При цьому, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/471/18, а саме встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі №910/4094/21 відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.
5.26.Також при розгляді справи №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98381,92 грн і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму прострочення.
5.27.Натомість у даній справі такі обставини судами попередніх інстанцій не встановлені, втім встановлено, що відповідачем не погашено суму основного боргу, а сума нарахованих йому 3 % річних не перевищує розміру заборгованості, що б дозволило стверджувати про її нерозумність, несправедливість та неспівмірність, та могло б бути підставою для реалізації судом права на зменшення належної до стягнення суми відсотків річних.
5.28.При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 питання про наявність у суду права зменшувати збитки від інфляції не було предметом оцінки, а відповідачем не заявлялось клопотання про їх зменшення.
5.29.Зважаючи на викладене, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що оскаржувані судові рішення у цій справі в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, та відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення останніх, суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
5.30.При цьому слід зазначити, що наявність встановленого спеціальним законодавством порядку здійснення господарської діяльності у сфері електроенергетики або відсутність коштів для здійснення оплати за договором внаслідок затримки розрахунків з відповідачем з боку його контрагентів, на що останній посилається в обґрунтування клопотання про зменшення розміру 3% річних, не звільняють його від зобов`язань за укладеним з позивачем договорам, адже на момент укладення цього договору вже існувало відповідне законодавче регулювання і ці обставини були відомі позивачеві, а за укладеним між сторонами договором поставки відповідач свідомо узяв на себе обов`язок прийняти і своєчасно оплатити відповідну продукцію.
5.31.Отже, відповідач (скаржник), розуміючи специфіку законодавчого регулювання на ринку електричної енергії та наявні в нього проблеми щодо розрахунків зі своїми контрагентами, не був позбавлений можливості погодити з позивачем у договорі поставки більш тривалі строки оплати за товар.
5.32.Зважаючи на наведене та з огляду на відсутність підстав для зменшення розміру 3% річних, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, колегія суддів вважає правомірним стягнення з відповідача на користь позивача інфляційний втрат у заявленому до стягненні розмірі 188942,74 грн та 3% річних в розмірі 48401,17 грн.