ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 911/1803/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" - Кириленко О.П., адвокат (ордер ЗП № 031525),
відповідача-1 - фізичної особи-підприємця Шаталова Едуарда Володимировича - не з`явився,
відповідача-2 - компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) - Лівак А.П., адвокат (ордер АА № 1143808),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Кириленко О.П., адвокат (ордер ЗП № 031526),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"
на рішення господарського суду Київської області від 03.03.2020 (суддя Заєць Д.Г.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 (головуючий суддя: Дідиченко М.А., судді: Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.)
у справі № 911/1803/19
за позовом акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", позивач, скаржник)
до фізичної особи - підприємця Шаталова Едуарда Володимировича (далі - ФОП Шаталов Е.В., відповідач-1) та компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS; далі - відповідач-2),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України"),
про визнання угоди такою, що не може бути виконана, та визнання правочину недійсним.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до ФОП Шаталова Е.В., який діяв від імені АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" за договором морського агентування, та до компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) про: визнання арбітражного застереження у договорі від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів, укладеного відповідачами, таким, що не може бути виконаним внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражного суду, місця арбітражу, регламенту арбітражу, мови арбітражу та матеріального права держави, а також про визнання арбітражного застереження недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався, зокрема, на відсутність в арбітражному застереженні, яке міститься в пункті 29 договору від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів, укладеному компанією ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) та ФОП Шаталовим Е.В., назви суду, на вирішення якого сторони мають передавати спори щодо зазначеного договору, а також перевищення повноважень ФОП Шаталовим Е.В. як морським агентом, який діяв від імені позивача за договором морського агентування, на вчинення таких дій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Київської області від 03.03.2020 у справі № 911/1803/19 у задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, зокрема, про те, що позивачем не доведено неможливості виконання умов договору від 16.04.2013 № 15/13 у частині арбітражного застереження, а матеріалами справи спростовується твердження позивача про те, що арбітражне застереження не спрямоване на реальне настання правових наслідків, а також не обґрунтовано, належним чином не доведено та не надано доказів на підтвердження недійсності договору перевезення від 16.04.2013 № 15/13. При цьому місцевий господарський суд залишив без розгляду заяву відповідача-2 про застосування позовної давності з посиланням на те, що права та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся з позовом до суду, не був порушений.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 рішення господарського суду Київської області від 03.03.2020 скасовано; позовну заяву АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" залишено без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановою Верховного Суду від 07.10.2020 касаційну скаргу АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатом нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 рішення господарського суду Київської області від 03.03.2020 у справі № 911/1803/19 залишено без змін.
Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив, зокрема, з того, що: у пункті 29 договору перевезення від 16.04.2013 №15/13 міститься інформація про назву арбітражу - Німецька Морська Асоціація Арбітражу (англійською - German Maritime Arbitration Association, скорочена назва - GMAA); у даному випадку відсутні змістовні відмінності у англомовній назві арбітражної установи, вказаній у договорі, від англомовної назви арбітражної установи, вказаної на її бланку; інформація, яка міститься у зазначених позивачем російськомовному варіанті тексті договору та його англомовному варіанті, є однаковою за своїм змістом і не містить різних за змістом понять, визначень тощо; таке визначення узгоджується з пунктом (с) статті 39 частини ІІ (Part II) Типової форми договору (HEAVYCON 2007); у зв`язку з неналежним виконанням ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" умов договору фрахтування (чартеру) від 16.04.2013 компанія ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) на підставі пункту 29 договору звернулася з позовом до Німецької Морської Асоціації Арбітражу; під час розгляду справи Арбітражним Трибуналом Німецької Морської Асоціації Арбітражу, ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" брало участь у судових засіданнях, подавало письмові пояснення, клопотання, заперечення щодо позову; за наявності обставин зазначення у пункті 29 договору назви Арбітражної установи та фактичного розгляду спору за такою арбітражною угодою у суду відсутні достатні правові підстави для визнання Арбітражної угоди (пункту 29 договору) такою, що не може бути виконаною, оскільки визначення сторонами договору органу та місця проведення арбітражу підтверджує їх намір щодо обрання певної Арбітражної установи (та регламенту, за яким має здійснюватися арбітражний розгляд), незважаючи на неточність та неповність зазначення найменування такої установи; оскільки договір перевезення від 16.04.2013 № 15/13, загальна вартість предмета якого складає 10 910 445,00 грн, укладений ФОП Шаталовим Е.В. у межах виконання умов Договору-доручення від 20.06.2012 № 648 морського агентування, яким передбачено, що орієнтовна вартість послуг, вказаних у договорі, складає 81 640 000,00 грн, то відсутні підстави вважати, що такий договір та арбітражна угода у вигляді арбітражного застереження підписані за відсутності волі ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" та без погодження АТ "НАК "Нафтогаз України"; за змістом рішення Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015, позивачем частково сплачувалися відповідачу-2 суми простою за договором про перевезення від 16.04.2013 № 15/13 після його укладення, а, отже, позивач здійснив його фактичне схвалення; позивачем не доведено та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" не погоджувався спірний договір про перевезення від 16.04.2013 року №15/13; дії позивача, який: 20.06.2012 уклав Договір-доручення № 648 морського агентування та в подальшому, на виконання зазначеного договору, від імені, за дорученням і за рахунок позивача відповідачем-1 укладений договір перевезення від 16.04.2013 № 15/13, здійснював оплати за таким договором, а згодом пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечить його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню послуг інше) і є недобросовісними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив рішення та постанову зі справи скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України, мотивовано тим, що:
- судом апеляційної інстанції застосовані норми права, визначені статтями 2, 7, 13 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 зі справи № 907/555/14;
- судом апеляційної інстанції застосовано норму права, визначену частинами четвертою, восьмою статті 75 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.03.2019 зі справи № 910/13366/18, від 18.02.2021 зі справи № 873/89/20;
- судом апеляційної інстанції застосовано норму права, визначену частиною п`ятою статті 236 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 зі справи № 911/5358/14, від 26.03.2019 зі справи № 925/291/18;
- судом апеляційної інстанції застосовано норму права, визначену пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.03.2019 зі справи № 910/13366/18, від 28.08.2018 зі справи № 906/493/16;
- судом апеляційної інстанції застосовано норми права, визначені частиною першою статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та статтею ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью/Йорк, 10 червня 1958 року), без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.03.2019 зі справи № 910/13366/18, від 28.08.2018 зі справи № 906/493/16;
- судом апеляційної інстанції застосовано норму права, визначену частиною третьою статті 228 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - статті 4 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" у подібних правовідносинах;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - частини першої статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у подібних правовідносинах;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - статті 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - пункту 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року у подібних правовідносинах;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права - частини другої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 1 Закону України "Про здійснення державний закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у подібних правовідносинах;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права - частини першої статті 3, частини третьої статті 509, статті 627 ЦК України у подібних правовідносинах.
10.06.2021 від АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" надійшли письмові пояснення по справі (заява з тезами виступу представника скаржника), які у судовому засіданні 10.06.2021 долучені Судом до матеріалів справи.
Доводи інших учасників справи, розгляд заяв і клопотань
Компанія ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) у відзиві на касаційну скаргу просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись, зокрема, на їх законність та обґрунтованість.
ФОП Шаталов Е.В. не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
АТ "НАК "Нафтогаз України" не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно з розпорядженням в.о заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 08.06.2021 № 29.3-02/1499 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 911/1803/19 у зв`язку із запланованим відрядженням судді Бенедисюка І.М.
Згідно з ухвалою Суду від 10.06.2021 розгляд касаційної скарги АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" у справі відкладався.
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.06.2021 № 29.3-02/1598 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 911/1803/19 у зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т.М.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 23.06.2021 визнано доводи, викладені у заяві АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про відвід (самовідвід) колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Колос І.Б. (головуючий суддя), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П. у справі № 911/1803/19, необґрунтованими; у задоволенні заяви АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про відвід (самовідвід) колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Колос І.Б. (головуючий суддя), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П. у справі № 911/1803/19 відмовлено.
Протокольною ухвалою від 24.06.2021 Суд, з урахуванням приписів статті 300 ГПК України, відмовив у задоволенні заяви (клопотання) АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про з`ясування правової природи договору від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів, з огляду на те, що наведена заява (клопотання) фактично зводиться до питання оцінки доказу судом касаційної інстанції.
23.06.2021 від АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" надійшла заява про передачу справи № 911/1803/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики внаслідок існування, на думку названого Товариства, виключної правової проблеми.
Протокольною ухвалою від 24.06.2021 Суд постановив розглянути вказану заяву за результатом заслуховування пояснень учасників справи по суті касаційної скарги та доводів інших учасників справи по суті цієї заяви.
Ухвалою Верховного Суду від 24.06.2021 зупинено касаційне провадження у справі № 911/1803/19 за касаційною скаргою АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на рішення господарського суду Київської області від 03.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 до прийняття відповідного рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/9841/20.
Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2022 задоволено заяву АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" та клопотання компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) про поновлення провадження у справі № 911/1803/19; поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на рішення господарського суду Київської області від 03.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 911/1803/19, призначено розгляд касаційної скарги на 03.02.2022.
У судовому засіданні 03.02.2022 представник АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" заявив про відкликання заяви про передачу справи № 911/1803/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У зв`язку з наведеним, заява АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про передачу справи № 911/1803/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишена Судом без розгляду.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Компанією ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) як власником судна та ФОП Шаталовим Е.В., який діє в інтересах ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на підставі Договору - доручення від 20.06.2012 № 648 морського агентування (далі - Договір доручення від 20.06.2012 № 648), укладений договір від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів, предметом якого є перевезення транспортно-буксирного судна "Атрек" із територіальних вод Федеративної республіки Бразилія до територіальних вод України на напівзанурювальному судні "КОНДОК V" .
У розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що договір від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів укладений компанією ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) як власником судна та ФОП Шаталовим Е.В., який діяв в інтересах ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на підставі Договору - доручення від 20.06.2012 № 648, у письмовій формі в англомовній та російськомовній версіях.
Згідно з пунктом 16 договору №15/13 про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів, загальна сума фрахту складає 1 365 000,00 доларів США.
Відповідно до пункту 29 договору № 15/13 про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів вирішення спорів (ст. 39) (вказати (а), (b) або (с) ст. 39 як погоджено) застосовується право Бремену Німецької Морської Асоціації Арбітражу.
У травні 2015 Арбітражним Трибуналом Німецької Морської Асоціації Арбітражу проведено усне слухання справи за позовом компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) до ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 1 583 687,50 долара США за договором від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів; процентів за період до 31.12.2013 включно на загальну суму 56 433,84 долара США; процентів за період з 01.01.2014 до 30.06.2014 у розмірі 57 879,22 долара США; процентів за період з 01.07.2014 до 11.05.2016 у розмірі 212 543,18 долара США; процентів за ставкою 800 базисних пунктів вище встановленої законом процентної ставки, що передбачена р. 247 Цивільного кодексу Німеччини, за період з 12.05.2016 до дня оплати; компенсації за юридичні послуги в розмірі 6 314,60 євро; витрат на арбітражний розгляд у розмірі 25 771,69 євро.
Арбітражним рішенням Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015 у справі "КОНДОК V" позов задоволено та присуджено до стягнення на користь компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) основної суми заборгованості в розмірі 9 361 616,90 грн (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 1 583 687,50 долара США; процентів за період до 31.12.2013 включно на загальну суму 1 402 629,74 грн (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 56 433,84 долара США); процентів за період з 01.01.2014 по 30.06.2014 в сумі 1 438 553,81 грн (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 57 879,22 долара США); процентів за період з 01.07.2014 по 11.05.2016 в сумі 5 282 635,13 грн (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 212 543,18 долара США); подальших процентів за ставкою 800 базисних пунктів вище встановленої законом процентної ставки, що передбачена р. 247 Цивільного кодексу Німеччини за період з 12.05.2016 до дня сплати; компенсації за юридичні послуги в розмірі 174 052,73 грн (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 6 314,60 євро); витрат на арбітражний розгляд - 710 359,00 грн (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 25 771,69 євро).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.07.2016 у справі № 761/37045/15-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12.09.2017 та постановою Верховного Суду від 19.09.2018, визнано і надано дозвіл на виконання рішення Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015.
Звертаючись з цим позовом до суду, позивач посилався, зокрема, на те, що:
- АТ "НАК "Нафтогаз України" (третя особа у справі) як єдиний акціонер АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" не надавало погодження на укладення договору від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення. Докази погодження або надання дозволу зі сторони органів управління АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на укладення договору про перевезення від 16.04.2013 № 15/13 відсутні;
- непогодження на укладення договору від 16.04.2013 №15/13 про перевезення свідчить про непогодження арбітражного застереження як невід`ємної частини зовнішньоекономічного договору згідно із законодавством України. За відсутності рішення АТ "НАК "Нафтогаз України" як єдиного акціонера АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про надання згоди на укладення договору від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення, а також за відсутності рішення органу управління АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про погодження умов арбітражної угоди ФОП Шаталов Е.В. як повірений АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" не мав необхідного обсягу дієздатності для укладення арбітражної угоди у вигляді арбітражного застереження у договорі від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення;
- згідно з перекладом змісту статті 29 "Закон и арбитраж (п. 39) (указать если согласован (а). (Ь) или (с) ст. 39, согласования)" договору від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення, у російськомовному варіанті договору немає згадування назви будь-якого арбітражу або суду, а дослівно письмове арбітражне застереження "GМАА Bremen Law" перекладається, як: "Право Бремену Німецької Морської Арбітражної Асоціації". Позивач вважає, що аналіз змісту статті 29 "Закон и арбитраж (п. 39) (указать если согласован (а), (Ь) или (с) ст. 39, согласования)" договору від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення свідчить про те, що сторонами визначено неіснуючий закон, який повинен бути застосований під час вирішення спору, а саме - Право Бремену (Bremen Law).
Відсутність в арбітражному застереженні, що міститься в статті 29 договору від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення, назви суду, на вирішення якого сторони мають передавати спори щодо зазначеного договору, а також відсутність повноважень у ФОП Шаталова Е.В. як морського агента суперечать цивільному законодавству України, у зв`язку з чим існують правові підстави для визнання статті 29 договору від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення недійсною.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання арбітражного застереження у договорі від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів, укладеного відповідачами, таким, що не може бути виконаним, а також про визнання арбітражного застереження недійсним.
Верховний Суд враховує, що відповідно до останньої правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 17.12.2021 зі справи № 910/9841/20, в якій вирішувалося питання щодо наявності чи відсутності підстав для відступу від правового висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 911/1803/19 [Арбітражний суд не наділений компетенцією вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди за статтею 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) та статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"], об`єднана палата зазначила, зокрема, таке.
Принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди. Враховуючи викладене та принцип автономності арбітражної угоди (третейського застереження), слід дійти висновку, що дійсність/недійсність третейської угоди/застереження може бути самостійним (окремим) позовним провадженням незалежно від існування спірних питань за основним договором/контрактом та може бути розглянуто як національним судом так і арбітражним судом, який визначено у арбітражній угоді (третейському застереженні). Таким чином, позов про визнання недійсною арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі арбітражного застереження, відповідає нормам Конституції України та вимогам чинного законодавства України, є ефективним способом захисту прав і законних інтересів та не суперечить нормам міжнародного права.
Так, відмовляючи у задоволенні позову у справі № 911/1803/19, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що позивачем не доведено неможливості виконання умов договору в частині арбітражного застереження; матеріалами справи спростовується твердження позивача про те, що арбітражне застереження не спрямоване на реальне настання правових наслідків, а також позивачем не обґрунтовано, належним чином не доведено та не надано жодного доказу на підтвердження недійсності договору перевезення від 16.04.2013 № 15/13 у частині арбітражного застереження.
У доводах касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції: застосовані норми права, визначені статтями 2, 7, 13 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 зі справи № 907/555/14; застосовано норму права, визначену частинами четвертою, восьмою статті 75 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.03.2019 зі справи № 910/13366/18, від 18.02.2021 зі справи № 873/89/20; застосовано норму права, визначену частиною п`ятою статті 236 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 зі справи № 911/5358/14, від 26.03.2019 зі справи № 925/291/18; застосовано норму права, визначену пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.03.2019 зі справи № 910/13366/18, від 28.08.2018 зі справи № 906/493/16.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 911/1803/19 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
14.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, якою конкретизовано запроваджене раніше тлумачення категорії "подібності правовідносин".
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Таким чином, конкретизація Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо].
При цьому слід враховувати, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Водночас Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що постанову суду апеляційної інстанції у справі № 911/1803/19 ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах (статей 2, 7, 13 ГПК України, частин четвертої, восьмої статті 75 ГПК України, частини п`ятої статті 236 ГПК України, пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України), викладених у постановах Верховного Суду від 23.09.2020 зі справи № 907/555/14, від 04.03.2019 зі справи № 910/13366/18, від 18.02.2021 зі справи № 873/89/20, від 30.01.2019 зі справи № 911/5358/14, від 26.03.2019 зі справи № 925/291/18, від 28.08.2018 зі справи № 906/493/16, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, їх оцінки судами, зокрема, дотримання судами у кожній конкретній справі основних принципів господарського судочинства, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Наведені ж скаржником у касаційній скарзі постанови Вищого господарського суду України не є правовими висновками Верховного Суду і не мають характеру джерела права.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права, визначені частиною першою статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та статтею ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью/Йорк, 10 червня 1958 року) без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.03.2019 зі справи № 910/13366/18, від 28.08.2018 зі справи № 906/493/16.
Проте правовідносини у згаданих справах і у справі, яка розглядається, не можна вважати подібними, оскільки у жодній із зазначених справ предметом спору не було безпосередньо питання дійсності/недійсності арбітражного застереження (як переданий на вирішення суду спір) чи його виконуваності, відповідно, зміст правовідносин є різним.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає також про те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права, визначену частиною третьою статті 228 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 зі справи № 922/1391/18, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18.
Верховний Суд зазначає, що правовідносини у згаданих справах і у справі, яка розглядається, не можна вважати подібними.
Так, у наведених справах розглядалося питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним правочину з підстав його вчинення з метою, що суперечить інтересам держави чи суспільства.
У справі ж, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, не оспорюється дійсність самого договору від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів, зокрема, з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства (з умислом однієї або обох сторін).
У зв`язку з чим доводи касаційної скарги у цій частині визнаються Верховним Судом безпідставними.
Отже, Касаційний господарський суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 911/1803/19.
Що ж до доводів скаржника про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування визначених у касаційній скарзі норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), то Верховний Суд зазначає таке.
Так, за доводами скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - статті 4 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" у подібних правовідносинах.
Що ж до наведеного, то Верховний Суд зазначає таке.
До спірних правовідносин судом апеляційної інстанції застосовані приписи статті 4 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", відповідно до якої сторона, яка знає про те, що яке-небудь положення цього Закону, від якого сторони можуть відступати, або яка-небудь вимога, згідно з арбітражною угодою, не були дотримані, і проте продовжує брати участь у арбітражному провадженні, не заявивши заперечень проти такого недотримування без невиправданої затримки, а якщо для цього передбачено будь-який строк, то протягом цього строку вважається такою, що відмовилась від свого права на заперечення.
Суд погоджується з доводом скаржника про те, що приписи статті 4 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Так, відповідно до статті 1 названого Закону, останній застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Однак положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.
Таким чином, оскільки міжнародним комерційним арбітражем у цій справі є Німецька Морська Асоціація Арбітражу, Арбітражним Трибуналом якої й було прийняте арбітражне рішення "Кондок V", у суду апеляційної інстанції у справі № 911/1803/19 не було підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 4 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".
Водночас саме по собі неправильне застосування судом цієї норми матеріального права до спірних правовідносин не вплинуло на правильність ухваленого ним (судом) рішення по суті спору.
За доводами касаційної скарги, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - частини першої статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у подібних правовідносинах. Скаржник посилається на зазначену норму права та відсутність висновку щодо її застосування у спірних правовідносинах у контексті того, що згідно зі статутом позивача прийняття рішення щодо вчинення Товариством правочинів на суму від 10,0 млн. грн до 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності повинно здійснюватися за погодженням з НАК "Нафтогаз України" в особі її голови правління або особи, що виконує його обов`язки.
Так, відповідно до статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою.
Проте Верховний Суд вважає, що підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права - частини першої статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у подібних правовідносинах відсутні, оскільки апеляційним господарським судом встановлено, що Договір - доручення від 20.06.2012 № 648, яким було надано право ФОП Шаталову Е.В. укладати договори та орієнтовна вартість яких складала 81 640 000,00 грн, був погоджений НАК "Нафтогаз України" (що не заперечувалося позивачем та третьою особою у справі) як єдиним акціонером позивача. Оскільки за договором від 16.04.2013 №15/13 про перевезення (який укладений ФОП Шаталовим Е.В. в межах виконання умов Договору - доручення від 20.06.2012 № 648) загальна вартість предмета склала 10 910 445,00 грн, - відсутні підстави вважати, що такий договір та арбітражна угода у вигляді арбітражного застереження підписані за відсутності волі позивача та без погодження НАК "Нафтогаз України".
Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанції, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене Суд також не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування приписів статті 241 ЦК України (вчинення правочину з перевищенням повноважень) подібних правовідносинах, з огляду на встановлені обставини укладення договору та арбітражної угоди з волі позивача та за наявності погодження НАК "Нафтогаз України".
У касаційній скарзі скаржник також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права - пункту 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року у подібних правовідносинах.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала "патологічний характер", головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.
Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16.
Отже, у даному випадку, суд апеляційної інстанції, з урахуванням наданої дискреції, врахувавши встановлені обставини справи, дійшов висновку про те, що певні неточності вказаної в арбітражному застереженні назви арбітражної установи (тобто неповна назва, а зазначення лише абревіатури), не мала наслідком відмову арбітражного суду визнавати свою компетенцію з розгляду спору. З огляду на викладене у цій справі обставин "патологічного характеру" арбітражного застереження судом апеляційної інстанції не встановлено, водночас повно досліджено обставини щодо дійсного наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.
За доводами касаційної скарги, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права - частини другої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 1 Закону України "Про здійснення державний закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у подібних правовідносинах.
Скаржник, зокрема, зазначає про залишення судом поза увагою преамбули договору від 16.04.2013 № 15/13 про перевезення, згідно з якою вказаний правочин вчинений ФОП Шаталовим Е.В., який діє на підставі Договору - доручення від 20.06.2012 № 648 від імені, за дорученням та за рахунок АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" як розпорядника публічних коштів.
За доводом скаржника, суспільні відносини, що виникли на підставі цього договору, регулюються нормами Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Водночас у силу приписів частини другої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Проте у цій справі Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо питання застосування норм права - частини другої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 1 Закону України "Про здійснення державний закупівель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у подібних правовідносинах, оскільки відповідність арбітражного застереження наведеним законодавчим приписам не була підставою позову у цій справі та судами попередніх інстанцій це питання не вирішувалося (з огляду на предмет, підстави позову та обставини, які входили до предмета доказування у цій справі).
Скаржник у касаційній скарзі також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права - частини першої статті 3, частини третьої статті 509, статті 627 ЦК України у подібних правовідносинах.
Так, скаржник зазначає про те, що оспорюваний правочин суперечить приписам частини першої статті 3, частини третьої статті 509, статті 627 ЦК України, оскільки спрямований на вирішення господарського спору про використання публічних (державних) коштів у іноземних юрисдикційних органах за законодавством іноземної держави.
Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо питання застосування норм права - частини першої статті 3, частини третьої статті 509, статті 627 ЦК України у подібних правовідносинах, оскільки питання вирішення господарського спору у іноземних юрисдикційних органах за законодавством іноземної держави у контексті використання публічних (державних) коштів не було підставою позову у цій справі та не розглядалося судами попередніх інстанцій.