Постанова суду № 593/1618/17 від 21.01.2022 про визнання рішень незаконними та їх скасування

Постанова

Іменем України

21 січня 2022 року

м. Київ

справа № 593/1618/17

провадження № 61-17531 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_3 ;

відповідач - Бережанська районна державна адміністрація Тернопільської області;

треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Тернопільській області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_10, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (правонаступником ОСОБА_2 є ОСОБА_3 ), на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2020 року у складі судді Данилів О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_3, звернулися до суду із позовами до Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Тернопільській області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання рішень незаконними та їх скасування.

Ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 21 березня 2018 року позов ОСОБА_2 та позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Бережанської міської радиТернопільської області від 14 квітня 1995 року № 67 в районі вул. Сонячна-Мечнікова м. Бережани Тернопільської області із цільовим призначенням для ведення городництва їм, як і іншим жителям м. Бережани, було виділено земельну ділянку площею 0,04 га, якою вони користуються і по теперішній час.

У 2011 році строк оренди земельної ділянки рішенням Бережанської міської ради Тернопільської області від 30 травня 2011 року № 165 був продовжений до 01 травня 2012 року.

Однак, незважаючи на передачу їм та іншим мешканцям м. Бережани земельних ділянок із масиву в районі вул. Сонячна-Мечнікова в оренду для ведення городництва, Бережанська районна державна адміністрація Тернопільської області всупереч їхнім інтересам та інтересам інших громадян, які користуються цими земельними ділянками, без їх згоди, своїм розпорядженням від 07 березня 2012 року № 113-од надала дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в урочищі Сонячна м. Бережани у власність.

Рішенням Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської областівід 02 листопада 2012 року № 501-од доповнила своє розпорядження № 113, уточнивши список громадян, яким надавався дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення садівництва.

Розпорядженнями Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської областівід 23 листопада 2012 року № 539 та від 10 грудня 2012 року № 571 було затверджено проекти землеустрою та передано ці земельні ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва. Вказували, що вказаними розпорядженнями порушені їх права, як належних та правомірних землекористувачів.

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд визнати розпорядження Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області від 07 березня 2012 року № 113-од, від 02 листопада 2012 року № 501-од, від 23 листопада 2012 року № 539-од та від 10 грудня 2012 року № 571-од незаконними і скасувати їх.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що позивачами не доведено і судом не встановлено порушення їх прав як правомірних землекористувачів оскаржуваними розпорядженнями відповідача, оскільки ними не надано доказів на підтвердження виділення їм у користування спірних земельних ділянок. Крім того, оспорювані розпорядження районної державної адміністрації стосуються прав, свобод та інтересів громадян, яким цими розпорядженнями були виділені земельні ділянки та передані у власність, однак ці особи не були залучені до справи у суді першої інстанції і нормами цивільно-процесуального закону не передбачено їх залучення до участі у справі на стадії її апеляційного перегляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_10 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 593/1618/17 з Бережанського районного суду Тернопільської області.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2022 року ОСОБА_3 залучено правонаступником ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач визнав позов та не заперечував проти його задоволення, проте судом це не було враховано. Заперечував проти врахування судом висновку експерта від 04 грудня 2015 року № 453/15-22 щодо законності спірних розпоряджень державної адміністрації.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року ОСОБА_9 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Також у січні 2021 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 подали відзиви, в яких підтримали доводи касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 березня 2012 року Бережанською районною державною адміністрацією Тернопільської області було прийнято розпорядження № 113-од, яким надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в урочищі "вулиці Сонячна" м. Бережани Тернопільської області у власність 124 особам.

Розпорядженням Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області від 02 листопада 2012 року № 501-од доповнено розпорядження від 07 березня 2012 року № 113-од, уточнено список громадян, яким надавався дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення садівництва.

Розпорядженнями Бережанської Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області від 23 листопада 2012року № 539-од та від 10 грудня 2012 року № 571-од було затверджено проекти землеустрою та передано земельні ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва.

Із довідки № 353/101-19, виданої 08 травня 2019 року головним управлінням Держгеокадастру в Тернопільській області, вбачається, що на підставі оспорюваних розпоряджень Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області на день розгляду справи 57 осіб стали власниками земельних ділянок, що підтверджується виготовленими належним чином документами.

Судом установлено, що визнання незаконними та скасування розпоряджень № 113-од, №501-од, № 539-од та № 571-од, які були прийняті Бережанською районною державною адміністрацією Тернопільської області 07 березня, 02 та 23 листопада і 10 грудня 2012 року відповідно були предметом судового спору в порядку адміністративного судочинства, з приводу якого Тернопільським окружним адміністративним судом 17 червня 2013 року було прийнято рішення у справі № 819/823/13-а, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання дій протиправними та скасування розпоряджень було відмовлено. Суд визнав, що прийняті Бережанською районною державною адміністрацією Тернопільської області розпорядження від 07 березня 2012 року № 113-од, від 02 листопада 2012 року № 501-од, від 23 листопада 2012 року № 539-од та від 10 грудня 2012 року № 571-од прийняті суб`єктом владних повноважень - Бережанською районною державною адміністрацією Тернопільської області із дотриманням вимог закону. Вищевказане рішення ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року залишено без змін.

ОСОБА_7 зверталась із заявою про скасування зазначених судових рішень першої та апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами, однак ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року у задоволенні її заяви було відмовлено.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання незаконними та скасування спірних розпоряджень Тернопільським адміністративним судом було встановлено, що відповідно до Генерального плану розвитку м. Бережани, чинного на момент видання спірних розпоряджень, земельні ділянки в урочищі "вулиці Сонячна" знаходилися за межами м. Бережани Тернопільської області.

Даний факт був підтверджений довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-ЗЕМ), виданою відділом Держземагенства у Бережанському районі Тернопільської області від 02 квітня 2013 року № 1-18/476, згідно з якою на час прийняття Бережанською районною державною адміністрацією Тернопільської області оспорюваних розпоряджень, згідно статистичної звітності - форми 6 ЗЕМ - земельна ділянка в урочищі "вулиці Сонячна" на території Бережанської міської ради Тернопільської області знаходилася за межами населеного пункту і відносилася до земель запасу сільськогосподарського призначення ( рілля).

Суд адміністративної юрисдикції, аналізуючи норми ЗК України, а саме: пункту 12 Перехідних положень; пункту а) частини першої статті 17 ЗК України, дійшов висновку про наявність у Бережанської районної адміністрації Тернопільської області, як органу виконавчої влади, законодавчо визначених повноважень на розпорядження землями за межами м. Бережани у період з 01 січня 2002 року, тобто з моменту набрання чинності ЗК України, до 01 січня 2013 року (до набрання чинності Закону України N 5245-VI, в тому числі і земельними ділянками в урочищі "вул. Сонячна -Мечнікова" (а.с. 49-53, т. 3).

Судом також встановлено, що в журналі реєстрації договорів оренди земельних ділянок Бережанській міській раді Тернопільської області відсутні відомості про договори оренди, у яких би орендарями виступали позивачі, і таких договорів не зареєстровано.

Із довідки № 851, виданої Бережанською міською радою Тернопільської області 28 травня 2013 року, вбачається, що в земельно-кадастровій книзі відсутні відомості щодо землекористувачів в урочищі "вул. Сонячна-Мечнікова" за межами населеного пункту.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

У рішенні Конституційного суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, або у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до вимог частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, тобто підставою виникнення цього права є договір.

Згідно зі статтями 125, 126 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до положень статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачі обґрунтовували порушення своїх прав прийняттям розпоряджень Бережанської районної державної адміністрації Тернопільської області від 07 березня 2012 року № 113-од, від 02 листопада 2012 року № 501-од, від 23 листопада 2012 року № 539-од та від 10 грудня 2012 року № 571-од, якими передано спірні земельні ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, зазначаючи, що вони користувалися земельними ділянками в урочищі "вул. Сонячна" м. Бережани Тернопільської області на правах оренди.

Проте матеріали справи не містять відомостей про те, що до ухвалення районною державною адміністрацією оспорюваних рішень позивачі мали у користуванні земельні ділянки в урочищі "вул. Сонячна" м. Бережани чи виявляли намір отримати їх у користування (оренду).

Судом встановлено, що визнання незаконними та скасування розпоряджень № 113-од, №501-од, № 539-од та № 571-од, які були прийняті Бережанською районною державною адміністрацією Тернопільської області 07 березня, 02 та 23 листопада і 10 грудня 2012 року відповідно були предметом судового спору в порядку адміністративного судочинства, з приводу якого Тернопільським окружним адміністративним судом 17 червня 2013 року було прийнято рішення у справі № 819/823/13-а, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання дій протиправними та скасування розпоряджень було відмовлено. Суд визнав, що прийняті Бережанською районною державною адміністрацією Тернопільської області розпорядження від 07 березня 2012 року № 113-од, від 02 листопада 2012 року № 501-од, від 23 листопада 2012 року № 539-од та від 10 грудня 2012 року № 571-од прийняті суб`єктом владних повноважень - Бережанською районною державною адміністрацією Тернопільської області із дотриманням вимог закону. Вищевказане рішення ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року залишено без змін.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої-другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позивачами не доведено і судом не встановлено порушення їх прав як правомірних землекористувачів оскаржуваними розпорядженнями відповідача, оскільки ними не надано доказів на підтвердження виділення їм у користування спірних земельних ділянок. Крім того, оспорювані розпорядження районної державної адміністрації стосуються прав, свобод та інтересів громадян, яким цими розпорядженнями були виділені земельні ділянки та передані у власність, однак ці особи не були залучені до справи у суді першої інстанції і нормами цивільно-процесуального закону не передбачено їх залучення до участі у справі на стадії її апеляційного перегляду.

Посилання касаційної скарги на те, що відповідач визнав позов та не заперечував проти його задоволення, проте судом це не було враховано, безпідставні з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Встановивши, що на підставі оспорюваних розпоряджень 57 громадян оформили право власності на земельні ділянки в урочищі "вул. Сонячна -Мечнікова" м. Бережани Тернопільської області, суди дійшли обґрунтованого висновку про неможливість прийняття визнання позову Бережанською районної державної адміністрації Тернопільської області, оскільки визнання позову відповідачем порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновку експерта земельно-технічної експертизи від 04 грудня 2015 року № 453/15-22 щодо законності спірних розпоряджень державної адміністрації, необґрунтовані, оскільки кримінальне провадження № 12013210040000281, в межах якого вона була проведена, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення.

Посилання касаційної скарги на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 безпідставні, оскільки висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту