Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 489/2165/19
провадження № 61-10376св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Ступак О. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_4 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що за життя його батьку ОСОБА_6 належало на праві власності 34/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 (в подальшому перейменовану в АДРЕСА_2, а потім у АДРЕСА_3 ), та відповідна частина земельної ділянки, що знаходилася за цією ж адресою, яка була виділена у його користування на підставі рішення народного суду Ленінського району міста Миколаєва від 27 вересня 1976 року.
В подальшому, у зв`язку з проведеними переобладнаннями та добудовами, здійсненими іншою співвласницею, на підставі ухвали Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 листопада 2003 року частки усіх співвласників домоволодіння були змінені з виділом у їх користування відповідних приміщень, споруд та будівель, внаслідок чого за його батьком
ОСОБА_6 було визнано право власності на 22/100 частки домоволодіння.
07 липня 2011 року одному із співвласників домоволодіння ОСОБА_2 видано державний акт на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136900:01:010:0009, загальною площею 0,0747 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, на право спільної сумісної власності усіх співвласників домоволодіння, в тому числі
ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 . При цьому частки співвласників у праві спільної сумісної власності земельної ділянки не були визначені.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_6 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняв в порядку спадкування за законом лише він, як син померлого.
06 грудня 2017 року на ім`я позивача видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 22/100 частин житлового будинку АДРЕСА_3, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину земельної ділянки за цією ж адресою відмовлено з посиланням на відсутність визначення розміру частки, яка належала померлому спадкодавцю.
Посилаючись на неможливість в іншому порядку визначити частку земельної ділянки, яка перейшла від померлого до його спадкоємця, позивач просив визнати за ним право власності на 34/100 частини вказаної земельної ділянки, яка відповідає первісній частці спадкодавця у праві спільної часткової власності у домоволодінні, набутого в порядку перетворення особистої власності у спільну часткову власність.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 17 грудня
2019 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 квітня
2021 року у складі судді Коваленка І. В. позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті
ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 22/100 частини земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:01:010:0009, загальною площею 0,0747 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час отримання права спільної сумісної власності співвласниками житлового будинку спадкодавцю належало 22/100 частини житлового будинку, а тому саме така частка відповідає його частці у праві спільної сумісної власності на землю на час її перетворення на спільну часткову власність, і підстав для визнання за його спадкоємцем права власності на 34/100 частини земельної ділянки, яка є первісною часткою спадкодавця у праві спільної часткової власності на домоволодіння, немає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 квітня 2021 року про часткове задоволення позову з визнанням права власності на 22/100 частин земельної ділянки та відповідний розподіл судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 34/100 частки земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:01:010:0009, загальною площею 0,0747га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13 квітня 2021 рокув частині відмови у позові до Миколаївської міської ради залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка на момент виникнення спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_4 ) між чотирма співвласниками перебувала у їхньому постійному спільному користуванні, для обслуговування якого вона виділялася компетентними державними органами. Цими співвласниками за рішенням суду визначено порядок користування такою земельною ділянкою між ними, який є обов`язковим для усіх співвласників та їх правонаступників. Спадкодавцю ОСОБА_6 на час виникнення права спільної часткової власності на домоволодіння належало 34/100 його частин, а тому незалежно від зміни цих часток при добудові інших споруд у домоволодінні іншим власником, та з огляду на визначення порядку користування цією ж земельною ділянкою до моменту виникнення права власності на неї, останній мав право на отримання в його володіння та користування частини спільної земельної ділянки, що відповідала розміру належної йому первісної частки на час виникнення права спільної сумісної власності на землю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5, ОСОБА_4 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 червня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
від 02 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявники зазначають неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі
№ 642/3950/17, провадження № 61-7008св19, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, провадження № 14-47цс20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на 34/100 частини спірної земельної ділянки, оскільки остання належала ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності разом з іншими співвласниками, а розмір частки спадкодавця у домоволодінні на підставі ухвали міського суду Ленінського району м. Миколаєва, якою затверджено мирову угоду від 04 листопада 2003 року, становив 22/100 частини будинку. Отже суд першої інстанції правильно визначив розмір часток співвласників у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку пропорційно до розміру належних їм часток у праві власності на житловий будинок, що відповідає вимогам статей 120 ЗК України та 377 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому останній просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Посилався на те, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що незалежно від зміни часток при добудові інших споруд у домоволодінні іншим власником, ОСОБА_6 мав право на отримання в його володіння та користування частину спільної земельної ділянки, яка відповідала розміру належної йому первісної частки на час виникнення права спільної сумісної власності на землю, тобто в розмірі 34/100 частин. Відповідачами не надано заперечень щодо встановлення судом розміру 34/100 первісної частки ОСОБА_6 в домоволодінні.
Також зазначав про наявність підстав для закриття касаційного провадження відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилались відповідачі у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними за своїм змістом до правовідносин, що виникли у даній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в 1938 році з ОСОБА_8 укладено договір забудови по АДРЕСА_5, для чого йому як забудовнику виділена земельна ділянка площею 697 кв. м для будівництва.
17 серпня 1949 року за ОСОБА_8 зареєстровано домоволодіння на праві власності, а рішенням народного суду 3-ої Сталінської ділянки міста Миколаєва від 30 вересня 1955 року вказане домоволодіння поділено. Визнано право власності за ОСОБА_9 на 38/100 його частин, а за ОСОБА_8 - на 62/100 частин.
Відтак, починаючи з 1955 року вказане домоволодіння належало двом співвласникам на праві спільної часткової власності.
У подальшому, кожний із двох співвласників поділив належні їм частки на дві окремі частини та провів їх відчуження шляхом укладення договорів купівлі-продажу або дарування. Внаслідок чого, станом на вересень 1976 року право спільної часткової власності належало чотирьом співвласникам, а саме: ОСОБА_10 - 20/100 частин, які нею набуті 12 січня 1970 року в порядку укладення договору купівлі-продажу; ОСОБА_6 - 34/100 частин, з яких 9/50 частин отримано ним 25 листопада 1975 року в порядку спадкування за законом і 4/25 частин 09 січня 1976 року в порядку укладення договору дарування; ОСОБА_11 і ОСОБА_12 - 46/100 частин, набуті ними
16 квітня 1976 року в порядку укладення договору купівлі-продажу.
Рішенням народного суду Ленінського району міста Миколаєві від 27 вересня 1976 року визначено порядок користування земельною ділянкою за вказаною вище адресою на підставі ідеальних часток, належних кожному із співвласників на праві спільної часткової власності у домоволодінні, в тому числі ОСОБА_6 у відповідності до належних йому 34/100 частин, з виділом у його фактичне користування земельної ділянки загальною площею 264 кв. м.
18 січня 1977 року проведено упорядкування нумерації домоволодінь та перейменування вулиць, внаслідок чого домоволодінню АДРЕСА_1 присвоєна нова адреса: АДРЕСА_2, а у подальшому АДРЕСА_2 .
Судами установлено, що в подальшому співвласником ОСОБА_10 проведено ряд добудов у домоволодінні, внаслідок чого органом БТІ перераховані частки кожного із співвласників, і на підставі ухвали Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 листопада 2003 року затверджена між співвласниками та учасниками справи ОСОБА_6,
ОСОБА_10, ОСОБА_13 та ОСОБА_11 мирова угода, відповідно до якої проведено реальний поділ домоволодіння по АДРЕСА_3, та змінено частки у праві спільної часткової власності, внаслідок чого ОСОБА_6 стало належати 22/100 частин домоволодіння.
16 квітня 2008 року ОСОБА_10 здійснила відчуження своєї 36/100 частки в дар відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках, тобто кожному по 36/200 частин.
20 січня 2012 року на підставі рішення Миколаївської міської ради
від 07 липня 2011 року на ім`я одного із співвласників домоволодіння ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0747 га, що розташована по АДРЕСА_3, та належить на праві спільної сумісної власності поряд з іншими співвласниками:
ОСОБА_6, ОСОБА_3, а також ОСОБА_4 і ОСОБА_5, з метою обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після його смерті належне йому майно у порядку спадкування за законом прийняв позивач, як син померлого.
06 грудня 2017 року йому видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 22/100 частин житлового будинку АДРЕСА_3 . У видачі свідоцтва на право на спадщину на частину земельної ділянки відмовлено, у зв`язку з неможливістю встановити розмір частки, яка належала померлому.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що за життя його батьку ОСОБА_6 належало на праві власності 34/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 (в подальшому перейменовану в АДРЕСА_2, а потім у АДРЕСА_3 ), та така сама частина земельної ділянки, що становила 264 кв. м і знаходилася за цією ж адресою, яка була виділена у його користування на підставі рішення народного суду Ленінського району міста Миколаєва від 27 вересня 1976 року. Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 листопада 2003 року проведено реальний поділ домоволодіння та змінено частки у праві спільної часткової власності, внаслідок чого ОСОБА_6 стало належати 22/100 частин домоволодіння. Після смерті батька він став власником 22/100 частин домоволодіння, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину земельної ділянки за цією ж адресою йому було відмовлено з посиланням на відсутність визначення розміру частки, яка належала померлому спадкодавцю.
Задовольняючи позов та визнаючи за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 право власності на частину земельної ділянки, яка становить 34/100 частки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дійсно рішенням народного суду Ленінського району міста Миколаєва від 27 вересня 1976 року було визначено порядок користування земельною ділянкою за вказаною вище адресою на підставі ідеальних часток, належних кожному із співвласників на праві спільної часткової власності у домоволодінні. При цьому, якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначені частини спільної ділянки, право власності на яку має особа, слід виходити з розміру її частки, або частки спадкодавця у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.
Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Згідно з статтею 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Судом апеляційної інстанції установлено, що у 1938 році ОСОБА_8 як забудовнику виділена земельна ділянка для будівництва площею 697 кв. м.
У подальшому при визначенні порядку користування земельною ділянкою у
1976 році народним судом Ленінського району міста Миколаєва взято за основу висновок експерта щодо можливого варіанту порядку користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 від 21 квітня 1976 року виходячи з частки в домоволодінні, з якого вбачається, що під час обстеження земельної ділянки встановлено, що її площа збільшилася в порівнянні з площею, зареєстрованою в 1955 році на 58 кв. м і станом на 1976 рік складає 776 кв. м. При цьому за ОСОБА_6 визначено право користування на 34/100 частки земельної ділянки, що становить 264 кв. м.
Саме з урахуванням загальної площі земельної ділянки у розмірі 776 кв. м, сторонам визначено порядок користування цією земельною ділянкою, а саме: ОСОБА_10 - 155 кв. м, ОСОБА_6 - 264 кв. м, Клімовим -
357 кв. м.
У подальшому, 20 січня 2012 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯК № 273117 на підставі рішення Миколаївської міської ради від 07 липня 2011 року № 7/27, відповідно до якого ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є співвласниками земельної ділянки загальною площею 0,0747 кв. м, яка належить їм на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, з наявних матеріалів справи вбачається розбіжність у розмірі земельної ділянки, щодо якої визначено порядок користування у 1976 році, та яка виділена у власність співвласникам домоволодіння у 2011 році. Крім того, співвласники домоволодіння у 2003 році добровільно за взаємною згодою змінили розподіл часток у праві власності на домоволодіння, що підтверджується мировою угодою, затвердженою ухвалою суду.
У зв`язку з наведеним рішення народного суду Ленінського району міста Миколаєва від 27 вересня 1976 року не має преюдиційного значення при визначенні порядку користування земельною ділянкою, яка є об`єктом спільної сумісної власності, та враховуватися під час вирішення цієї справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Статтею 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
За змістом частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 89 ЗК України співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
ОСОБА_1, звертаючись до суду, просив визнати за ним право власності на 34/100 частини земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті його батька.
На підставі частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною четвертою вищевказаної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Таким чином, законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження
№ 14-47цс20) та постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 642/3950/17 (провадження № 61-7008св19), на які посилалися заявники у касаційній скарзі.
Разом з тим, положення статті 120 ЗК України мають застосовуватися з врахуванням норм матеріального права, що визначають особливості регулювання права спільної сумісної власності.
Як зазначалося вище, земельна ділянка належала ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не на праві спільної часткової власності, а на праві спільної сумісної власності. Її поділ або виділення з неї окремих часток за життя ОСОБА_6 не проводився, розмір його частки не визначався.
Отже, ОСОБА_6 був співвласником земельної ділянки, яка належала п`ятьом особам на праві спільної сумісної власності без визначення часток, і це право перейшло до позивача.
Разом з тим, враховуючи, що за життя ОСОБА_6 поділ або виділення його частки земельної ділянки не проводився, тому до позивача не перейшло право власності на частку земельної ділянки в порядку спадкування.
За таких обставин позовні вимоги щодо визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом у визначеному розмірі, а саме у розмірі 34/100 частини вказаної земельної ділянки, є помилковими.
Виходячи з вищевикладеного у сукупності, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду та часткове задоволення позову в частині визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.
Доводи ОСОБА_1 щодо закриття касаційного провадження відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, є безпідставними, оскільки у постановах Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційній скарзі, викладено висновки щодо застосування статті 120 ЗК України в контексті порядку визначення розміру часток співвласників у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, що свідчить про подібність правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на частку земельної ділянки, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду