Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 202/34155/13
провадження № 61-7629св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач ? акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: акціонерне товариство "Акцент-Банк", ОСОБА_1,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року у складі судді Зосименко С. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, акціонерного товариства "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2013 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - АТ "А-Банк"), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що за умовами кредитного договору, укладеного 23 липня 2010 року між банком та ОСОБА_1, останній отримав кредит у розмірі 961 065,00 грн на умовах, визначених договором, з кінцевим терміном повернення до 23 липня 2012 року. Виконання умов кредитного договору у розмірі 10 000,00 грн забезпечено договором поруки, укладеним 20 жовтня 2010 року з АТ "А-Банк". ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, допустив утворення заборгованість у розмірі 2 464 599,69 грн, яка складається із: 961 065,00 грн - заборгованість за кредитом, 49 019,26 грн - заборгованість за користування процентами за користування кредитом, 1 336 915,44 - пеня, 250,00 грн - штраф (фіксована частина), 117 349,99 грн - штраф (процента складова).
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2010 року в розмірі 2 454 599,69 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 3 200,00 грн, стягнути солідарно із АТ "А-Банк", ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2010 року в розмірі 10 000,00 грн (а. с. 3, т. 1).
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з АТ "А-Банк", ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2010 року у розмірі 10 000,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2010 року у розмірі 1 110 084,26 грн, що складається із: 961 065,00 грн - заборгованість за кредитом; 49 019,26 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 100 000,00 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Вирішено питання розподілу судових витрат (а. с. 78-80, т. 1).
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник допустив утворення заборгованості, тому є підстави для її стягнення в судовому порядку, у тому числі і з поручителя як солідарного боржника.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 07 грудня 2015 року в частині солідарного стягнення із АТ "А-Банк", ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 000,00 грн та стягнення із АТ "А-Банк" на користь АТ КБ "ПриватБанк" судового збору в розмірі 243,60 грн скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а. с. 137-138, т. 1).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до АТ "А-Банк" про стягнення кредитної заборгованості скасовано. Провадження у цій частині вимог закрито (а. с. 134-135, т. 1).
Судові рішення апеляційного суду мотивовані тим, що суд першої інстанції надав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував положення статей 526, 610, 612, 625, 1050, 1054 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1, оскільки останній порушив умови кредитного договору, в зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню.
Апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду щодо солідарного стягнення з АТ "А-Банк" та ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 000,00 грн, оскільки позовні вимоги банку стосовно стягнення суми з АТ "А-Банк" за договором поруки випливають із відносин, які виникли на підставі договору, укладеного між юридичними особами, такі вимоги не можуть бути розглянутими в порядку цивільного судочинства, а підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с. 173-177, т. 1).
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що відповідачем було заявлено клопотання про призначення експертизи, яке залишилося не вирішеним, що позбавило відповідача можливості довести перед судом переконливість своїх тверджень про наявність або відсутність юридичних фактів, зокрема, дійсності підпису на кредитному договорі та заяві про видачу кредитних коштів.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи відповідача про те, що він не підписував спірний кредитний договір та не отримував кредитних коштів є необґрунтованими, оскільки відповідач не надав будь-яких доказів на підтвердження таких обставин, від проведення почеркознавчої експертизи відмовився. Позичальник допустив утворення заборгованості, тому є підстави для її стягнення в судовому порядку, у тому числі і з поручителя як солідарного боржника. Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором є недопустимим. Розмір пені, який визначений банком, значно перевищує розмір збитків банку, а тому суд першої інстанції правомірно застосував норму частини третьої статті 551 ЦК України та зменшив розмір пені до 100 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором у розмірі 961 065,00 грн. ОСОБА_1 не підписував кредитний договір від 23 липня 2010 року № Д055Г/С, анкету-заяву про отримання грошових коштів. Суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права в частині достовірності та належності доказів та визнали факт отримання грошових коштів і наявність заборгованості за кредитним договором лише за наявності оригіналу кредитного договору та оригіналу анкети-заяви на отримання грошових коштів. Суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 703/3063/18, від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У серпні 2021 року справу № 202/34155/13 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 3, 4 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
В ухвалі Верховного Суду від 26 липня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відзив, поданий АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу ОСОБА_1, повернуто без розгляду особі, яка його подала, оскільки такий відзив поданий поза межами строку, встановленого судом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 липня 2010 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Д055Г/С, за яким останній отримав кредит у розмірі 961 065,00 грн, з кінцевим терміном повернення 23 липня 2012 року (а. с. 13-16, т. 1).
ОСОБА_1 складено анкети-заяви на отримання кредиту у розмірі 961 065,00 грн (а. с. 238, 239, т. 1).
23 липня 2010 року між дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями "Новофарм-Інвест" (заставодавець) та АТ КБ "ПриватБанк" (заставодержатель) укладений договір застави автотранспорту № Д055Г/С, за умовами якого заставодавець із метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 липня 2010 року № Д055Г/С надає в заставу автотранспорт, а саме: BMW X5, 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1, вартістю 961 065,00 грн (а. с. 146-148, т. 1).
Зобов`язання за кредитним договором від 23 липня 2010 року № Д055Г/С забезпечено порукою згідно з умовами договору поруки, укладеного 20 жовтня 2010 року із ПАТ "А-Банк".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.