Постанова
Іменем України
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 2-1159/11
провадження № 61-10680св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кам`янської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Заводського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 серпня 2020 року у складі судді Івченко Т. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кам`янської міської ради (далі - Управлінння ДАБК Кам`янської міської ради), про відшкодування майнової та моральної шкоди, виділ майна в натурі, знесення незаконно зведеної будівлі, визнання права власності.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй та відповідачці на праві спільної часткової власності належить домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (після зміни назви - м. Камʼянське): її частка у домоволодінні становить 2/3 частини, частка відповідачки 1/3 частина.
До 2008 року домоволодіння складалося з будинку літ. А-1, що у свою чергу, складався з двох квартир:
- квартири № 1, до складу якої входили наступні приміщення: 1- коридор, 2 – кладова, 3 – кухня, 4 – кімната, 5 – кімната, 6 – кімната, 7 – кімната, 8 - вбиральня;
- квартири № 2, до складу якої входили наступні приміщення: 3 - кухня, 4 - кімната, І - коридор, ІІ - кладова.
Між співвласниками склався наступний порядок користування спільною власністю: вона користувалася квартирою № 1, що складає 2/3 частини домоволодіння, а ОСОБА_2 користувалася квартирою № 2, що складає 1/3 частину домоволодіння.
У вересні 2010 року ОСОБА_2 розпочала будівництво нового будинку
(літ. К-1), попередньо повністю зруйнувавши належну їй 1/3 частину домоволодіння. Дозвіл на виконання будівельних робіт відповідачка не отримувала проєктна будівельно-технічна документація не складалася. Виконання ОСОБА_2 будівельних робіт при зведенні самочинного збудованого будинку літ. К-1 за адресою: АДРЕСА_1, призвело до виникнення аварійного стану суміжного домоволодіння - будинку літ. А-1. У зв`язку із зазначеним, вона звернулася до Дніпродзержинського регіонального відділу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (далі - Дніпродзержинський регіональний відділ Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області), правонаступником якої є Управлінння ДАБК Кам`янської міської ради, із заявою про незаконність будівельних робіт з реконструкції домоволодіння на
АДРЕСА_1 .
За наслідками перевірки, Дніпродзержинським регіональним відділом Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області складений акт від 06 жовтня 2010 року, відповідно до якого встановлено, що сусідом ОСОБА_3 виконано демонтаж частини житлового будинку та самовільно виконуються будівельні роботи з будівництва житлового будинку, виконані роботи з улаштування монолітного залізобетонного фундаменту; кладка з шлакобетону приблизно 2 м; при проведенні перевірки забудовник відмовився надати належні документи на проведення будівельних робіт; забудовнику запропоновано прибути 11 жовтня 2010 року до Дніпродзержинського регіонального відділу Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області для вирішення зазначеного питання відповідно до діючого законодавства; роботи на об`єкті зупинити до вирішення зазначеного питання.
Незважаючи на наявність такого припису, будівельні роботи відповідачкою не були призупинені.
13 жовтня 2010 року представником Дніпродзержинського регіонального відділу Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області складений акт проведення повторної перевірки об`єкта будівництва, якою встановлено, що будівельні роботи продовжують виконуватися (ведеться кладка стін із шлакобетону); будівельники відмовилася пропустити на територію будівництва та надати інформацію щодо замовника будівництва та наявності проєктно-кошторисної документації.
Відповідно до технічного висновку з визначення стану житлового будинку № 25 після розбирання конструкції квартири
АДРЕСА_4, виданого Державним проектним інститутом Дніпродзержинськцивілпроект" встановлено, що:
- розбирання конструкції квартири
АДРЕСА_5 ʼянське та початок будівництва нової будівлі виконані власником квартири № 2 самовільно, без дотримання діючих норм та правил;
- для нормальної подальшої експлуатації частки, що залишилася, житловий будинок АДРЕСА_1 потребує посилення (з утепленням) торцевої стіни та поновлення конструкції покрівлі, що примикає до розібраної частини будівлі за проектом організації, що має відповідну ліцензію;
- власнику квартири № 1 - ОСОБА_1 має бути виділено у власність частину домоволодіння, що залишилася після розбирання квартири № 2, взамін зазначених у паспорті БТІ 2/3 часток житлового будинку. Квартира ОСОБА_1 має незалежний доступ з АДРЕСА_1, незалежне інженерне забезпечення, знаходиться у стані придатному для багаторічної експлуатації та, можливо, до подальшої експлуатації в автономному режимі з присвоєнням окремої адреси;
- будівництво нової будівлі ОСОБА_2 повинно виконуватися відповідно до проекту, розробленого спеціалізованою проектною організацією, що має відповідну ліцензію, з урахуванням технічних умов інженерних служб міста, після його погодження, затвердження та отримання дозволу на виконання робіт в установленому порядку.
Згідно з кошторисною документацією, складеною на її замовлення Державним проектним інститутом "Дніпродзержинськцивілпроект", вартість робіт з улаштування південно-західної сторони квартири № 1 та поновлення покрівлі житлового будинку АДРЕСА_1 становить 22 162,00 грн.
Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила:
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь на відшкодування майнової шкоди 22 162,00 грн для виконання відновлювальних і ремонтно-будівельних робіт, інфляційні втрати - 33 420,30 грн, три проценти річних - 5 127,62 грн, а всього - 60 709,92 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь на відшкодування моральної шкоди 25 000,00 грн;
- виділити їй у натурі у домоволодінні
АДРЕСА_6 частки, що складається з: 1- коридор, 2 - кухня, 3 - кладова, 4 - санвузол, 5 - коридор, 6 - ванна, 7 - кімната, 8 - вбиральня, 9 - кімната, 10 кімната, загальною площею 79,5 кв. м, житловою площею 49,6 кв. м.
- визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння АДРЕСА_7 2/3 частки, що складається з: 1- коридор, 2 - кухня, 3 - кладова, 4 - санвузол, 5 - коридор, 6 - ванна, 7 - кімната, 8 - вбиральня, 9 - кімната, 10 кімната, загальною площею 79,5 кв. м, житловою площею 49,6 кв. м;
- зобов`язати ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинною побудовану нею будівлі (літ. "К-1"), розташовану на території домоволодіння
АДРЕСА_1 .
У червні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просила:
- виділити їй у натурі в окремий об`єкт нерухоме майно та визнати за нею право приватної власності на житловий будинок літ. К-1, загальною площею 118,8 кв. м, житловою площею 38,8 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0,0398 га на АДРЕСА_1 ;
- виділити їй в натурі та визнати право власності на 1/3 частку нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 79,5 кв. м, житловою площею 49,6 кв. м, нежитлової прибудови літ. а1-1; нежитлової прибудови літ. а2-1; сараю літ. Д-1; гаражу - 3-1; водопроводу - 1; огорожі - 2; воріт - 3; огорожі - 4; воріт з хвірткою - 5; огорожі - 9; огорожі - 10;
- зобов`язати Управління головного архітектора міста Камʼянської міської ради підготувати у встановленому законодавством порядку, відповідні документи для надання окремої поштової адреси житловому будинку літ. К-1, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати виконавчий комітет Кам`янської міської ради розглянути в установленому законом порядку питання щодо надання окремої поштової адреси житловому будинку літ. К-1, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
- зобов`язати ОКП "Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації" встановленому законодавством порядку внести відповідні зміни в реєстр прав власності на нерухоме майно.
Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 квітня 2012 року провадження у справі зупинено.
Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року провадження у справі поновлено.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 грудня 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 серпня 2020 року у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не підтвердила наявність у неї права власності на 2/3 частки домоволодіння на
АДРЕСА_1, оскільки рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 лютого 2009 року у справі № 2-726/09, яким визнано дійсним укладений нею 08 січня 1998 року на товарній біржі договір купівлі-продажу нерухомого майна, скасовано ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 травня 2011 року за нововиявленими обставинами.
Долучені позивачем до матеріалів справи акти Дніпродзержинського регіонального відділу Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області від 11 жовтня 2010 року та від 13 жовтня 2010 року, якими зафіксовано факт проведення самовільних ремонтно-будівельних робіт у межах домоволодіння
АДРЕСА_1 не доводять того, що такі дії вчиняються саме ОСОБА_2, а тому відсутні підстави для відшкодування майнової та моральної шкоди у порядку, передбаченому статтями 22, 23, 1166, 1167 ЦК України.
Згідно з технічним паспортом житлового будинку, його конструктивні елементи збудовані таким чином, що кожній із сторін може бути виділено відокремлені частини будинку із самостійним входом, оскільки має місце технічна можливість, з урахуванням порядку користуванням майном, що склалося та фактичну відсутність спільних будівель. У разі вирішення питання про поділ житлового будинку АДРЕСА_8, необхідно вирішувати питання про його поділ таким чином, щоб позивачу та відповідачу було виділено у власність частину житлового будинку, яка б відповідала розміру їх частки у праві спільної часткової власності, з урахуванням порядку користування земельною ділянкою, що склався між сторонами. Водночас сторонами не підтверджено жодним допустимим доказом, що саме заявлений варіант поділу відповідає розміру ідеальних часток співвласників, варіанти такого поділу відсутні як щодо житлового будинку і споруд, так і щодо земельної ділянки, на якій вони розташовані.
Щодо вимоги про зобовʼязання відповідача знести за власний рахунок самочинно побудовану будівлю (літ. К-1), що розташована на території домоволодіння АДРЕСА_1, то суд зазначив, що позивачка не конкретизувала ознак будівлі, її характеристик та не підтвердила їх належними доказами. Вирішуючи у цій частині спір, суд урахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 820/6426/14,
№ 813/6426/14, № 813/6284/14, № 814/2645/15, № 813/6423/14 щодо застосування частини сьомої статті 376 ЦК України, зокрема, що для задоволення позову у цій категорії справ необхідна наявність таких фактів, як: неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, знесенню самочинного будівництва має передувати рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайнім заходом і можливе лише тоді, коли використано усі інші передбачені законодавством України заходи реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 серпня 2020 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд додатково зазначив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесених позивачем витрат, які підлягають відшкодуванню. Надана позивачем кошторисна документація містить лише перелік можливих витрат необхідних для відновлення належної позивачу частини домоволодіння, однак не підтверджує фактично понесені витрати.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона просила скасувати заочне рішення Заводського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження,заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №473/3335/15-ц, від 21 травня 2021 року у справі № 592/6413/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що вирішуючи спір, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 1166 ЦК України. Вона надала належні та допустимі докази на підтвердження факту заподіяння йому майнової шкоди, вини відповідача у її нанесенні та розміру цієї майнової шкоди. На час вирішення спору судами, ремонтні роботи з відновлення частини домоволодіння не були здійснені, як доказ на підтвердження розміру завданої майнової шкоди вона надала технічний висновок та кошторисну документацію, в яких визначено обсяг необхідних робіт та їх вартість. Суди не урахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 473/3335/15-ц щодо застосування у подібних правовідносинах положення статті 1166 ЦК України, у якій суд касаційної інстанції зазначив: "… Згідно з статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки)".
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд фактично погодився з помилковим висновком суду першої інстанції про те, що вона не є власником 2/3 часток спірного домоволодіння як самостійної підстави відмови у застосуванні до спірних правовідносин статті 1166 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про виділ у натурі 2/3 часток спірного домоволодіння, суди помилково зазначили про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження технічної можливості виділити в натурі належну їй частину домоволодіння, зокрема відсутності експертизи щодо можливості та варіантів виділу частки в натурі, що фактично суперечить встановленим судами обставинам, а саме, що спірне домоволодіння складається з двох окремих квартир ( № 1 та № 2 ), які обладнані самостійними системами електро та водопостачання, теплозабезпечення. Відповідач ОСОБА_2 знесла належну їй у домоволодінні квартиру № 2, та почала зводити новий будинок, відступивши метр від спірного домоволодіння. Тобто після знесення відповідачем належної їй частки, у домоволодінні залишилася лише належна їй частка, що становить 2/3 його частини. Вирішуючи спір щодо виділу належної їй частки у домоволодінні, суди не урахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові
від 21 травня 2021 року у справі № 592/6413/18 щодо застосування у подібних правовідносинах статті 364 ЦК України, а саме: "Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. Таким чином, на відміну від поділу спільної часткової власності, за якого власність припиняється для всіх її учасників, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна право спільної часткової власності на це майно припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним входом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася. Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Чинним цивільним законодавством передбачено право особи, якій конкретно визначене майно належить на праві спільної часткової власності, на виділ саме його частки в натурі".
Зауважила, що суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права проігнорнорував клопотання її представника - адвоката Демінова О. І. про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що він перебував на самоізоляції та провів судовий розгляд у відсутність сторони позивача, чим позбавив її права донести суду свої аргументи щодо істотних обставин справи.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються заявником з підстав неправильного застосування до спірних правовідносин статей 364, 1166 ЦК України, неврахування судами висновків щодо застосування зазначених норм права, викладених Верховним Судом у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 473/3335/15-ц, від 21 травня 2021 року у справі № 592/6413/18, а тому суд касаційної інстанції перевіряє їх законність та обґрунтованість лише в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди та виділ частки належного їй на праві власності майна в натурі.