Постанова
Іменем України
31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 569/9506/21
провадження № 61-18395в21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Файненс Сервіс",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області, у складі судді Першко О. О.,
від 25 червня 2021 року про закриття провадження у справі та постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., від 28 жовтня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Файненс Сервіс" (далі -
ТОВ "Нью Файненс Сервіс"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М., в якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 30 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., зареєстрований в реєстрі за № 2075.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 03 вересня 2015 року між ним та публічним акціонерним товариством "Ідея Банк", правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ "Нью Файненс Сервіс", укладено кредитний договір №Р32.120.10887 (в простій письмовій формі), за умовами якого банк зобов`язався надати йому грошові кошти (кредит) на поточні потреби в сумі 32 129 грн, строком на 36 місяців, а він - повернути одержаний кредит разом з процентними платежами.
30 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. було вчинено виконавчий напис про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором в загальній суму 40 337, 49 грн.
Позивач вважав виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки на момент його вчинення продовжувала діяти редакція постанови Кабінету Міністрів України №1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" від 29 листопада 2001 року, згідно якої вчинення виконавчого напису було можливе лише на підставі нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення на заставне майно, а такий договір між ним та АТ "Ідея Банк" не укладався.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2021 року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 травня 2021 року у вигляді зупинення стягнення за виконавчим провадженням № 53952399, що було відкрито державним виконавцем Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Львів) Стариченко І. С. на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. 30 грудня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 2075.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував факт набрання законної сили постановою Апеляційного суду Рівненської області
від 18 квітня 2018 року в справі №569/8944/17, яка прийнята, в тому числі, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В касаційній скарзі на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду
від 28 жовтня 2021 року ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
09 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 569/9506/21 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій внаслідок поверхневого та формального дослідження матеріалів справи № 569/8944/17 дійшли хибного висновку про тотожність підстав позову, з яким він звернувся до суду в червні 2017 року, та розглядуваного позову.
Наголошує на тому, що підставами його позову у справі № 569/8944/17 були неповідомлення про факт відступлення права вимоги за кредитним договором; необґрунтованість суми заборгованості та періоду розрахунку, наведених у виконавчому написі; ненадання нотаріусу, який вчинив спірний виконавчий напис первинних бухгалтерських документів, що підтверджують заборгованість. Посилання у його позовній заяві у справі № 569/8944/17 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, якою було визнано незаконною та нечинною (з моменту її прийняття) постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" від 26 листопада 2014 року № 662, зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" носило виключно інформаційний характер.
У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області
від 21 листопада 2017 року у справі №569/8944/17 позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Факторингова компанія "Рантьє" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О. М. від 30 грудня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 2075, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь
ТОВ "Факторингова компанія "Рантьє".
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2018 року в справі № 569/8944/17, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу
ТОВ "Факторингова компанія "Рантьє" задоволено. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
ТОВ "Нью Файненс Сервіс" є правонаступником ТОВ "Факторингова компанія "Рантьє" у спірних правовідносинах.
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі, після її перегляду в апеляційному порядку; є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19 (провадження № 61-6741св21),
від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20 (провадження № 61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21 (провадження
№ 61-13906св21).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2018 року в справі № 569/8944/17, яка набрала законної сили, позов ОСОБА_1 до ТОВ "Факторингова компанія "Рантьє" про визнання виконавчого напису, вчиненого 30 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., зареєстрований в реєстрі за № 2075 таким, що не підлягає виконанню залишено без задоволення.
При цьому в обох справах (№ 569/8944/17 та № 569/9506/21) склад сторін співпадає: позивач - ОСОБА_1, відповідач - особа, яка є стягувачем за виконавчим написом (ТОВ "Факторингова компанія "Рантьє" та його правонаступник у спірних правовідносинах ТОВ "Нью Файненс Сервіс").
Предметом позову у справі № 569/8944/17 та справі № 569/9506/21 є вимога про визнання виконавчого напису, вчиненого 30 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., зареєстрований в реєстрі за № 2075 таким, що не підлягає виконанню.
Згідно ухвалених у справі № 569/8944/17 судових рішень, позов у вказаній справі ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що: позичальника не було повідомлено про факт відступлення права вимоги за кредитним договором; ОСОБА_1 стверджував, що наведені у виконавчому написі суми заборгованості є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того наявна в матеріалах справи копія позовної заяви від 09 червня
2017 року в справі № 569/8944/17 свідчить про посилання позивача на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, якою було визнано незаконною та нечинною (з моменту її прийняття) постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" від 26 листопада 2014 року № 662, зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин".
Апеляційний суд Рівненської області приймаючи постанову від 18 квітня
2018 року в справі № 569/8944/17 надав правову оцінку цим доводам ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні позову.
У разі незгоди із вказаною постановою апеляційного суду в справі № 569/8944/17 ОСОБА_1 мав можливість оскаржити її в касаційному порядку, однак відомості про касаційне оскарження ОСОБА_1 постанови апеляційного суду в справі № 569/8944/17 відсутні.
При цьому, обставинами, які обґрунтовують звернення ОСОБА_1 до суду із позовом у розглядуваній справі, є саме посилання на відсутність на час вчинення спірного виконавчого напису передбаченої законодавством можливості вчинення таких написів на підставі кредитних угод, які не були посвідчені нотаріально.
Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що
ОСОБА_1 заявлено на вирішення суду спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, з приводу якого набрало законної сили судове рішення в справі № 569/8944/17, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Посилання заявника на невстановлення судами фактичних обставин справи та неналежне мотивування судових рішень, є безпідставними. Судові рішення є достатньо вмотивованими та містять відповіді на ключові питання щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду