Постанова
Іменем України
21 січня 2022 року
м. Київ
справа № 756/82/18
провадження № 61-19113св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом - Варвась Дмитром Олександровичем, на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області в складі судді Городецького Д. І. від 30 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. від 22 жовтня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила суд визнати відповідача батьком її сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі ј частини від усіх видів його доходу; стягнути з відповідача аліменти на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 1/6 частини від усіх видів його доходів; покласти на відповідача судові витрати.
В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 24 червня 2016 року вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У період перебування у фактичних шлюбних стосунках у них народилася спільна дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . При реєстрації дитини у відділі державної реєстрації актів цивільного стану відповідач відмовився подати заяву про реєстрацію батьківства, тому запис про батька дитини був здійснений відповідно до пункту 1 статті 135 СК України, а позивач вимушена звернутися з таким позовом про визнання батьківства.
Також позивач звертається з вимогами до відповідача про стягнення з нього аліментів на її утримання, оскільки вона доглядає за дитиною до досягнення нею трьох років, не має самостійного доходу, окрім спільної дитини з відповідачем також має на утриманні малолітню дитину від першого шлюбу, який розірвано 15 травня 2014 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2021 року позов задоволено. Визнано громадянина Республіки Хорватія ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уроженця м. Київ, (актовий запис про народження № 1878, складений 27 червня 2017 року Подільським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві). Внесено відповідні зміни до актового запису № 1878, складеного 27 червня 2017 року Подільським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уроженця м. Київ, зазначивши батьком дитини громадянина Республіки Хорватія ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частки з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, але не менше ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, починаючи з 05 січня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання, як матері дитини у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, з 05 січня 2018 року і до досягнення дитиною, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років, тобто - до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вирішено питання про судові витрати.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - залишено без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції зазначив, про те, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_2, через свого адвоката Варвась Д. О., звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині яка стосується стягнення аліментів на дитину у розмірі ј доходів відповідача та аліментів на утримання дружини, та в цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 27 травня 2020 року в справі № 712/4702/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Судові рішення в частині встановлення батьківства до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу
№ 756/82/18 з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка мешкала та працювала в м. Києві, познайомилася з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянином Хорватії, який мешкає і працює в Німеччині. Вони стали підтримувати близькі стосунки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим Подільським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві 27 червня 2017 року, актовий запис № 1878.
Відповідно до витягу № 00018273024 27 червня 2017 року Подільського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що відомості про батька дитини - ОСОБА_3 зазначені відповідно до частини першої статті 135 СК України на підставі заяви матері - ОСОБА_1
02 жовтня 2017 року за результатами висновку експертизи зі встановлення походження особи за допомогою мікросателітного аналізу ДНК R075599, проведеної відповідачем за участі дитини на території Німеччини в м. Лейпциг, встановлено, що відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 є батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та братом ОСОБА_5 у м. Києві у квартирі, що винаймається позивачем для її сім`ї, відповідно до договору оренди. Тобто малолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні. На час звернення до суду позивач здійснювала догляд за дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною трьох років.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки відповідачем у справі є громадянин Хорватії, який мешкає в Німеччині, на спірні приватно-правові відносини поширюється дія Закону України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до пункту 2, 4 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні.
Згідно із статтею 67 Закону України "Про міжнародне приватне право", зобов`язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених статтею 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особи, яка має право на утримання.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що справа підлягає вирішенню згідно з положень національного законодавства.
Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини, а також ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" гарантує дітям право на гідний (належний) рівень життя. Пряма відповідальність за створення належних умов, в рівній мірі лежить на батьках, оскільки згідно норм сімейного законодавства батько і мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дітей.
Відповідно до статей 180, 181 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Згідно із статтею 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та\або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Визначаючи частку заробітку (доходу) батька дитини - ОСОБА_2, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції врахувавши стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, а також те, що відповідач є працездатною особою, будь-яких відомостей щодо наявності захворювань, наявності у нього на утриманні інших непрацездатних осіб суду не надано, відповідач працює, має стабільний заробіток, - дійшов обгрунтованого висновку про стягнення аліментів на дитину в розмірі ј частини усіх доходів відповідача, але не менше ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки такий розмір відповідає положенням частини п`ятої статті 183 СК України з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини. При цьому матеріали справи не містять належних доказів матеріального становища відповідача, які б свідчили про те, що останній не має можливість сплачувати аліменти у розмірі, визначеному судом першої інстанції, а саме 1/4 частини від усіх видів доходів.