ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/3981/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Калітінського М.Ю.,
представників учасників справи:
позивача - Перетятько С.М.,
відповідача - Москаленко А.С.,
третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль"
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Подоляка Ю. В.
від 22.06.2021 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Михальська Ю. Б., Скрипка І. М., Тищенко А. І.
від 28.09.2021
за позовом Національного банку України
до Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит"
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Національний банк України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами від 16.02.2015 та від 17.06.2015 в рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" перед Національним банком України за кредитними договорами.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням боржником - Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" своїх договірних зобов`язань щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, які зі сторони відповідача забезпечені іпотекою відповідно до умов іпотечних договорів, укладених між Національним банком України (іпотекодержатель), Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" (позичальник) та Приватним акціонерним товариством "Білоцерківська теплоелектроцентраль".
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.06.2021 у справі № 911/3981/16, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021, позов задоволено повністю. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16.02.2015, укладеним між Національним банком України та Приватним акціонерним товариством "Білоцерківська теплоелектроцентраль", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 746, та за іпотечним договором (наступна іпотека) від 17.06.2015, укладеним між Національним банком України та Приватним акціонерним товариством "Білоцерківська теплоелектроцентраль", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2928, а саме на наступне нерухоме майно: Єдиний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Запорожця Петра (нова назва вул. Івана Кожедуба), будинок № 361 та складається з наступних складових частин - об`єктів нерухомого майна: 1) головний корпус ТЕЦ і майстерні котельників, турбіністів і ЦТАВ, загальною площею 21627,7 кв.м.; 2) об`єднаний допоміжний корпус № 2 (літ. був Б2, Т) загальною площею 916,8 кв.м.; 3) водогрійна котельня (літ. Т), загальною площею 1032,8 кв.м.; 4) приміщення газоаналізаторів (літ. Ф), загальною площею 24,4 кв.м.; 5) ГРП ТЕЦ (літ. Н), загальною площею 154,8 кв.м.; 6) приміщення електролізної (літ. В), загальною площею 154,2 кв.м.; 7) будівля маслоапараторної (літ. М), загальною площею 174,2 кв.м.; 8) головний розподільний пристрій (літ. Ц), загальною площею 1101,4 кв.м.; 9) головний щит управління (літ. Ч), загальною площею 1655,6 кв.м.; 10) побутові приміщення (літ. У), загальною площею 33,3 кв.м.; 11) будівля масломазутогосподарства (літ. З), загальною площею 1698,5 кв.м.; 12) протипожежна насосна (літ. Ж), загальною площею 195,2 кв.м.; 13) об`єднаний допоміжний корпус № 1 (літ. К2), загальною площею 6267,4 кв.м.; 14) насосна станція промзливної каналізації (літ. О), загальною площею 18,2 кв.м.; 15) склад гідразіну, вбудований в ОДК-1 (літ. К), загальною площею 85,6 кв.м.; 16) службовий корпус (літ. Б), загальною площею 3296,4 кв.м.; 17) прохідна (літ. Р), загальною площею 7,9 кв.м.; 18) прохідна ТЕЦ (літ. Г), загальною площею 213,1 кв.м.; 19) будівля для залучення рем. служб (літ Я2), загальною площею 463,1 кв.м.; 20) каналізаційна насосна станція госп. побутових стоків (літ. П), загальною площею 30,5 кв.м.; 21) очисні споруди промдощових стоків (літ. Ш), загальною площею 45,9 кв.м.; 22) насосна пінопожежогасіння (літ. Х), загальною площею 134,8 кв.м.; 23) мазутонасосна (літ. С), загальною площею 710, кв.м.; 24) сховище ізотопів (літ Р2), загальною площею 19,3 кв.м.; 25) автогосподарство (гаражі) (літ Д), загальною площею 704,6 кв.м.; 26) теплоходний склад (літ. Ш-3), загальною площею 943,9 кв.м.; 27) склад ППМ (літ. Х2), загальною площею 56,1 кв.м.; 28) резервуари (літ. 1-3); 29) цоколь (літ. 4); 30) естакада (літ. 5), та устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі та передавальні пристрої, перелік яких зазначено в додатку № 1 (іпотечний договір від 16.02.2015 № 746 та від 17.06.2015 № 2928) транспортні засоби, перелік яких зазначено у додатку № 2 (іпотечний договір від 16.02.2015 № 746 та від 17.06.2015 № 2928) в рахунок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" перед Національним банком України в загальній сумі заборгованості (станом на 29.04.2021) 1 509 568 515, 35 грн, яка складається з наступного:
- заборгованість за кредитним договором від 16.02.2015 № 44/1 складає 82 489 638,15 грн, а саме: заборгованість за кредитом 74 427 586,21 грн, заборгованість за процентами 8 001 863,01 грн, пеня за прострочення сплати процентів 30 188,93 грн, штраф - 30 000 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 24.02.2015 № 44/2 складає 216 108 499,83 грн, а саме: заборгованість за кредитом 195 862 068,97 грн, заборгованість за процентами 20 136 986,31 грн, пеня за прострочення сплати процентів 79 444,55 грн, штраф - 30000 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 03.03.2015 № 44/3 складає 78 691 925,69 грн, а саме: заборгованість за кредитом 68 551 724,14 грн, заборгованість за процентами 10 068 493,16 грн, пеня за прострочення сплати процентів 41 708,39 грн, штраф - 30 000 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 13.03.2015 № 44/4 складає 33 444 104,87 грн, а саме: заборгованість за кредитом 29 379 310,34 грн, заборгованість за процентами 4 064 794,53 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 20.03.2015 № 44/5 складає 68 810 210,50 грн, а саме: заборгованість за кредитом 60 717 241,38 грн, заборгованість за процентами 8 026 027,40 грн, пеня за прострочення сплати процентів 36 941,72 грн, штраф - 30 000 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 27.03.2020 № 44/6 складає 41 903 409,54 грн, а саме: заборгованість за кредитом 37 213 793,10 грн, заборгованість за процентами 4 689 616,44 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 03.04.2015 № 44/7 складає 84 520 255,23 грн, а саме: заборгованість за кредитом 75 406 896,55 грн, заборгованість за процентами 9 037 479,45 грн, пеня за прострочення сплати процентів 45 879,23 грн, штраф - 30 000 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 14.04.2015 № 44/8 складає 52 243 578,77 грн, а саме: заборгованість за кредитом 47 006 896,55 грн, заборгованість за процентами 5 178 082,18 грн, пеня за прострочення сплати процентів 28 600,04 грн, штраф - 30 000 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 21.04.2015 № 44/9 складає 63 787 611,70 грн, а саме: заборгованість за кредитом 57 779 310,34 грн, заборгованість за процентами 6 008 301,36 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 28.04.2015 № 44/10 складає 43 004 194,61 грн, а саме: заборгованість за кредитом 39 172 413,79 грн, заборгованість за процентами 3 831 780,82 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 17.06.2015 № 47/1 складає 69 483 638,80 грн, а саме: заборгованість за кредитом 68 551 724,14 грн, заборгованість за процентами 929 178,08 грн, пеня за прострочення сплати процентів 2 736,58 грн;
- заборгованість за кредитним договором від 25.06.2015 № 47/2 складає 675 081 447,66 грн, а саме: заборгованість за кредитом 665 931 034,49 грн, заборгованість за процентами 9 026 301,37 грн, пеня за прострочення сплати процентів 94 111,80 грн, штраф - 30 000 грн;
шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:
- матеріалами справи підтверджується, що Національний банк України у період з 17.02.2015 по 26.06.2015 на виконання умов кредитних договорів надав позичальнику кредит на загальну суму 1 450 000 000,00 грн. Факт надання позивачем та отримання позичальником (третьою особою у справі) грошових коштів у зазначеному розмірі підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи меморіальними ордерами, виписками по кредитним договорам (у системі автоматизації процесів банківської та фінансово-господарської діяльності Національного банку України), оборотно-сальдовими відомостями та довідками-розрахунками заборгованості. Крім того, обставини щодо видачі кредитних коштів не заперечувалися і самим позичальником (третьою особою у справі). Також, серед іншого, на підтвердження наявної заборгованості Національним банком України до матеріалів справи додана довідка Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" від 14.06.2016 №3-131100/7622 про включення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку кредиторської вимоги Національного банку України на загальну суму 7 063 176 917,08 грн до п`ятої черги вимог кредиторів. У довідці зазначений перелік кредитних договорів, які були укладені між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит", заборгованість за якими була підтверджена (акцептована) останнім та які є предметом розгляду даної справи. Вищеперелічені докази у своїй сукупності підтверджують факт видачі позичальнику кредиту та його розмір за усіма наведеними позивачем кредитними договорами, є більш вірогідними, ніж доводи відповідача;
- позичальник своїх зобов`язань за кредитними договорами щодо повернення кредитних коштів у строк та в порядку, визначеному вказаними договорами, належним чином не виконав, у зв`язку з чим за Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" станом на 29.04.2021 рахується наступна заборгованість: - за кредитним договором від 16.02.2015 №44/1: заборгованість за кредитом 74 427 586,21 грн, заборгованість за процентами 8 001 863,01 грн; - за кредитним договором від 24.02.2015 №44/2: заборгованість за кредитом 195 862 068,97 грн, заборгованість за процентами 20 136 986,31 грн; - за кредитним договором від 03.03.2015 №44/3: заборгованість за кредитом 68 551 724,14 грн, заборгованість за процентами 10 068 493,16 грн; - за кредитним договором від 13.03.2015 №44/4: заборгованість за кредитом 29 379 310,34 грн, заборгованість за процентами 4 064 794,53 грн; - за кредитним договором від 20.03.2015 №44/5: заборгованість за кредитом 60 717 241,38 грн, заборгованість за процентами 8 026 027,40 грн; - за кредитним договором від 27.03.2020 №44/6: заборгованість за кредитом 37 213 793,10 грн, заборгованість за процентами 4 689 616,44 грн; - за кредитним договором від 03.04.2015 №44/7: заборгованість за кредитом 75 406 896,55 грн, заборгованість за процентами 9 037 479,45 грн; - за кредитним договором від 14.04.2015 №44/8: заборгованість за кредитом 47 006 896,55 грн, заборгованість за процентами 5 178 082,18 грн; - за кредитним договором від 21.04.2015 №44/9: заборгованість за кредитом 57 779 310,34 грн, заборгованість за процентами 6 008 301,36 грн; - за кредитним договором від 28.04.2015 №44/10: заборгованість за кредитом 39 172 413,79 грн, заборгованість за процентами 3 831 780,82 грн; - за кредитним договором від 17.06.2015 №47/1: заборгованість за кредитом 68 551 724,14 грн, заборгованість за процентами 929 178,08 грн; - за кредитним договором від 25.06.2015 №47/2: заборгованість за кредитом 665 931 034,49 грн, заборгованість за процентами 9 026 301,37 грн;
- Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська теплоелектроцентраль" не заперечує наявність заборгованості Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" перед Національним банком України, в той же час не визнає розмір нарахованої позивачем суми заборгованості, наголошуючи на тому, що Національний банк України вводить суд в оману щодо дійсного її розміру. Проте, відповідач зі своєї сторони не надає жодних контррозрахунків або письмових обґрунтувань щодо порушення нарахування Національним банком України розміру заборгованості, доказів на підтвердження її погашення позичальником у розмірі більшому, ніж зазначає позивач. При цьому, третя особа (позичальник) заперечень щодо розміру кредитної заборгованості не висловила;
- оскільки матеріалами справи підтверджується, що позичальник порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, позивач на підставі підпункту 2.3.4 пункту 2.3 кредитних договорів нарахував позичальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на прострочені суми зі сплати процентів за користування кредитними коштами за загальний період прострочки з 01.07.2015 по 14.07.2015 та 01.09.2015, яка за розрахунком позивача становить: - за порушення строку виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 16.02.2015 №44/1 щодо сплати процентів за користування кредитними коштами з простроченої суми 1 311 780,82 грн за період прострочення з 01.07.2015 по 14.07.2015 складає 30 188,93 грн; - за порушення строку виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 24.02.2015 №44/2 щодо сплати процентів за користування кредитними коштами з простроченої суми 3 452 054,79 грн за період прострочення з 01.07.2015 по 14.07.2015 складає 79 444,55 грн; - за порушення строку виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 03.03.2015 №44/3 щодо сплати процентів за користування кредитними коштами з простроченої суми 1 812 328,77 грн за період прострочення з 01.07.2015 по 14.07.2015 складає 41 708,39 грн; - за порушення строку виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 20.03.2015 №44/5 щодо сплати процентів за користування кредитними коштами з простроченої суми 1 605 205,48 грн за період прострочення з 01.07.2015 по 14.07.2015 складає 36 941,72 грн; - за порушення строку виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 03.04.2015 №44/7 щодо сплати процентів за користування кредитними коштами з простроченої суми 1 993 561,64 грн за період прострочення з 01.07.2015 по 14.07.2015 складає 45 879,23 грн; - за порушення строку виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 14.04.2015 №44/8 щодо сплати процентів за користування кредитними коштами з простроченої суми 1 242 739,73 грн за період прострочення з 01.07.2015 по 14.07.2015 складає 28 600,04 грн; - за порушення строку виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 17.06.2015 №47/1 щодо сплати процентів за користування кредитними коштами з простроченої суми 1 849 726,03 грн за період прострочення 01.09.2015 складає 2 736,58 грн; - за порушення строку виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 25.06.2015 №47/2 щодо сплати процентів за користування кредитними коштами з простроченої суми 2 934 246,58 грн за період прострочення з 01.07.2015 по 14.07.2015 складає 67 527,87 грн, простроченої суми 17 968 767,13 грн за період прострочення 01.09.2015 складає 26 583,93 грн, що разом складає 94 111,80 грн. Також позивач за неналежне виконання позичальником зобов`язань, передбачених кредитними договорами, посилаючись на підпункт 2.3.12 пункту 2.3 перелічених кредитних договорів нараховує позичальнику штраф: - за кредитним договором від 16.02.2015 №44/1 штраф у розмірі 30 000 грн; - за кредитним договором від 24.02.2015 №44/2 штраф у розмірі 30 000 грн; - за кредитним договором від 03.03.2015 №44/3 штраф у розмірі 30 000 грн; - за кредитним договором від 20.03.2015 №44/5 штраф у розмірі 30 000 грн; - за кредитним договором від 03.04.2015 №44/7 штраф у розмірі 30 000 грн; - за кредитним договором від 14.04.2015 №44/8 штраф у розмірі 30 000 грн; - за кредитним договором від 25.06.2015 №47/2 штраф у розмірі 30 000 грн;
- розрахунок пені та штрафу, є арифметично вірним, та таким, що відповідає нормам законодавства та обставинам справи;
- заперечення відповідача проти нарахування позивачем пені та штрафу з підстав того, що вимоги про стягнення нарахованих сум пені та штрафу заявлені з пропуском строку позовної давності, не приймаються судом до уваги при вирішенні даного спору, оскільки у пункті 6.2. генеральних кредитних договорів №№ 44, 47, та в укладених у їх межах кредитних договорах, сторони, керуючись положеннями чинного законодавства України, в т. ч. положеннями статті 259 Цивільного кодексу України, за взаємною згодою встановили, що строк позовної давності за будь-якими вимогами кредитора, що випливають з цього кредитного договору, встановлюється тривалістю 10 (десять) років. При цьому, пунктом 1 іпотечних договорів №№ 746, 2928 сторони погодили, що ці договори забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 16.02.2015 №44 та генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 17.06.2015 №47, укладених між іпотекодержателем та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до них, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), які укладені в рахунок генеральних кредитних договорів про надання стабілізаційного кредиту (далі разом або окремо згадуються як кредитні договори), в тому числі, щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: повернення позичальником заборгованості за кредитом у сумі, на умовах та в строки, визначені кредитними договорами; виконання позичальником інших зобов`язань, передбачених кредитними договорами, у повному обсязі, на умовах і в строки, визначені в кредитних договорах (у тому числі при зміні строків виконання зобов`язань), у томі числі зобов`язань щодо сплати неустойок (пені та штрафів) та відшкодування збитків. Відповідно до пунктів 2 іпотечних договорів №№ 746, №2928 іпотекодавець зобов`язався виконувати зобов`язання за кредитними договорами в порядку, передбаченому кредитними договорами. Відтак, беручи до уваги норми статті 259 Цивільного кодексу України, положення пункту 6.2. генеральних кредитних договорів №№ 44, 47, та укладених у їх межах кредитних договорів, пунктів 1, 2 іпотечних договорів №№ 746, №2928, вимоги відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафу є безпідставними;
- виходячи із умов пункту 14.8.2 іпотечних договорів №№ 746, 2928, за яким позивач набуває право вимоги дострокового виконання зобов`язань за кредитними договорами та право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі прийняття компетентним органом рішення про ліквідацію позичальника, невиконання вимог позивача про сплату заборгованості за кредитними договорами, відповідно до приписів статей 33, 35 Закону України "Про іпотеку" Національний банк України як іпотекодержатель набув право звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами №№ 746, 2928;
- доводи відповідача про порушення позивачем положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є безпідставними, оскільки рухоме майно, вказане в додатках №1 та №2 до іпотечних договорів є складовою частиною єдиного майнового комплексу, а тому до нього не застосовуються положення частини 3 статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (щодо зобов`язання обтяжувача до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження) та статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (щодо зазначення у рішенні суду опису рухомого майна та початкової ціни такого майна для його подальшої реалізації).
Крім того, відповідачем як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції було подано, зокрема, клопотання про витребування у Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" належним чином засвідчених копій постанов Правління Національного банку України від 31.07.2015 №500/БТ, від 12.02.2015 №101/БТ, від 10.06.2015 №367/БТ, від 19.01.2015 №34/БТ, від 16.07.2015 №463/БТ; листів (в тому числі електронних) Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит", які були направлені Національному банку України, від 09.06.2015 №11-043100/11576, від 10.06.2015 №3-084000/1651, від 12.06.2015 №3-043000/11785, від 19.06.2015 №3-084200/12288, від 22.06.2015 №3-230000/12394, від 16.07.2015 №3-043100/14228, від 29.07.2015 №3-084000/14856, від 30.07.2015 №3-084000/15017, листів (в тому числі електронних) Національного банку України від 15.07.2015 №06-106/10426, від 30.07.2015 №06-105/11132. Дані клопотання мотивоване тим, що вказаними доказами буде підтверджено безпідставне нарахування Національним банком України пені за липень та вересень 2015 року по кредитним договорам.
Судами відмовлено відповідачу у задоволенні клопотань про витребування доказів з тих підстав, що:
- правомірність нарахування пені встановлюється у даному випадку умовами кредитних договорів, укладеними у письмовій формі, а не листами та постановами, у зв`язку з чим докази, які відповідач просить суд витребувати у Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит", не є тими доказами, якими буде підтверджено безпідставне нарахування пені по кредитним договорам;
- відповідач не наводить фактів укладення будь-яких інших договорів чи додаткових угод до кредитних договорів окрім тих, що містяться у матеріалах справи. Також відповідач, заявляючи клопотання про витребування вказаних доказів, не надає суду жодних контррозрахунків або письмових обґрунтувань щодо порушення нарахування Національним банком України розміру заборгованості;
- як обґрунтовано наголосив позивач, витребувані відповідачем документи стосуються виключно взаємовідносин між Національним банком України (як регулятором) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" як позичальником;
- посилання скаржника у поданому клопотанні на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 у справі № 910/13023/16 до уваги не приймаються, оскільки вказане рішення було скасоване постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/13023/16 в частині відмови у задоволенні позову Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в частині відхилення кредиторських вимог Національного банку України у розмірі 1 846 448,15 грн та зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" акцептувати кредиторські вимоги на вказану суму.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у даній справі, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Приватне акціонерне товариство "Білоцерківська теплоелектроцентраль" у якості підстав касаційного оскарження рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 911/3981/16 зазначило:
- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування: статей 181, 186, 191, 628 Цивільного кодексу України, норм Законів України "Про іпотеку", "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; статей 258, 259, 267 Цивільного кодексу України; статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; статті 238 Господарського процесуального кодексу України;
- пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів, а також встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів (пункти 3 та 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4. Розгляд клопотань
18.01.2022 відповідачем подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Клопотання мотивоване тим, що справа містить виключну правову проблему щодо застосування статей 181, 186, 191, 628 Цивільного кодексу України, норм Законів України "Про іпотеку", "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; статей 258, 259, 267 Цивільного кодексу України.
Національним банком України подано заперечення на клопотання відповідача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Розглянувши клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної проблеми щодо застосування статей 258, 259, 267 Цивільного кодексу України та щодо застосування статей 181, 186, 191, 628 Цивільного кодексу України, норм Законів України "Про іпотеку", "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", Суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, подаючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, заявник мав обґрунтувати наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників. Тобто правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
З огляду на те, що клопотання скаржника не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтована наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання.
5. Позиція Верховного Суду
Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності/відсутності підстав для звернення стягнення на майно майнового поручителя в рахунок погашення визначеної позивачем заборгованості, яка утворилась у позичальника за кредитними договорами.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема заставою.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 575 Цивільного кодексу України іпотека є окремим видом застави. Згідно з частиною 1 цієї статті Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника. Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.
Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
Згідно із статтею 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційне провадження у даній справі відкрито згідно з пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
При цьому, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду, врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов`язково врахувати вимоги зазначеної норми.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 258, 259, 267 Цивільного кодексу України, та як наслідок безпідставно включено до розміру загальної заборгованості штраф та пеню, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
При цьому, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду та просить Суд його сформувати щодо застосування статей 258, 259, 267 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме у спорах про звернення стягнення на майно в погашення заборгованості пені та штрафу в ситуації коли на момент звернення з позовом пройшов понад один рік, а правочином, яким обумовлено основне зобов`язання, змінено строки позовної давності за вимогами кредитора до боржника.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 259 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно із статтею 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Здійснюючи касаційне провадження у даній справі Судом встановлено, що Верховний Суд у своїй постанові від 06.10.2021 у справі № 440/1509/18 викладав висновок щодо питання застосування позовної давності у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
Так, у справі № 440/1509/18 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Буський пивоварний завод" про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у справі № 440/1509/18, оскільки позивач належними та допустимими доказами довів обгрунтованість позовних вимог.
При цьому суди попередніх інстанцій вважали, що підстав для задоволення поданої відповідачем в суді першої інстанції заяви про застосування позовної давності немає, оскільки між кредитором і позичальником було укладено договір про збільшення позовної давності, згідно із яким сторони збільшили позовну давність за всіма вимогами кредитора, що випливають з умов кредитного договору, до десяти років.
Верховний Суд у справі № 440/1509/18 зазначив, що при виборі і застосуванні до спірних правовідносин норм права, які регулюють позовну давність, Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18.08.2021 у справі № 201/15310/16, згідно із якими: "слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
З урахування висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 18.08.2021 у справі № 201/15310/16, Верховний Суд у справі № 440/1509/18 скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове рішення. При цьому, Верховний Суд виходив з того, що оскільки договір іпотеки, укладений між кредитором та майновим поручителем, умов про позовну давність не містить, то договір про збільшення позовної давності, укладений між кредитором і позичальником, стосується зобов`язань, які виникли за кредитним договором, а не вимоги про звернення стягнення на підставі договору іпотеки.
У справі № 911/3981/16, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій також відмовили відповідачу у застосуванні позовної давності, оскільки сторонами основного зобов`язання (генеральних кредитних договорів №№ 44, 47, та в укладених у їх межах кредитних договорах) збільшено позовну давність до 10 років за всіма вимогами кредитора. При цьому, іпотечні договори від 16.02.2015 та від 17.06.2015 умов про збільшення позовної давності не містять.
Таким чином, висновки судів про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 06.10.2021 у справі № 440/1509/18.
Водночас, відмовивши у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності із наведених мотивів, суди попередніх інстанцій взагалі не надали оцінки доводам Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафу.
В свою чергу, аналіз норм права щодо інституту позовної давності в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин справи, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності.
Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 14.12.2021 у справі №911/2579/20.
Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтоване відхилення судами попередніх інстанцій клопотань про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, Суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень, до суми, яку позивач просить стягнути в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, включено пеню нараховану за кредитними договорами №44/1, №44/2, №44/3, №44/5, №44/7, №44/8, №47/1, №47/2.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що розрахунок пені є арифметично вірним, та таким, що відповідає нормам законодавства та обставинам справи.
Разом з тим, відповідно до статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. 2. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався як в суд першої інстанції так і в суд апеляційної інстанції із клопотаннями про витребування доказів, в яких просив витребувати у Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" належним чином засвідчені копії: постанов Правління Національного банку України: від 31.07.2016 № 500/БТ, від 12.02.2015 № 101/БТ, від 10.06.2015 № 367/БТ, від 19.01.2015 № 34/БТ, від 16.07.2015 № 463/БТ; листів (в тому числі електронних) Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит", які були направлені Національному банку України: від 09.06.2015 № 11-043100/11576, від 10.06.2015 № 3-084000/1651, від 12.06.2015 № 3-043000/11785, від 19.06.2015 № 3-084200/12288, від 22.06.2015 № 3-230000/12394, від 16.07.2015 № 3-043100/14228, від 29.07.2015 № 3-084000/14856, від 30.07.2015 № 3-084000/15017; листів (в тому числі електронних) Національного банку України від 15.07.2015 № 06-106/10426, від 30.07.2015 № 06-105/11132. Подані клопотання мотивовані тим, що відповідач звертався до позивача з проханням надати зазначені документи на, що отримав відмову від Національного банку України з посиланням на те, що вони містять банківську таємницю. Однак, на думку відповідача, вказаними доказами буде підтверджено безпідставне нарахування Національним банком України пені за липень та вересень 2015 року по кредитним договорам. Дані клопотання також обґрунтовані посиланням на справу № 910/13023/16 за позовом Національного банку України до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про: - визнання протиправними дії уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в частині відхилення кредиторських вимог Національного банку України у розмірі 1 875 768, 66 грн; - зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" додатково акцептувати (визнати) кредиторські вимоги Національного банку України у розмірі 1 875 768, 66 грн та внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку в частині збільшення акцептованих вимог Національного банку України у розмірі 1 875 768, 66 грн і подати зміни на затвердження виконавчою дирекцією Фонду; - зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в частині збільшення акцептованих вимог Національного банку України у розмірі 1 875 768, 66 грн.
Суди відхиляючи клопотання відповідача про витребування доказів визнали їх необґрунтованими, а посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/13023/16 безпідставними.
Однак, відхиливши посилання відповідача на справу № 910/13023/16, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та оцінкою те, що Верховний Суд в постанові від 03.10.2019 у справі № 910/13023/16 дійшов висновку про те, що не підлягають визнанню (акцептуванню) вимоги Національного банку України щодо нарахування пені за 01.09.2015 по кредитним договорам від 17.06.2015 № 47/1 та від 25.06.2015 № 47/2) (пункти 86-96 постанови Верховного Суду у справі № 910/13023/16). Зазначеного висновку Верховний Суд дійшов на підставі постанов Правління Національного банку України №№ 367/БТ, 500/БТ, листа Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" № 3-084000/15017 та листа Національного банку України № 06-105/11132.
При цьому, зазначені докази відповідач просив суди витребувати у даній справі, що в свою чергу свідчить про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання відповідача про витребування доказів.
В свою чергу, Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" щодо пропуску позивачем позовної давності в частині вимог про стягнення пені і штрафу, та залишили поза увагою обставини встановлені в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 910/13023/16 щодо правомірності нарахування Національним банком України пені за двома кредитними договорами, Суд вважає передчасними висновки судів в частині визначення загального розміру заборгованості та всіх її складових, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, скаржник просить Суд зробити висновок щодо застосування статті 238 Господарського процесуального кодексу України в частині надання опису майна в резолютивній частині рішення про звернення стягнення на майно, та щодо можливості вказівки в резолютивній частині рішення відсилання до документів, які містять перелік та опис майна, на яке звертається стягнення, без наведення переліку та опису майна в самому рішенні.
Так, відповідно до статті 238 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення). У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення; 3) забезпечення виконання рішення; 4) повернення судового збору; 5) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат; 6) дата складення повного судового рішення. Суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. При розгляді первісного і зустрічного позовів та при розгляді позову третьої особи з самостійними вимогами у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів. У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу. У разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму. У разі визнання судом недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов`язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, суд накладає на таке майно арешт. Такий арешт може бути скасовано з підстав, передбачених законом.
З аналізу положень статті 238 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що остання не містить спеціальних вимог до резолютивної частини рішення, прийнятого за результатами розгляду позову про звернення стягнення на майно.
Натомість, що зазначається в рішенні суду у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено статтею 39 Закону України "Про іпотеку", зокрема, відповідно до даної норми в рішенні суду зазначається опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя.
Як вже було зазначено вище, за іпотечними договорами, на підставі яких заявлено даний позов, в іпотеку було передано цілісний майновий комплекс з усіма його приналежностями (устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі і передавальні пристрої, транспортні засоби).
Відтак, з огляду на положення статті 39 Закону України "Про іпотеку", та враховуючи те, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, суд першої інстанції у цій справі в рішенні повинен був зазначити опис всього майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя, в тому числі й устаткування, обладнання, машин та інвентаря, мереж і передавальних пристроїв, транспортних засобів, чого ним зроблено не було, а лише зазначено, що їх перелік наведено в додатках до договору.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не усунув зазначене порушення положень статті 39 Закону України "Про іпотеку" судом першої інстанції.
Враховуючи наведене, неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 259 Цивільного кодексу України, порушення положень статті 39 Закону України "Про іпотеку" та порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 75, 81, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що входять в предмет доказування у спірних правовідносинах, унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, щодо аргументів скаржника, викладених у касаційній скарзі, про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 181, 186, 191, 628 Цивільного кодексу України, норм Законів України "Про іпотеку", "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відносно правової природи укладених договорів іпотеки та дотримання процедур звернення стягнення на майно, передбачених названими законами за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у подібних правовідносинах, Суд зазначає таке.
Доводи скаржника про неправильне застосування зазначених норм зводяться до того, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в іпотеку за договорами іпотеки від 16.02.2015 та від 17.06.2015 було передано єдиний майновий комплекс з усіма його приналежностями, водночас, на думку скаржника, договори іпотеки є змішаними та містять елементи як договору застави так і договору іпотеки, оскільки за договорами іпотеки було передано в заставу рухоме та нерухоме майно, відтак до даних правовідносин підлягають застосуванню не тільки положення Закону України "Про іпотеку", а й положення Законів України "Про заставу" та "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
Під час розгляду касаційної скарги Судом встановлено, що Верховний Суд переглядав рішення судів попередніх інстанцій у справах №№ 910/24073/16, 910/24075/16 за позовом Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" до Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання недійсними договорів іпотеки від 16.02.2015 та від 17.06.2015. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові в зазначених справах. При цьому, перевіряючи застосування судами норм матеріального права з огляду на аргумент скаржника про те, що оспорювані договори є змішаними і їх зміст не відповідає статті 12 Закону України "Про заставу", Верховний Суд керуючись положеннями статей 191, 575, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України та статей 1, 5 Закону України "Про іпотеку" погодився із висновками судів про те, що в іпотеку за спірними договорами було передано цілісний майновий комплекс з усіма його приналежностями. Верховний Суд також погодився із висновками судів про те, що іпотечні договори містять всі істотні умови, необхідні для їх дійсності та правомірності, визначені положеннями Закону України "Про іпотеку".
Таким чином, аргументам скаржника про те, що договори іпотеки від 16.02.2015 та від 17.06.2015 є змішаними вже надавалась оцінка в межах справ №№ 910/24073/16, 910/24075/16, і судами у зазначених справах встановлено, що за договорами іпотеки в іпотеку було передано цілісний майновий комплекс з усіма його приналежностями, та відповідно правовідносини за даними договорами регулюються положеннями Закону України "Про іпотеку".
Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що договори іпотеки від 16.02.2015 та від 17.06.2015 є змішаними, та те, що до правовідносин за даними договорами застосовуються також положення Законів України "Про заставу" та "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
Водночас, оскільки доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 181, 186, 191, 628 Цивільного кодексу України, норм Законів України "Про іпотеку", "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відносно правової природи укладених договорів іпотеки та дотримання процедур звернення стягнення на майно, передбачених названими законами не знайшли свого підтвердження, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм.
У Суду відсутні також підстави для формування висновку щодо застосування статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" до даних правовідносин, оскільки дана норма не розповсюджується на спірні правовідносини.