ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2022 року
м. Київ
справа № 724/780/20
провадження № 51-4372 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Щепоткіної В. В., Кишакевича Л. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Матолич М. Р.,
захисника Рудницької Т. А. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 01 червня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018260000000435, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Вишнівчик Теребовлянського району Тернопільської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області від 19 березня 2021 року засуджено ОСОБА_1 за:
- ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн;
- ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 остаточно покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання.
Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим за ч. 5 ст. 191 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Вирішено цивільний позов та питання процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 01 червня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_1 засуджено за те, що він маючи намір на заволодіння бюджетними коштами, виконавши протягом жовтня-грудня 2016 року частину робіт, діючи всупереч умов договору № 10/6 від 07 жовтня 2016 року, а саме пунктів 1.1, 1.2, 2.3, 6.3.1, усвідомлюючи, що ним не виконано всіх обсягів та видів робіт, передбачених договором, у невстановленому місці та у невстановлений спосіб склав завідомо підроблені офіційні документи, до яких вніс відомості, що не відповідають дійсності, а саме в:
- акти № 1, 2, 2/1, 2/2, 2/3 приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), згідно яких заактовано витрати, пов`язані з виконанням робіт на загальну суму 1 443 150 грн;
- довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3), а всього вартість виконаних будівельних робіт по об`єкту будівництва будівельних робіт з ПДВ склала 1 443 150 грн, до яких вніс неправдиві відомості про обсяги та види фактично виконаних будівельних робіт, які, з метою надання їм офіційності, підписав та посвідчив своєю печаткою.
В подальшому, склавши вищезазначені документи, надав їх інженеру технічного нагляду ОСОБА_2, який підписав документи та посвідчив підпис відтиском своєї печатки, тим самим підтвердив факт належного виконання робіт.
Після цього, ОСОБА_1, усвідомлюючи та достовірно знаючи про те, що до зазначених вище актів та довідки внесені неправдиві відомості про повне та належне виконання ним будівельних робіт, подав їх до Рукшинської сільської ради, внаслідок чого отримав, відповідно до платіжних доручень грошові кошти за виконанні роботи у сумі 1 443 150 грн.
Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме в тому він, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець (РНОКПП НОМЕР_1 ) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 20380000000020986, у період з 10 жовтня по 23 грудня 2016 року, під час виконання умов договору підряду № 10/6 від 07 жовтня 2016 щодо проведення робіт з реконструкції стадіону по вулиці Головній, 46 в с. Рукшин Хотинського району Чернівецької області, укладеного між ним (підрядником) та Рукшинською сільською радою (замовником), наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно господарськими повноваженнями, зловживаючи своїм службовим становищем, склав акти приймання виконання будівельних робіт (форми КБ-2в) та довідку про вартість виконаних робіт та витрати (форми КБ-3) по зазначеному об`єкту, до яких вніс неправдиві відомості про обсяги та види фактично виконаних будівельних робіт, підписав їх та посвідчив своєю печаткою, чим надав юридичної сили, і в подальшому використав зазначені документи шляхом подачі їх до Рукшинської сільської ради, внаслідок чого отримав гроші в сумі 1 443 150 грн, за виконані роботи з реконструкції стадіону, в тому числі 727 491 грн зайво перерахованих коштів з державного бюджету за фактично невиконані підрядником роботи.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та необґрунтовано виправдав його. Крім того, зазначає про істотні порушення кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, а саме статей 404, 412, 419 КПК України.
Під час касаційного розгляду прокурор підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити з наведених в ній мотивів.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник вважала за необхідне касаційну скаргу сторони обвинувачення залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також встановлення достовірності фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
Доведеність винуватостіОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України, юридична кваліфікація його дій та звільнення від призначеного за цим законом покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності, у касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому не є предметом розгляду касаційного суду.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Згідно з практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
За правилами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено, і обвинувачений є винним у вчиненні саме цього злочину.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотрималися положень ст. 22 КПК України.
Мотивуючи свою скаргу, прокурор оспорює невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та правильність оцінки доказів, надаючи їм власну оцінку, тоді як перевірка цих питань до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, запропоновані стороною обвинувачення, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Свій висновок щодо відсутності належних доказів, які би вказували на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 т. 191 КК України, суд зробив на підставі показань самого обвинуваченого та аналізу доказів сторони обвинувачення.
При цьому суд указав, що докази, надані стороною обвинувачення та досліджені судом на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, у своїй сукупності не доводять того, що ОСОБА_1 під час виконання договору підряду № 10/6 від 07 жовтня 2016 року щодо реконструкції стадіону по вул. Головній у с. Рукшин Хотинського району Чернівецької області у період з жовтня по грудень 2016 року, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, зловживаючи своїм службовим становищем, привласнив чуже майно в особливо великих розмірах, а саме заволодів державними грошовими коштами у розмірі 727 491 грн і тим самим спричинив матеріальний збиток державі.
Оцінюючи надані йому докази, суд зазначив, що стороною обвинувачення не наведено беззаперечних доказів для доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України. Зокрема, місцевий суд зазначив, що надані докази та пояснення свідків у судовому засіданні спростовують умисел останнього на привласнення грошових коштів, без виконання робіт по реконструкції стадіону, з огляду на те, що під час проведення досудового слідства ці роботи ще проводились та не могли бути закінчені, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження строк закінчення робіт ще не сплив та це не заперечувалось сторонами кримінального провадження. Крім того, стороною обвинувачення для проведення судової будівельно-технічної експертизи № 1277/1278/17-26 було надано первинну проектну-кошторисну документацію реконструкції стадіону, до якої в подальшому були внесені суттєві зміни.
Крім того, докази, надані стороною обвинувачення, стосуються саме не виконання договору підряду, який, відповідно до встановлених фактичних обставин, на час перевірки даних обставин з об`єктивних причин не був виконаний та строки виконання, якого ще не сплинули, про що прокурором не заперечувалось.
Не погодившись із вироком місцевого суду, представник публічного обвинувачення оскаржив його в апеляційному порядку.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, обґрунтовано дійшов висновку, що викладені в скарзі доводи, зокрема, про безпідставне виправдання ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 191 КК України є необґрунтованими, а виправдувальний вирок у цій частині - законним та мотивованим. При цьому зазначив, що, виправдуючи ОСОБА_1, місцевий суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення.
Вчинення злочину, передбаченого ст. 191 КК України, у тому числі, полягає у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем і має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні.
У будь-якому випадку виходячи з змісту ст. 191 КК України, заволодіння чужим майном вчиняється із користі і заподіює збитки, які є реальними.
Отже, за наведених вище обставин слушними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що стороною обвинувачення не доведено факту вчинення ОСОБА_1 заволодіння майном, шляхом зловживання своїм службовим становищем та наміру не виконувати договірних зобов`язань.
Апеляційний суд у межах, встановлених ст. 404 КПК України, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в ухвалі апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги прокурора про порушення принципу змагальності та неповноти дослідження доказів, які стосувались відмови у проведенні повторної експертизи є безпідставними, оскільки ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції прокурором не було наведено підстав, передбачених нормами ст. 242 КПК України для проведення повторної експертизи та не надано додаткових матеріалів, які могли б бути покладені в основу її проведення.
Переконливих доводів на спростування висновків судів про наявність підстав для виправдання ОСОБА_1 представник публічного обвинувачення у касаційній скарзі не наведено.
За таких обставин, враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ч. 2 ст. 376, статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд