Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 201/5625/17
провадження № 61-6193св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Дніпровська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє Карлаш Іван Анатолійович, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2020 року у складі головуючого судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Куценко Т. Р., Деркач Н. М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Дніпровська міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов`язанні вчинити певні дії, знесення самочинного будівництва та відшкодування збитків і витрат,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Дніпровська міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії, знесення самочинного будівництва та відшкодування збитків і витрат.
На обґрунтування позову зазначала, що згідно з додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2011 року в цивільній справі № 2-24/11 позивачка є власником 65/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літ. А-1 загальною площею 102,6 кв. м, житловою площею 64,3 кв. м, сарай літ. Б, вбиральня літ. В, погріб літ. Г, сарай літ Е, погріб літ. Е, споруди № 1-5, замощення І, II. Іншими співвласниками є відповідачі.
Домоволодіння знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 1 517 кв. м, яка рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 24 березня 1978 року № 329 та від 15 серпня 1980 року № 946 була виділена у постійне користування батькові позивачки - ОСОБА_5 та його матері (бабусі позивачки) - ОСОБА_6, у спадок від яких позивачка і отримала частину домоволодіння.
Отже, позивачка та відповідачі набули право користування зазначеною земельною ділянкою.
Останнім часом сторони перебувають у конфліктних відносинах з приводу користування домоволодінням та земельною ділянкою. Причиною цьому, на думку позивача, є той факт, що відповідачі без згоди позивачки самовільно зайняли спільну земельну ділянку та розпочали на ній будівництво, зокрема, вже побудували фундамент для зведення будівлі та майже звели стіни. Крім того, вони знесли сарай літ. Е, викорчували фруктовий сад.
Будівництво ведеться з грубим порушенням ДБН, зокрема, будівля розташована таким чином, що вона позбавляє можливості під`їзду будь-якої техніки до частини будинку, яка належить позивачці. Частину земельної ділянки, яка залишилась вільною від забудови, відповідачі завалили спиляними чагарниками, деревами, будівельними матеріалами та сміттям. Щодо таких незаконних дій відповідачів позивачка звернулась до компетентних органів з відповідними скаргами, однак відповіді не отримала.
Як стверджувала позивачка, вона має право користуватися тією частиною земельної ділянки, яка відповідає її частці у праві власності на житловий будинок. У зв`язку з тим, що відповідачі перешкоджають їй у здійсненні цього права, здійснюючи самочинне будівництво на земельній ділянці та засмічуючи її, права позивачки є порушеними. В позасудовому порядку сторони не погодили та не визначили порядок користування зазначеною земельною ділянкою, а тому вона повністю знаходиться у їх спільному користуванні.
Отже, враховуючи викладене, позивачка має право вимагати усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння, шляхом зобов`язання відповідачів самостійно та за власний рахунок знести самочинно побудовані об`єкти та розчистити земельну ділянку від засмічення.
Зазначені об`єкти є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України, а тому мають бути знесені на підставі частини четвертої зазначеної статті.
Відповідачі знесли сарай літ. Е, який згідно з додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2011 року належав на праві власності позивачці.
Отже, у зв`язку зі знесенням сараю відповідачами позивачка зазнала збитків, тому завдану їй шкоду в результаті знесення сараю їй мають відшкодувати відповідачі шляхом зобов`язання їх побудувати за власний рахунок аналогічний сарай на тому ж самому місці.
Таким чином, з моменту набуття позивачем та відповідачами права спільної часткової власності на житловий будинок, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуватися спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками.
Відповідачі не бажають вирішувати питання розподілу домоволодіння і встановлення порядку користування земельною ділянкою, що обмежує права позивача як співвласника.
Крім цього, відповідачі самовільно збудували певні будівлі і споруди на своїй частині земельної ділянки, але їх узаконення може потягнути зміну часток власності і порушує публічний порядок визнання права власності, вони не згодні з цим, оскільки відповідач фактично створив перешкоди позивачу в користуванні земельною ділянкою.
Враховуючи зазначене, позивачка просила:
- усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 1 517 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання відповідачів самостійно та за власний рахунок звільнити земельну ділянку від сміття та будівельних матеріалів, знести самочинно збудований на ній фундамент та зведені стіни та привести земельну ділянку у первісний стан;
- зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 побудувати на земельній ділянці площею 1 517 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, замість знесеного сараю літ. Е, на тому ж самому місці аналогічний сарай розмірами 3,50 м х 3,55 м х 2,10 м (ширина х довжина х висота).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд не погодився з позицією сторони позивача про вирішення спору стосовно усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою: фактично визначення порядку користування вказаною земельною ділянкою, оскільки таке питання не ставилося перед експертом, встановлюється порядок користування за частками власності, які і так у сторін не рівні, порушується доступ до будинків і споруд сторін згідно з нормами ДБН, при цьому варіанті майже на межі сторін залишається сарай, стосовно якого сторони не дійшли до спільної згоди і це буде знову породжувати спори і конфлікти сторін, такий варіант не вирішує спору.
Позивач не надала доказів реєстрації своєї власності в передбаченому законом порядку на підставі рішення суду (стосовно всього майна, в тому числі і спірного сараю).
Щодо обраного позивачем способу захисту свого порушеного, на його думку, права, суд зауважив таке. В разі наявності спорів між сумісними власниками земельної ділянки, домоволодіння, які не можуть бути вирішені укладанням договору або усної домовленості, такі спори вирішуються шляхом звернення до суду з позовом про встановлення порядку користування спільним домоволодінням чи земельною ділянкою, або шляхом ініціювання виділення належної одному зі спільних власників частки в натурі. Позивач обрав такий спосіб захисту як усунення перешкод в користуванні, хоча фактично це є спір між співвласниками щодо порядку користування місцем спільного користування.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що з моменту набуття позивачем та відповідачем права спільної часткової власності на житловий будинок сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками. Тому актами цивільного законодавства України надано право співвласникам на поділ та виділ майна. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення. Наведене гарантує кожному із співвласників право на поділ (виділ) в натурі того майна, яке знаходиться у їх спільній частковій власності і після здійснення якого, право спільної власності припиняється, кожен із співвласників набуває право особистої приватної власності на майно, що утворюється в результаті його поділу (виділу), і зміст якого проявляється, перш за все, у здійсненні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном за своєю волею, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.
Проте, якщо один із співвласників виявив бажання, незалежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.
Матеріали справи свідчать, що частки належних сторонам у справі земельних ділянок не визначені, їх поділу не здійснено, порядку користування не визначено.
Сам по собі той факт, що позивач як співвласник земельної ділянки не надавав згоду на зведення спірних будівель, не є достатнім для висновку про наявність підстав для знесення об`єктів самочинного будівництва, оскільки не встановлено фактичного порушення прав позивача.
Крім того, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Карлаш Іван Анатолійович, звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням уточнень, просила рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
07 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Карлаш Іван Анатолійович, зазначає що має місце недодержання протилежних норм і правил при здійсненні самочинного будівництва, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) є підставою для знесення самочинного будівництва.
Вказує, що в оскаржуваних рішеннях суди посилались на висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, однак відмовили в позові на підставі того, що не було вжито всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Разом з тим в матеріалах справи міститься акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07 квітня 2017 року № 15, згідно з яким комісією Соборної районної у місті Дніпрі ради було встановлено факт будівництва нового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 23 травня 2017 року вжиття заходів реагування щодо будівництва можливе лише за сприяння правоохоронних органів, адже представникам державного архітектурно-будівельного контролю не було надано документів на будівництво.
Згідно з листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 08 червня 2017 року будь-якої дозвільної документації на будівництво за адресою: АДРЕСА_1 не надавалась.
Відповідно до листа департаменту по роботі з активами головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради від 03 липня 2017 року будівельний паспорт на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не надавався.
З наведених документів вбачається, що позивачкою були вжиті всі можливі заходи щодо реагування відповідних органів на самочинне будівництво, направлені звернення до всіх можливих організацій, що згідно з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, є підставою для знесення самочинного будівництва.
Позивачка зазначала, що порушення її прав у зв`язку з самочинним будівництвом апеляційний суд не визнав, тобто відсутність протипожежної безпеки, стікання дощових вод під стіну будинку позивачки, знесення цегляного сараю з бетонованим підвалом тощо, на думку суду, не порушує її права, що суперечить частині четвертій статті 376 ЦК України.
Щодо порушення норм процесуального права позивач вказувала, що апеляційний суд у оскаржуваній постанові зазначав про те, що позивач не надала доказів реєстрації власності в передбаченому законом порядку на підставі рішення суду (стосовно всього майна, в тому числі і спірного сараю).
Однак як вбачається з матеріалів справи, в пункті 3 додатків до позовної заяви зазначено: "копія витягу з ДРРПНМ" (Державного реєстру речових прав на нерухоме майно). У цьому витязі зазначено про реєстрацію за позивачкою прав власності на 65/100 частин майна, яке знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, при поданні позову були надані докази реєстрації за позивачкою прав власності на її частину майна, а якщо вони були втрачені судом, то це порушення вимог Глави 5 ЦПК України щодо зберігання доказів в матеріалах справи.
Крім того, зазначала, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не було вирішено клопотання про допит експерта та виклик його в судове засідання. Апеляційний суд зазначеного порушення не виправив.
Аргументи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що домоволодіння на АДРЕСА_1 належало на праві часткової власності батькові позивача - ОСОБА_5 - 58/100 частин та бабусі ОСОБА_6, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1, - 42/100 частини.
ОСОБА_6 заповіла все своє майно ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в рівних частинах.
На день смерті ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, 1919 року народження, був непрацездатним. Оскільки він рідний син ОСОБА_6, то згідно із законом мав право на обов`язкову частину спадщини, яку прийняв шляхом подання заяви в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини.
Крім ОСОБА_5, як непрацездатні спадкоємці, на обов`язкову частину спадщини мали право ОСОБА_8, 1916 року народження, ОСОБА_9, 1917 року народження, котрі подали заяви в нотаріальну контору про прийняття спадщини, а також ОСОБА_10, 1922 року народження, яка прийняла спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном. Кожному із спадкоємців спадщина становила 7/100 частин домоволодіння.
Спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_6, які прийняли спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, були ОСОБА_7 та ОСОБА_2, частка яких становила 7/100 частин домоволодіння кожного.
В 1982 році ОСОБА_5 звернувся із заявою про дозвіл збудувати прибудову до будинку, літню кухню та сарай.
Рішенням Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська від 22 березня 1985 року № 320 було дозволено будівництво до 01 грудня 1986 року.
ОСОБА_5 у 1986 році збудував сарай Е (у 1989 році добудував дах під двоскатною стріхою), на який позивач просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом.
Рішенням Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська від 22 вересня 2000 року № 597 помилково визнано правочинним самовільно збудований сарай літ. Е на ім`я ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_6, тому що будівництво вчинене не ними, і неправильно зміненні ідеальні частини співвласників домоволодіння: ОСОБА_7, ОСОБА_2 по 13/100 частин, ОСОБА_6 24/100 частини і ОСОБА_5 50/100 частин.
Згідно із зазначеним рішенням Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська ОСОБА_7, ОСОБА_2 14 березня 2001 року видані свідоцтва про право власності кожному на 13/100 частин домоволодіння.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 . Спадкоємцем після його смерті за законом є ОСОБА_2 - дружина, яка прийняла спадщину, і 22 березня 2001 року на її ім`я Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво за реєстровим № 4-1164. Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора видала на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на 13/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, яке визнано частково недійсним та визнано, що за цим свідоцтвом спадкоємиці ОСОБА_2 належить 7/100 частин. Всього належить їй в домоволодінні АДРЕСА_1 14/100 частин, з яких 7/100 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом і 7/100 частин на підставі свідоцтва про право власності.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_8 . Спадкоємцем за законом, котрий прийняв спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном, є син ОСОБА_12 . Спадкова частка в спільному домоволодінні становить 7/100 частин, на яке суд визнав його право власності в порядку спадкування.
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_10 . Спадкоємцем після її смерті є онука ОСОБА_3, оскільки син спадкодавця і батько спадкоємиці ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 прийняла спадщину шляхом подання заяви в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. В порядку спадкування за законом її частина у спадковому майні становить 7/100 частин, на яку суд визнав за нею право власності.
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_5 . Спадкоємцем після його смерті є донька ОСОБА_1, котра прийняла спадщину шляхом подання заяви в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини та шляхом вступу в управління спадковим майном. За нею суд визнав право власності на 7/100 частин домоволодіння, які прийняв ОСОБА_5 після смерті матері ОСОБА_6, і на 58/100 частин домоволодіння, належних спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 06 травня 1981 року. Всього на 65/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду від 08 серпня 2011 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_12, виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, треті особи: Комунальне підприємство "Дніпропетровcьке міжміське бюро технічної інвентаризації", Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання рішення незаконним, про визнання частково недійсним свідоцтв про право власності, про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на господарську побудову та частину домоволодіння задоволено у повному обсязі.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_12, виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, треті особи: Комунальне підприємство "Дніпропетровcьке міжміське бюро технічної інвентаризації", Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання рішень, свідоцтв недійсними, про визнання права власності та знесення сараю задоволено частково (т. 1 а. с. 10-13).
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2011 року визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 65/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5, з них - на 58/100 частин, які належали йому згідно зі свідоцтвом про право власності та 7/100 частин, які перейшли у власність ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано факт побудови ОСОБА_5, на праві власності, сараю Е, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 і визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на сарай Е, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а. с. 14).
Вказані рішення суду набрали законної сили.
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 15 січня 2020 року № 3523/3524-18 експертом зазначено, що на вказаній земельній ділянці наявне самочинне будівництво - житловий будинок літ. Ж-1, який відповідає будівельним нормам і правилам, але не відповідає будівельним нормам щодо протипожежних відстаней, для чого необхідно організувати інженерно-технічні заходи. Необхідно це питання вирішити шляхом звернення до відповідних органів для усунення невідповідностей нормативно-правових актів в галузі будівництва.