Постанова
Іменем України
31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 285/1186/21
провадження № 61-19147св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:ОСОБА_3, приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Плюйко Володимир Павлович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М., від 22 вересня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_4 заповів усе своє майно позивачу та її брату
ОСОБА_2 - відповідачу по справі.
В межах встановленого законом строку ОСОБА_2 подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, а ОСОБА_1 - заяву про відмову від прийняття спадщини.
Позивач є особою з інвалідністю 2-ої групи, на момент підписання заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті батька перебувала на обліку у фтизіортопеда, невролога, сімейного лікаря та періодично проходила курси реабілітації і лікування, перебувала у скрутному матеріальному становищі.
З урахуванням викладеного та посилаючись на підписання заяви про відмову від спадщини під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною її заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 31 травня 2018 року приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Плюйко В. П. на ім`я ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, у складі судді Мозгового В. Б., від 23 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною заяву ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4, померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1, справжність підпису на якій засвідчено 25 квітня 2018 року приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Плюйко В. П.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане
31 травня 2018 року приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Плюйко В. П. на ім`я
ОСОБА_2, реєстраційний номер 910.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що при написанні заяви про відмову від своєї частки у спадщині ОСОБА_1 знаходилась в тяжких для неї обставинах, а саме їй в червні 2014 року встановлено діагноз туберкульоз, а в березні 2018 року встановлено інвалідність 2-ої групи, у зв`язку з чим вона до теперішнього часу потребує постійного медикаментозного лікування та реабілітаційних заходів, та підписала заяву на вкрай невигідних умовах, оскільки її частка складалась з 1/2 частини будинку за заповітом або
1/3 частини будинку за законом, чим скористався відповідач ОСОБА_2, що було визнано його представником.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2021 року скасовано та ухвалено нові рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Колегія суддів виходила з того, що ОСОБА_1 в порушення статей 79, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту подання заяви про відмову від прийняття спадщини під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2021 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 285/1186/21 на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У грудні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статті 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням визнання позову відповідачем.
Крім того вказує на безпідставне врахування апеляційним судом в оскарженій постанові висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 705/2897/16-ц.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржене судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3
03 вересня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно заповів в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
25 квітня 2018 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Плюйку В. П. заяву наступного змісту:
"П`ятнадцятого листопада дві тисячі сімнадцятого року помер мій батько - ОСОБА_4, який постійно мешкав в АДРЕСА_1 .
Мені, ОСОБА_1, відомо, що я є спадкоємцем після його смерті. Проте від спадщини, що залишилася після його смерті, я відмовляюся як за заповітом так і за законом.
Відмову від спадщини відкликати не буду.
Зміст вимог чинного законодавства щодо даного факту мені нотаріусом роз`яснено"
ОСОБА_1 у червні 2014 року було встановлено діагноз туберкульоз, а у березні 2018 року інвалідність 2-ої групи безстроково. Позивач потребує медикаментозного лікування та реабілітації.
31 травня 2018 року приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Плюйко В. П. видано
ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог ізаперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частини перша-третя статті 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Згідно частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Відповідно до частини п`ятої статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин, який оспорюється на підстав статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин;
2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
За змістом частин першої та третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд, встановивши, що при підписанні заяви про відмову від спадщини після смерті батька ОСОБА_1 нотаріусом було роз`яснено вимоги чинного законодавства щодо порядку та правових наслідків вчинення таких дій, текст оспорюваної заяви викладено чітко, він є зрозумілим та не містить можливості двозначного тлумачення, а також ураховуючи відсутність об`єктивних і належних доказів про підписання вказаної заяви під впливом тяжкої для позивача обставини та на вкрай невигідних для неї умовах дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано враховано, що передбаченим частиною шостою статті 1273 ЦК України правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_1 не скористалася.
Колегія суддів також звертає увагу, що діагноз туберкульоз був поставлений ОСОБА_1 ще у 2014 році і саме по собі встановлення їй із 01 березня 2018 року за результатами повторного огляду МСЕК другої групи інвалідності за загальним захворюванням не вказує на наявність підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, для визнання недійсною відмови від прийняття спадщини.
При цьому, ОСОБА_1 відмовилась від спадщини безумовно, беззастережно та не на користь будь-якої особи.
Відмовившись від спадщини у квітні 2018 року, ОСОБА_1 до суду із розглядуваним позовом звернулась лише у березні 2021 року.
Натомість Верховний Суд у постанові від 23 січня 2020 року в справі
№ 705/2897/16-ц дійшов висновку, що сама по собі зміна позивачем думки щодо відмови від спадщини не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання цієї відмови недійсною.
Суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Щодо доводів заявника про визнання відповідачем позову Верховний Суд зазначає наступне.
За змістом пункту 1 частини другої статті 49, частини першої статті 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).
26 травня 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про визнання позову ОСОБА_1 .
Встановивши, що визнання відповідачем позову порушує права
ОСОБА_3, який залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та на час розгляду справи є власником успадкованого ОСОБА_2 за оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину, житлового будинку суди обґрунтовано не прийняли таке визнання позову відповідачем.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та необхідністю переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженої постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду