Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 756/2616/19
провадження № 61-4276св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду
від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В.,
Вербової І. М., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою та трьох процентів річних.
Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2017 року сторони у справі уклали договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав у борг від позивача 60 000 дол. США, про що написав відповідну розписку.
Оскільки у встановлений договором строк ОСОБА_2 не виконав умови договору позики, то ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та рішенням Оболонського районного суду
міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі № 756/11258/17, яке набрало законної сили, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором у розмірі 60 000 дол. США, три проценти
річних - 1 375,89 дол. США, судовий збір - 9 535 грн та пов`язані
з проведенням експертизи витрати - 2 250 грн.
Вказував, що ОСОБА_2 позичені кошти не повернув, рішення суду про стягнення заборгованості не виконав, тому позикодавець має право на стягнення з боржника відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) трьох процентів річних від простроченої суми
боргу за період з 06 січня 2018 року до 21 лютого 2019 року в розмірі
2 031,78 дол. США.
Крім того, позивач вважав, що має право на стягнення відповідно до
статті 1048 ЦК України процентів за користування позикою, встановлених на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), за період
з 15 лютого 2017 року до 21 лютого 2019 року в розмірі 18 704,38 дол. США.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 06 січня 2018 року до 21 лютого 2019 року в розмірі 2 031,78 дол. США та проценти на рівні облікової ставки НБУ за період з 15 лютого 2017 року до 21 лютого
2019 року в розмірі 18 704,38 дол. США.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 липня 2020 року (в складі судді Луценка О. М.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сума заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати 3 % річних від прострочення суми боргу розрахована за період з 02 липня 2017 року до 18 серпня 2017 року, за який вже було стягнено суму коштів відповідно до рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі
№ 756/11258/17. Крім того, позивач не надав доказів, чи перебуває виконавчий лист на примусовому виконанні, а також доказів повного або часткового виконання зазначеного рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2020 року (в складі судді Гуля В. В.) апеляційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 липня 2020 року повернено ОСОБА_1 без розгляду.
Роз`яснено, що повернення апеляційної скарги без розгляду не перешкоджає повторному зверненню з апеляційною скаргою у встановленому законом порядку, з урахуванням положень пункту 15.5 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі -
ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", до суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, звернувшись з апеляційною скаргою на судове рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, позивач порушив визначений законом порядок подання апеляційної скарги, тому апеляційна скарга з доданими до неї матеріалами підлягає поверненню заявнику без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року (в складі колегії суддів: Червинської М. Є., Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
Крата В. І.) ухвалу Київського апеляційного суду від 31 липня 2020 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що особа, яка подає апеляційну скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України), які надають їй право як безпосередньо подавати апеляційну скаргу до апеляційного суду, так і подавати її через місцевий суд.
Відсутність на час звернення до суду з апеляційною скаргою Єдиної
судової інформаційно-телекомунікаційної системи не створює перешкод учасникам провадження в поданні апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційного суду, а суду апеляційної інстанції у прийнятті таких скарг.
Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду без належних правових
підстав, апеляційний суд порушив права ОСОБА_1 на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 липня 2020 року, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 06 січня 2018 року
до 21 лютого 2019 року в розмірі 2 031,78 дол. США та проценти згідно
з обліковою ставкою НБУ за період з 15 лютого 2017 року до 01 квітня
2017 року в розмірі 1 058,63 дол. США.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі
2 091,72 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у цій справі позивач просить стягнути три проценти річних від простроченої суми боргу на підставі статті 625 ЦК України, оскільки рішення суду про стягнення з боржника боргу за договором позики не виконано, тобто за інший період, ніж було стягнено рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі № 756/11258/17, тому висновок суду першої інстанції про відмову
у задоволенні позову з цих підстав є помилковим.
Станом на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом ОСОБА_2 умови договору позики не виконав та борг не повернув, тому наявні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.
Право позикодавця нараховувати передбачені частиною першою
статті 1048 ЦК України проценти за договором позики припиняється після спливу визначеного договором позики строку. Оскільки зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти на підставі частини першої статті 1048 ЦК України (встановлені на рівні облікової ставки НБУ), то після 01 квітня 2017 року позивач не міг нараховувати такі проценти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року та залишити в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 липня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 як на підставу оскарження
постанови апеляційного суду посилається на пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України. Зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції
не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що у випадку отримання позики
в іноземній валюті без обумовленої сторонами такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані.
Апеляційний суд не врахував встановлених іншим судовим рішенням, що набрало законної сили, обставин, які мають істотне значення для справи, та застосував норму матеріального права до спірних правовідносин, до яких вона не підлягає застосуванню, а саме помилково застосував частину першу статті 1048 ЦК України щодо стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ за позикою в іноземній валюті.
Рішення суду у справі № 756/11258/17 про стягнення заборгованості за договором позики виконано повністю. Так, 25 листопада 2020 року
видано постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку
з фактичними виконанням рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі № 756/11258/17, тому вимоги позикодавця про стягнення з боржника визначених у цій справі сум на підставі статей 625 та 1048 ЦК України є безпідставними.
Позовна заява у цій справі містить вимогу про стягнення трьох процентів річних без зазначення періоду, за який відбувається нарахування, тому заявлена вимога є тотожною до вимоги, яка вже вирішена у справі
№ 756/11258/17. Апеляційний суд неправильно зазначив, що ОСОБА_1 у цій справі просить стягнути проценти за інший період, ніж було стягнено рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі № 756/11258/17.
Доводи іншого учасника справи
ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якій просив постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.
Вказував, що заборгованість за договором позики, яка була стягнена рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі № 756/11258/17, фактично була погашена перед позикодавцем лише у квітні 2020 року.
У цій справі ОСОБА_1 нарахував 3 % річних у розмірі 2 031,78 дол. США за період з 06 січня 2018 року до 21 лютого 2019 року, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком. При цьому у справі № 756/11258/17 було стягнено 3 % річних за період з 01 квітня 2017 року до 05 січня 2018 року. Апеляційний суд надав належну оцінку наданому позивачем розрахунку та правильно вирішив заявлені у справі вимоги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
14 квітня 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 15 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 лютого 2017 року сторони у справі уклали договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 60 000 дол. США на строк до 01 квітня 2017 року.
Умовами договору позики від 15 лютого 2017 року не передбачено сплату процентів за користування коштами.
ОСОБА_2 зобов`язання за договором позики не виконав, борг не повернув, тому ОСОБА_1 у серпні 2017 року звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі № 756/11258/17, яке набрало законної сили, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 60 000 дол. США, три проценти річних - 1 375, 89 дол. США, судовий збір - 9 535 грн та пов`язані з проведенням експертизи витрати - 2 250 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій
статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту
і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути
проценти за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ
на підставі статті 1048 ЦК України та три проценти річних на підставі
статті 625 ЦК України.
На підтвердження вимог зазначав, що боржник не виконав рішення суду про стягнення з нього заборгованості за договором позики, тому позичальник має право на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми.
Крім того, вказував, що умовами договору позики не встановлено розмір процентів за користування позикою, а рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі № 756/11258/17, яке набрало законної сили, такі вимоги не вирішувалися, тому відповідач повинен сплатити проценти за вказаним правочином на рівні облікової ставки НБУ.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв
ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша
статті 627 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 викладено висновок, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею).
Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється.
Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня
2018 року у справі № 758/1303/15-ц).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення заборгованості за договором позики та не виконав вчасно рішення суду про стягнення заборгованості за вказаним договором, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку
про стягнення з боржника трьох процентів річних відповідно до
статті 625 ЦК України за період з 06 січня 2018 року до 21 лютого 2019 року.
При цьому, відповідач не оспорює встановлений судом апеляційної інстанції розмір трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, власного розрахунку не надав.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що заявлені у справі вимоги про стягнення трьох процентів річних вже були вирішені в іншій справі судовим рішенням, яке набрало законної сили, оскільки апеляційний суд встановив, що у цій справі позивач просить стягнути проценти за інший період ніж було стягнено рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі № 756/11258/17. Вказані обставини також підтверджені доданим до позовної заяви розрахунком.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Відповідач не подав до суду доказів на підтвердження обставин поновлення порушених прав позивача щодо стягнення з боржника трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України за спірний у цій справі період.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на повне та фактичне виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у справі № 756/11258/17, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження (щодо виконання зазначеного судового рішення
у справі № 756/11258/17) винесена 25 листопада 2020 року, а у цій справі ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 06 січня 2018 року
до 21 лютого 2019 року. Отже, позивач обґрунтовано заявив вимоги про стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних є ідентичними доводам відповідача, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи.
При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії").
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України").
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої
статті 411 ЦПК України постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних відповідно до
статті 625 ЦК України підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
Разом з тим, Верховний Суд не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення з боржника процентів від суми позики в розмірі 1 058,63 дол. США згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів
грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої
статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
Подібний правовий висновок виклала Велика Палата Верховного Суду
у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Суди встановили, що умовами договору позики від 15 лютого 2017 року не встановлено розмір процентів за користування позикою, які позикодавець має право на одержання від позичальника.
Між сторонами виникли договірні зобов`язання з договору позики
в іноземній валюті.
Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з боржника процентів від суми позики в розмірі 1 058,63 дол. США згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 грудня
2021 року у справі № 754/6016/19.
Не може бути залишене в силі і рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення процентів за користування позикою на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, оскільки у задоволенні вказаної вимоги відмовлено з інших підстав.
Отже, встановлені судами обставини, а також наявні у матеріалах справи
докази дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення процентів за користування позикою на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.