Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 161/11495/19
провадження № 61-3053св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі -
ПАТ "Банк Михайлівський") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів, визнання правочину дійсним та визнання права.
Позов мотивовано тим, що 26 березня 2015 року між нею та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено договір банківського рахунку "Поточний рахунок "Ощадний" № НОМЕР_1, на виконання якого їй було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 для поповнення та зняття готівкових коштів через касу банку, для безготівкових зарахувань відсотків від депозитів та повернення коштів з депозитних рахунків.
14 квітня 2016 року між нею, як позикодавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр"), як позичальником, було укладено договір № 980-043-000221820, на виконання якого вона перерахувала 30 000 грн в тимчасове користування позичальника, а останній зобов`язався повернути їх в обумовлений строк на її рахунок у банку та сплатити відповідні проценти.
Також, 14 квітня 2016 року нею було укладено з приватним акціонерним товариством "СК Форте" (далі - ПрАТ "СК Форте") договір добровільного страхування фінансових ризиків "Капітал", від імені якого діє, як повірений, ПАТ "Банк Михайлівський".
19 травня 2016 року на виконання договору № 980-043-000221820
від 14 квітня 2016 року на її рахунок № НОМЕР_2 ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" було повернуто позику в розмірі 30 000,00 грн та сплачено 710,73 грн процентів за користування нею.
23 травня 2016 року на підставі рішення Національного банку України
(далі - НБУ) від 23 травня 2016 року № 13/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", згідно якого розпочато процедуру виведення банку з ринку. Згідно із рішенням правління НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський", виконавчою дирекцією Фонду 12 липня 2016 року прийнято рішення № 1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноваження ліквідатора банку".
Станом на день запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" на її поточному рахунку № НОМЕР_2 залишок коштів становив 30 713,73 грн. За інформацією на офіційному сайті Фонду, виплати гарантованого відшкодування вкладникам банку розпочалися 15 липня 2016 року. Звернувшись до банку вона отримала інформацію, що її немає в реєстрі на виплату. Крім того, на запит отримала відповідь від банку, яка містить повідомлення про нікчемність правочину № 3Г1/8182 від 23 січня 2017 року та що зарахування коштів на її рахунок № НОМЕР_2 з рахунку ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", здійснені 19 травня
2016 року, є нікчемним правочином. Відповідачами не визнаються (заперечуються) її права розпоряджатися коштами, які обліковуються банком на поточному рахунку у розмірі 30 710, 73 грн.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати дійсним договір банківського рахунку "Поточний рахунок "Ощадний"
№ 980-043-000000226 від 26 березня 2015 року, договір
№ 980-043-000221820 від 14 квітня 2016 року та банківські операції з перерахування коштів від ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на її рахунок № НОМЕР_2 від 19 травня 2016 року в сумі 30 000 грн та 710,73 грн; визнати її право на отримання відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відшкодування за рахунком № НОМЕР_2 у загальному розмірі 30 710,73 грн; зобов`язати ПАТ "Банк Михайлівський" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про неї, як вкладника; зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вчинити дії по відшкодуванню коштів.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ "Банк Михайлівський" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів, визнання правочину дійсним, визнання права та зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідачів вчинити дії. Роз`яснено позивачу право на звернення із вказаними позовними вимогами в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спір у цій справі фактично виник у зв`язку з реалізацією позивачем свого права на отримання нею гарантованої суми відшкодування коштів як вкладником банку, а тому природа спірних правовідносин виникла між позивачем та Фондом (уповноваженою особою Фонду).
Вимога позивача до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" та Фонду про визнання правочину позивача з третьою особою дійсним є фактично вимогою про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачами щодо права на отримання гарантованого відшкодування.
Разом з тим у разі, якщо позивач вважає, що відповідачі, не включивши позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, діяли незаконно, за відсутності законних підстав відносити спірний переказ коштів до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI), чим порушили його права, то позивач не позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх прав в інший спосіб, з урахуванням статті 54 Закону № 4452-VI.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до
ПАТ "Банк Михайлівський" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів, визнання правочину дійсним та визнання права.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2019 року у цій справі скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Банк Михайлівський" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист права споживачів, визнання правочину дійсним та визнання права закрито.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що між сторонами у цій справі не виникло спору про право цивільне. Самі по собі банківські операції не є правочином, а дією по виконанню певної угоди, тому визнання їх дійсними не можуть бути способом захисту права. З огляду на викладене, вимога позивача до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" та Фонду про визнання правочину позивача з
ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" дійсним є фактично вимогою про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачами щодо права на отримання гарантованого відшкодування, а тому не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному).
При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки між сторонами не виникло спору по право, тому вимога про визнання правочину дійсним не підлягає розгляду судом, отже провадження у справі підлягає закриттю.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання її права на отримання відшкодування за рахунком № НОМЕР_2 в загальному розмірі
30 710, 73 грн відповідно до Закону № 4452-VI, то суд апеляційної інстанції зазначив, що у цій справі спір стосується дій Фонду щодо не включення кредиторських вимог ОСОБА_1 до переліку вкладників та реєстру вкладників у період дії тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський".
Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно права на отримання відшкодування коштів за вкладами на рахунок Фонду є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 06 червня 2018 року у справі № 813/6392/15 (провадження № 11-285апп18), від 13 червня
2018 року у справі № 820/12122/15 (провадження № 11-517апп18),
від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження
№ 14-58цс18).
Позовна вимога щодо визнання права позивача на отримання відшкодування є взаємопов`язана з позовною вимогою про зобов`язання подати інформацію про позивача, як вкладника, та здійснення виплат відшкодування коштів у межах гарантованої суми, і ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції повідомив позивачу у відповідності до статті 256 ЦПК України, що розгляд спору щодо права позивача на отримання відповідно до Закону № 4452-VI відшкодування за вкладом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
15 лютого 2020 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу (надійшла 17 лютого 2020 року) на постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року, у якій заявник просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, від 05 червня
2018 року у справі № 598/1470/15-ц та постанові Верховного Суду
від 28 березня 2018 року у справі № 757/44693/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанції невірно визначено суб`єктний склад сторін цієї справи, оскільки позовні вимоги у ній заявлені не до уповноваженої особи Фонду, а до
ПАТ "Банк Михайлівський".
Заявник погоджується з тим, що банківська транзакція з переказу коштів не є окремим правочином у розумінні статті 202 ЦК України. В той же час, банківська транзакція нерозривно пов`язана з договором, на виконання та на умовах якого вона здійснюється, та є його невід`ємною частиною. Оскільки оспорюваний переказ коштів був здійснений на виконання умов договору позивача з ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", та кошти були зараховані на банківський рахунок позивача за умовами договору банківського рахунку, нікчемність транзакції може бути пов`язана лише з нікчемністю будь-якого з вищезазначених договорів, на виконання та за умовами яких ця транзакція була здійснена.
Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі не надали оцінку поведінці відповідачів на предмет правомірності, не розглянули по суті позовні вимоги, а лише зазначили про те, що за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим. У справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов`язані з невизнанням відповідачами дії, спрямованої на набуття позивачем права на грошові кошти, перераховані йому на підставі цивільно-правової угоди, позовні вимоги стосуються не виконання уповноваженою особою Фонду повноважень цього Фонду, а представництва ним банку у приватноправових цивільних правовідносинах.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року справу № 161/11495/19 призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 березня 2015 року між ПАТ "Банк Михайлівський" та ОСОБА_1 було укладено договір банківського рахунку "Поточний рахунок "Ощадний" № НОМЕР_1, на виконання якого банком було відкрито
ОСОБА_1 поточний рахунок № НОМЕР_2 .
14 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" було укладено договір № 980-043-000221820, за умовами якого ОСОБА_1 перерахувала ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 30 000 грн для тимчасового користування за плату, а ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язався повернути їй отримані кошти в обумовлений строк на поточний рахунок
№ НОМЕР_2 у ПАТ "Банк Михайлівський" та сплатити за період користування відповідні проценти.
14 квітня 2016 року ОСОБА_1 було укладено з ПрАТ "СК Форте" договір добровільного страхування фінансових ризиків "Капітал", від імені якого, як повірений, діє ПАТ "Банк Михайлівський".
На виконання договору № 980-043-000221820 від 14 квітня 2016 року від ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19 травня 2016 року на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 у ПАТ "Банк Михайлівський" надійшли кошти в розмірі 30 000 грн, з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-043-000221820 від 14 квітня 2016 року" та
710,73 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору
№ 980-043-000221820 від 14 квітня 2016 року".
Відповідно до постанови правління НБУ від 23 травня 2016 № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 травня 2016 року
№ 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Правлінням НБУ прийнято рішення від 12 липня 2015 року № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський".
З 15 липня 2016 року почались виплати гарантованої суми вкладникам через банки - агенти, проте ОСОБА_1 не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Відповідно до повідомлення ПАТ "Банк Михайлівський" № 3Г1/8182
від 23 січня 2017 року про нікчемність правочину зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 з рахунку ТзОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", здійснені 19 травня 2016 року, є нікчемними правочинами в силу положення статті 215 ЦК України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.