Постанова
іменем України
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 459/1724/19
провадження № 51-3225км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Гошовської Ю.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 26 листопада 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140150000210, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком 1 рік, якщо вона не вчинить нового злочину та виконає обов`язки, передбачені частиною 1 ст. 76 КК України.
Крім цього, суд закрив провадження за цивільним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, а також прийняв рішення щодо розподілу процесуальних витрат та долі речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 13 лютого 2019 року о 09:02, керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ-211140 (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Бічна Шевченка в напрямку вул. Стуса у м. Червонограді Львівської області, біля будинку № 11 на проспекті Шевченка, в порушення пунктів 1.3, 1.5, 1.10, 2.3, 12.3 Правил дорожнього руху проявила неуважність та неналежно оцінила дорожню обстановку, своєчасно не застосувала гальмування, не зупинила керований нею транспортний засіб та допустила наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка переходила проїжджу частину вулиці зліва на право відносно напрямку руху автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_2 заподіяно тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2021 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить змінити судові рішення у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі. Вважає, що місцевий суд, з яким необґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, всупереч ч. 2 ст. 5 КК України, призначив їй основне та додаткове покарання за ч. 1 ст. 286 КК України в редакції Закону № 2617-VIIIвід 22 листопада 2018 року, яка посилює кримінальну відповідальність порівняно з попередньою редакцією, під час дії якої було вчинено кримінальне правопорушення. Тому засуджена, з урахуванням позитивних даних про її особу, обставин, що пом`якшують покарання, а також зважаючи на обсяг допущених нею та пішоходом порушень правил безпеки руху, просить пом`якшити міру примусу та призначити їй покарання у виді штрафу, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Гошовська Ю.М. просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законні, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів у цій частині судові рішення не перевіряє.
Доводи засудженої ОСОБА_1, наведені нею у касаційній скарзі, про те, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та призначив їй покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і її особі через суворість, є безпідставними.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про винувату особу. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Таким чином, приписи закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Суворо індивідуальний підхід при призначенні покарання з урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного і обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили нові умисні злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили злочини.
Тобто залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України в редакції, яка діяла на час його вчинення, є злочином невеликої тяжкості (санкція передбачала покарання у виді штрафу від двохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого). Також суд урахував дані про особу винної, яка в силу ст. 89 КК України раніше не судима, позитивно характеризуються за місцем проживання, працює, на спец обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває. Щире каяття засудженої, активне сприяння розкриттю злочину та повне відшкодування потерпілій завданої матеріальної шкоди суд визнав обставинами, що пом`якшують покарання.
Із урахуванням наведеного, місцевий суд призначив ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та на підставі ст. 75 КК України звільнив останню від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком 1 рік.
Апеляційний суд належним чином перевірив доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі, і так само не знайшов підстав для пом`якшення призначеного засудженій покарання у виді обмеження волі.
Ті обставини, на які посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, як такі, що, на її думку, дають підстави для призначення їй покарання у виді штрафу та незастосування додаткового покарання, були перевірені апеляційним судом і визнані необґрунтованими. При цьому суд апеляційної інстанції слушно зазначив про те, що дані про особу ОСОБА_1 та інші обставини, про які зазначає сторона захисту, самі по собі не є противагою суспільній небезпечності вчиненого нею кримінального правопорушення.
Отже, фактичні обставини кримінального правопорушення, з яких убачається, що ОСОБА_1 не зважаючи на поведінку пішохода мала технічну можливість уникнути наїзду на ОСОБА_2 шляхом своєчасного застосування гальмування, а також те, що попередня судимість ОСОБА_1 відповідно до ст. 89 КК України є погашеною, на що посилається засуджена в касаційній скарзі, були враховані при призначенні їй покарання за ч. 1 ст. 286 КК України.
На думку колегії суддів, призначене засудженій покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати його явно несправедливим через суворість, про що засуджена порушила питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів, наведених у касаційній скарзі засудженої, про порушення судом положень ч. 2 ст. 5 КК України та призначення їй покарання в редакції закону, що посилює кримінальну відповідальність, то вони є надуманими. На час вчинення кримінального правопорушення, що мало місце 13 лютого 2019 року, діяла санкція ч. 1 ст. 286 КК України в редакції Закону від № 586-VI від 24 вересня 2008 року, яка передбачала, крім іншого покарання у виді обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Таким чином, основне і додаткове покарання призначене засудженій у межах санкції саме в цій редакції, а наведені нею доводи про неврахування судом змін до закону України про кримінальну відповідальність, є необґрунтованими.
Таким чином, мотиви щодо незгоди із покаранням, на які посилається засуджена у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість цих судових рішень.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.
За таких обставин, касаційна скарга засудженої не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд