ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2022 року
м. Київ
справа № 158/1022/20
провадження № 51-2988км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Антонюк Н.О., Шевченко Т.В.,
за участю: секретаря судового засідання
Манацької І.А.,
прокурора
Вараниці В.М.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Хвесика С.В. на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 січня 2021 року та вирок Волинського апеляційного суду від 27 травня 2021 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Оскаржені судові рішення
1. Оскарженим вироком суд першої інстанції засудив ОСОБА_1 за частиною 2 статті 286 КК із застосування статті 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік і 6 місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Також суд задовольнив цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 та стягнув із засудженого та його користь 250 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
2. Суд визнав доведеним, що засуджений 4 січня 2020 року близько 17:00, рухаючись автомобілем марки "Рено-Лагуна" зі сторони м. Луцька в напрямку м. Рівне у с. Звірів Ківерцівського району Волинської області, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3, який перетинав проїзну частину дороги справа наліво відносно напрямку руху автомобіля, внаслідок чого потерпілий помер на місці пригоди. Суд вирішив, що засуджений порушив вимоги підпункту "б" пункту 2.3, пункту 12.4, підпункту "б" пункту 12.6 та підпункту "б" пункту 12.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), оскільки рухався із значним перевищення дозволеної швидкості, не стежив за дорожньою обстановкою і вчасно не зреагував на її зміну, не зменшив швидкості транспортного засобу аж до його зупинки з моменту виникнення небезпеки для руху.
3. Апеляційний суд оскарженою ухвалою змінив вирок в частині призначеного покарання і своїм вироком призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
5. Сторона захисту стверджує, що протокол слідчого експерименту від 20 березня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки умови, за яких його було проведено, суттєво відрізнялись від тих, за яких сталась дорожньо-транспортна пригода, а засуджений приймав у ньому участь у статусі свідка і без участі захисника. Також він вважає недопустимим похідний від цього доказу висновок експерта № 183 від 26 березня 2020 року, оскільки показання засудженого на слідчому експерименті лягли в основу висновку експерта.
6. Захист стверджує, що засуджений не мав технічної можливості уникнути наїзду на велосипедиста, який грубо порушив правила безпеки дорожнього руху.
7. Захист також зазначає, що суди не допитали свідків з боку захисту та не дослідили наданого захистом відеозапису з місця ДТП.
8. Крім того, призначене засудженому покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, а розмір присудженого морального відшкодування є явно завищеним.
Позиції учасників розгляду
9. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
10. У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.
12. Суд вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, зроблено на підставі обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до статей 17 та 94 КПК.
13. Своє рішення місцевий суд обґрунтував рядом доказів. Зокрема, відповідно до висновку експерта № 104 від 17 березня 2020 року швидкість руху автомобіля на момент початку гальмування була не меншою ніж 99,3 км/год. Згідно з висновком експерта № 183 від 26 березня 2020 року у разі руху з дозволеною швидкістю в умовах ДТП засуджений мав технічну можливість запобігти наїзду на велосипедиста шляхом застосування негайного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. За висновком експерта в даній дорожній обстановці засуджений, відповідно до пунктів 10.4, 12.3, 12.4, підпункту "б" пункту 12.9 ПДР, повинен був керувати транспортним засобом зі швидкістю не більше 50,0 км/год, перед поворотом ліворуч завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині і в момент виявлення руху велосипедиста до смуги руху його транспортного засобу негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
14. Захисник оспорює результати експертизи № 183, оскільки вихідні дані для вказаної експертизи були отримані під час слідчого експерименту від 20 березня 2020 року, проведеного за умов, що суттєво відрізнялись від тих, за яких сталась дорожньо-транспортна пригода. Крім того, він зазначає, що вказану слідчу дію було проведено за відсутності захисника, однак за участі засудженого, який у той момент перебував у статусі свідка.
15. У цьому зв`язку Суду належить дослідити, чи є суттєві розбіжності між показаннями засудженого, що були надані ним під час спірної слідчої дії, та його показаннями в суді першої інстанції. Також належить з`ясувати, чи вплинули або чи могли вплинути такі розбіжності на обґрунтованість висновків про доведеність його винуватості.
16. Суд уже зазначав, що якщо свідок або учасник процесу дає суду показання, які співпадають з його показаннями під час досудового розслідування, або посилається на такі показання, то саме по собі посилання суду на такі позасудові показання не є порушенням процесуального закону, оскільки в такому випадку позасудові показання інкорпоруються у показання в суді.[1]
17. Показання засудженого в суді відрізнялись від його показань під час слідчого експерименту лише в твердженнях щодо погодних умов та стану дорожнього покриття під час ДТП. У суді засуджений свідчив, що в день події дорожнє покриття було мокрим, оскільки йшов дощ. Однак під час слідчого експерименту він зазначив, що покриття було сухим і ці показання у сукупності з іншими доказами лягли в основу вихідних даних для висновку експерта № 104 від 17 березня 2020 року щодо визначення швидкості руху автомобіля, а результати слідчого експерименту 20 березня 2020 року лягли в основу висновку експерта № 183 від 26 березня 2020 року щодо технічної можливості водія уникнути наїзду.
18. Разом з тим показання засудженого під час слідчого експерименту були не єдиним джерелом інформації про стан дорожнього покриття та погодні умови. Протокол огляду місця події від 4 січня 2020 року та деталі, видимі на доданих до нього фотографіях, а також показання свідка ОСОБА_4 вказували на те, що дорожнє покриття було сухим та дощу не було. За таких обставин показання засудженого не були єдиним або вирішальним доказом щодо стану дорожнього покриття і суд мав підстави віддати перевагу іншим доказами перед показаннями засудженого під час судового розгляду, і, відповідно, покладатися на висновки експертиз, що ґрунтуються на цих вихідних даних.
19. За таких обставин Суд не вважає, що участь засудженого у якості свідка та без захисника істотним чином позначилася на справедливості судового розгляду і остаточних висновках судів попередніх інстанцій.
20. Також захист стверджує, що слідчий експеримент 20 березня 2020 року проведено за увімкнутого вуличного освітлення, у той час як дорожньо-транспортна пригода відбулась без такого освітлення, що підтверджується довідкою від 30 липня 2020 року.
21. Відповідно до висновку експерта № 104 від 17 березня 2020 року автомобіль засудженого рухався зі швидкістю, що майже вдвічі перевищувала дозволену, у той час як наявність чи відсутність вуличного освітлення є фактором, який водій має приймати до уваги при виборі швидкості руху. У будь-якому разі відповідно до висновку експерта, відстань видимості перешкоди, яка виникла на шляху руху автомобіля, приблизно в два рази перевищувала відстань, необхідну для зупинки автомобіля при дозволеній швидкості. За таких обставин Суд не бачить підстав ставити під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що освітлення не могло суттєвим чином позначитися на висновках про порушення засудженим відповідних положень ПДР і відхиляє цей довід сторони захисту.
22. З приводу доводів захисту про відмову судів допитати свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також дослідити відеозапис з телефону останнього, колегія суддів зазначає, що в касаційній скарзі не вказано, на доведення яких саме обставин належало дослідити ці докази та як це могло б вплинути на доведеність винуватості засудженого. Відсутня ця інформація і в клопотаннях захисника від 16 листопада 2020 року (т. 1, а.с. 92, 104). Окрім того, в судовому засіданні від 20 листопада 2020 року під час розгляду зазначених клопотань захисник також не пояснив суду, в чому полягає необхідність допиту цих свідків, які є родичами засудженого та не були очевидцями дорожньо-транспортної пригоди.
23. Суд вважає, що апеляційна інстанція провела розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо винуватості засудженого, надавши умотивовані відповіді на всі доводи апеляційної скарги сторони захисту, які майже повністю повторюються в касаційній скарзі. Зміст вироку апеляційного суду відповідає приписам статті 420 КПК.
24. Перевіряючи матеріали кримінального провадження на предмет дотримання загальних засад при призначенні покарання, Суд встановив, що суд апеляційної інстанції дотримався вимог та, ухвалюючи свій вирок, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й усі інші обставини, які мають правове значення.
25. Апеляційний суд виходив із того, що засуджений грубо порушив ПДР, що спричинило тяжкі наслідки. Разом з тим, ураховуючи молодий вік засудженого, позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин, апеляційний суд дійшов висновку про можливість призначення йому мінімального основного покарання, передбаченого частиною 2 статті 286 КК. З вище наведених підстав апеляційний суд також дійшов висновку про необхідність збільшення до максимальних меж міри додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
26. Таким чином, Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив вимог статей 50, 65 КК, а призначене засудженому покарання відповідає визначеним законом загальним засадам.
27. Суд вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди 250 000 грн, стягнутої судом на користь потерпілого ОСОБА_2, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості з урахуванням обставин справи, тяжкості вчиненого злочину та наслідків для потерпілого.
28. Отже, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд