Постанова
Іменем України
25 січня 2022 року
м. Київ
справа № 342/1/19
провадження № 51-2639км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Ємця О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Нескородяного А. М.,
захисника Микитюка Р. В. (у режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілої Малетина А. Я. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018090000000560, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, ( АДРЕСА_2 ), громадянина Республіки Туреччина, такого, що судимості не має,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України,
за касаційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката Малетина А. Я. на вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2020 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року щодо ОСОБА_3 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2020 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки
Строк відбування покарання ОСОБА_3 прийнято рахувати із 13 липня 2018 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_1 15 672,5 грн, 30 000 грн та 5 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної, моральної шкоди та витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги відповідно.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_3 визнано винним у незаконному позбавленні волі вчиненим способом небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, що супроводжувалося заподіянням потерпілій фізичних страждань за таких обставин.
Так, ОСОБА_5, щодо якого 09 лютого 2018 року було прийнято рішення про повернення до країни попереднього постійного проживання та заборонено в`їзд до України по 09 лютого 2021 року, за паспортом свого брата близнюка громадянина Туреччини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув до України. Надалі за місцем проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) 12 липня 2018 року близько 22:00 між останньою та ОСОБА_3 виник конфлікт, у зв`язку із чим були викликані працівники поліції. Надалі 13 липня 2018 року близько 02:00 ОСОБА_5, перебуваючи на подвір`ї цього домогосподарства, приклавши до шиї ОСОБА_1 кухонний ніж, почав кричати, що вб`є її та вимагав від неї надати йому її мобільний телефон, а також щоб працівники поліції покинули це місце події. Надалі ОСОБА_5 завів потерпілу до приміщення літньої кухні цього господарства, де продовжував конфлікт на ґрунті ревнощів. У подальшому ОСОБА_3 о 02:20, поставивши ОСОБА_1 перед собою, застосовуючи до неї фізичне насильство, тримаючи біля її горла ніж, вийшовши із приміщення літньої кухні та обмежуючи її вільний рух, попрямував із потерпілою до житлового будинку, де завів останню до спальної кімнати. При цьому ОСОБА_5 заборонив працівникам поліції входити до цього будинку, погрожуючи тим, що спричинить потерпілій тілесні ушкодження і вб`є її та дітей останньої, якщо вона не одружиться із ним. У подальшому ОСОБА_5 виходив у коридор цього будинку і через відкриті двері вимагав від працівників поліції мобільний телефон потерпілої, таблетки та воду. Дозволив працівнику поліції - ОСОБА_8 зайти до цього житлового будинку, а надалі і до житлової кімнати - начальнику сектору превенції Городенківського ВП ОСОБА_9, а через деякий час і начальнику Городенківського ВП ОСОБА_10 . При цьому в кімнаті, у присутності ОСОБА_9, ОСОБА_5 на ліжку незаконно утримував ОСОБА_1 одною рукою, а іншою рукою тримав біля її горла ніж та вимагав мобільний телефон потерпілої, оскільки запідозрив її у зраді. На вмовляння відпустити ОСОБА_1 і передати ніж ОСОБА_5 не погоджувався, продовжував утримувати потерпілу, одночасно погрожуючи застосувати щодо неї ніж. За вимогою ОСОБА_2 була викликана швидка допомога до ОСОБА_1 . Надалі о 07:30, скориставшись тим, що увага ОСОБА_2 була зосереджена на надані медичної допомоги потерпілій, працівники спецпідрозділу "Корд" обеззброїли і затримали обвинуваченого та звільнили потерпілу.
У результаті розгляду кримінального провадження, місцевий суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч. 1 ст. 147 на ч. 2 ст. 146 КК України, оскільки у суді не було встановлено відповідними доказами наявність у останнього обов`язкової мети злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 цього Кодексу, а саме спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної чи службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії, як умови звільнення ОСОБА_1 .
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року вищевказаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 змінено в частині призначеного покарання. Призначено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 146 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У решті вирок залишено без змін. Заходи безпеки, які застосовані ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня 2020 року до потерпілої ОСОБА_1 та до її дітей на час судового розгляду кримінального провадження, скасовано.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_1 - адвокат Малетин А. Я., посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, представник указує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що судом першої інстанції неправильно перекваліфіковано дії засудженого ОСОБА_2 з ч. 1 ст. 147 КК України на ч. 2 ст. 146 цього Кодексу, оскільки згідно обставин провадження останній висував певні вимоги для звільнення потерпілої ОСОБА_1, що свідчить про наявність у нього певної мети. Вказує на те, що головуюча суддя Ничик Г. І. була заінтересована в результатах провадження, а тому не мала права брати участь у цьому провадженні. Також зазначає, що місцевий суд безпідставно залучив до участі у розгляді провадження перекладача Николайчук У. Б. Вважає, що місцевий суд безпідставно не призначив потерпілій судово-медичну експертизу для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень. При цьому наголошує, що потерпіла просила залишити її цивільний позов без розгляду, однак суд першої інстанції, всупереч волі потерпілої, прийшов до висновку про задоволення первинних позовних вимог останньої. Зазначає, що апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, а тому його ухвала не відповідає вимогам процесуального закону. Крім того, апеляційний суд безпідставно пом`якшив ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі до 3 років, що, на думку представника, є явно несправедливим через м`якість. Одночасно наголошує, що розгляд цього провадження у місцевому суді - 04 лютого 2020 року та в апеляційному суді - 23 лютого 2021 року було здійснено без участі потерпілої ОСОБА_1, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, що з огляду на положення ст. 412 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Представник потерпілого - Малетин А. Я. та потерпіла ОСОБА_1, висловивши свої доводи, кожен окремо, просили постановлені у кримінальному провадженні судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник Микитюк Р. В. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без змін.
Прокурор Нескородяний А. М. висловивши свої доводи, просив частково задовольнити касаційну скаргу захисника, а саме в частині невідповідності призначеного покарання ОСОБА_3 внаслідок м`якості, та скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі представника потерпілого, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Доводи представника потерпілого про необхідність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 147 КК України належним чином перевірялися місцевим та апеляційним судами і обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.
Статтею 147 КК України передбачено кримінальну відповідальність за захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.
Під захопленням особи треба розуміти напад, пов`язаний з її затриманням із наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи. Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.
Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.
Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків цього злочину може бути умисним або необережним.
Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, а тому цей злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 146 КК України, переважно за спеціальною метою (мати альтернативний характер) - спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув`язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди тощо). Вчинення чи невчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.
Як установив суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ОСОБА_5, застосовуючи фізичну силу із використанням кухонного ножа незаконно утримував ОСОБА_1, при цьому висловлював їй погрози щодо її вбивства, тобто ОСОБА_5 незаконно позбавив потерпілу волі у спосіб, що є небезпечним для її життя та здоров`я, що супроводжувалося заподіянням їй фізичних страждань.
Згідно встановлених судом у вироку фактичних обставин кримінального провадження у ОСОБА_2 була відсутня мета спонукати родичів затриманої ОСОБА_1, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної чи службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії, як умови звільнення потерпілої.
Так, ОСОБА_5 вимагаючи надати йому мобільний телефон ОСОБА_1, не зазначав, що при видачі йому цього мобільного телефона він відпустить ОСОБА_1 . Також ніяких умов до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії, як умови звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_5 не ставив.
Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях засудженого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_9, ОСОБА_18, ОСОБА_10, даних протоколів слідчих дій, висновках судово-медичних експертиз і на інших доказах, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду.
З огляду на вказані обставини і характер дій ОСОБА_2, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у діях останнього відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК України.
Таким чином, доводи касаційної скарги представника потерпілої про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 146 КК України та можливість кваліфікації його дій за ознаками злочину, передбаченого ст. 147 КК України, є безпідставними.
Доводи представника про те, що головуюча суддя Ничик Г. І., яка розглядала кримінальне провадження в суді першої інстанції, повинна була заявити самовідвід під час розгляду кримінального провадження, оскільки була заінтересована в результатах провадження, не ґрунтуються на законі.
Статтею 75 КПК України передбачені обставини, що виключають участь судді в кримінальному провадженні. Матеріали кримінального провадження не містять жодних даних, які б свідчили про зацікавленість вказаного судді у результатах розгляду даного провадження або наявність інших обставин, які викликали б сумнів у неупередженості судді. До того ж обставина, на яку посилається представник потерпілого у касаційній скарзі, не є підставою, яка унеможливлює участь судді у кримінальному провадженні.
Необґрунтованими є й доводи представника про безпідставну участь перекладача Николайчук У. Б. під час розгляду цього провадження у місцевому суді.
З матеріалів провадження вбачається, що компетентність перекладача Николайчук У. Б. була підтверджена наявними в матеріалах провадження дипломом спеціаліста ВА № 21179286 від 30 червня 2002 року, виданого Прикарпатським університетом ім. В. Стефаника, відповідно до якого Николайчук У. Б. отримала вищу освіту за спеціальністю "Мова та література (німецька)" та здобула кваліфікацію філолога, викладача німецької та зарубіжної літератури (т. 3, а. к. п. 25).
Крім того, перекладач Николайчук У. Б. виконувала свої функції під час досудового розслідування, що підтверджено постановою слідчого від 13 липня 2018 року про залучення її як перекладача (т. 1, а. к. п. 22).
При цьому під час судових засідань у суді першої інстанції зауважень щодо її компетентності у сторони захисту та засудженого не виникало.
Таким чином, твердження представника про те, що суд першої інстанції безпідставно залучив перекладача Николайчук У. Б. до участі у цьому провадженні, не знайшли свого підтвердження.
Що стосується доводів представника про те, що потерпіла просила залишити її цивільний позов без розгляду, однак суд першої інстанції, всупереч волі потерпілої, прийшов до висновку про задоволення первинних позовних вимог останньої, то колегія суддів дійшла до такого.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Кримінальним процесуальним законом передбачені підстави для залишення цивільного позову без розгляду, а саме: у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення (ст. 129 КПК України), у випадку нез`явлення у судове засідання цивільного позивача, його представника чи законного представника, крім випадків, коли від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності (ст. 326 КПК України). З будь-яких інших підстав суд не має права залишити позов без розгляду при постановленні обвинувального вироку.
Як вбачається із матеріалів провадження в ньому міститься цивільний позов від 24 січня 2019 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 672,5 грн, 30 000 грн та 5 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної, моральної шкоди і витрат пов`язаних із наданням правової допомоги відповідно.
При цьому, як видно з вироку, місцевий суд задовольняючи вищевказаний цивільний позов, взяв до уваги документально підтверджені витрати та урахував тяжкість наслідків вчиненого злочину, характер і обсяг моральних та фізичних страждань, яких зазнала ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, місцевий суд при вирішенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 дотримався вимог процесуального закону, оскільки відповідних підстав для залишення цього позову без розгляду не було.
Крім того, колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що потерпіла лише під час судових дебатів, заявила вимогу про залишення її цивільного позову без розгляду, при тому, що згідно положень ст. 364 КПК України це питання не може бути вирішено на згаданій стадії провадження.
Що стосується доводів представника потерпілого про те, що розгляд цього провадження у місцевому суді 04 лютого 2020 року та в апеляційному суді 23 лютого 2021 року було здійснено без участі потерпілої ОСОБА_1, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, то колегія суддів дійшла до такого.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Перевіряючи матеріали кримінального провадження колегією суддів було встановлено те, що під час оголошення вироку 04 лютого 2020 року у місцевому суді щодо ОСОБА_2 потерпіла ОСОБА_1 та її представник Малетин А. Я. були відсутні.
Як вбачається із касаційної скарги, представник потерпілої не зазначає, яким чином вказане порушення вплинуло на законність вироку місцевого суду, оскільки технічний запис проголошеного тексту вироку і друкований текст є тотожними. При цьому копія зазначеного тексту була вручена потерпілій та її представнику одразу після його проголошення.
Крім того, норми кримінального процесуального закону не містять категоричної вимоги щодо обов`язкової присутності під час проголошення вироку потерпілої та її представника.
Таким чином, доводи представника щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке полягало у тому, що потерпіла не була присутня в судовому засіданні під час проголошення вироку, є безпідставними.
Що стосується розгляду цього провадження апеляційним судом, то про час і місце розгляду апеляційних скарг на вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2020 року щодо ОСОБА_3 потерпілій ОСОБА_1 та її представнику Малетину А. Я. було надіслано відповідні повідомлення.
З технічного запису судового засідання, яке відбулося в суді апеляційної інстанції 23 лютого 2021 року вбачається, що потерпіла ОСОБА_1 була відсутня. Проте, представник потерпілої Малетин А. Я. був присутній та повідомив, що потерпіла обізнана про час та місце апеляційного розгляду провадження щодо ОСОБА_3 .
Враховуючи цю обставину, а також те, що участь потерпілої під час апеляційного розгляду не є обов`язковою, апеляційний суд з дотриманням порядку, передбаченого процесуальним законом, здійснив розгляд апеляційних скарг на зазначений вирок місцевого суду за її відсутності.
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України є необґрунтованими.
Доводи представника про невідповідність оскаржуваної ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України та невідповідність призначеного покарання ОСОБА_21 через м`якість є безпідставними.
За ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами учасників судового провадження, змінив вирок районного суду та пом`якшив призначене ОСОБА_21 покарання у виді позбавлення волі до 3 років.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_21 покарання за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, залишив поза увагою вимоги, зазначені у статтях 50, 65 КК України.
У свою чергу, апеляційний суд належним чином дослідив і оцінив тяжкість вчиненого злочину, його суспільну небезпечність, а також усебічно дослідив дані про особу винного.
При цьому під час розгляду провадження в суді апеляційної інстанції зазначений суд звернув увагу на те, що місцевий суд не взяв до уваги обставину, яка пом`якшує покарання, а саме відсутність судимостей у ОСОБА_2 .
Також апеляційний суд, перевіряючи матеріли провадження, звернув увагу на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 не мали взаємних прав та обов`язків, не жили разом тривалий час, до того ж потерпіла та обвинувачений заперечували близькість відносин, а тому цей суд обґрунтовано виключив посилання місцевого суду, як на обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебував у близьких відносинах.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження (наявність обставин, які пом`якшують покарання та відсутність обтяжуючих) у сукупності розмір визначеного апеляційним судом ОСОБА_21 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а тому підстав для зміни чи скасування ухвали апеляційного суду через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого через м`якість не вбачає.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши, зокрема, апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вказаний вирок, належним чином перевірив усі наведені в ній доводи та обґрунтовано залишив її без задоволення, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Порушень кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення клопотань потерпілої та її представника, пов`язаних з розглядом кримінального провадження, встановлено не було.
З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно й істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не встановила, тому касаційна скарга представника потерпілої задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд